Станом на травень 2026 року в російському полоні залишається понад 700 бійців 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. З тих, хто вийшов з «Азовсталі» в травні 2022-го — приблизно 1400 захисників бригади — вдалося повернути додому трохи більше 500. Ці цифри не суха статистика, а живі долі людей, які вже майже чотири роки тримають у собі вогонь опору, навіть за ґратами ворожих колоній. Росія ставиться до них як до особливих заручників: включає в обмінні списки неохоче, влаштовує показові судилища й використовує для пропаганди, але українська сторона разом із родинами й міжнародними партнерами продовжує щоденну боротьбу за кожного.
Ця ситуація народилася з героїчної оборони Маріуполя, коли азовці разом із іншими підрозділами стримували переважаючі сили противника понад 80 днів. Сьогодні їхня неволя — це не лише питання обмінів, а й тест на міцність української держави, суспільства та всього світу, який має пам’ятати про порушення Женевських конвенцій. Кожен обмін приносить радість, але й нагадує про тих, хто чекає вдома.
Дані постійно оновлюються завдяки роботі Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Головного управління розвідки та самої бригади. Точні цифри можуть трохи коливатися залежно від джерел, але консенсус авторитетних українських медіа та офіційних заяв командира бригади Дениса Прокопенка (Редіса) свідчить: понад 700 азовців досі в неволі, і робота над їхнім звільненням триває без пауз.
Як азовці опинилися в полоні: хроніка героїчної оборони Азовсталі
Усе почалося навесні 2022 року в Маріуполі. Бригада «Азов», інтегрована в Національну гвардію, разом із морськими піхотинцями, прикордонниками та теробороною перетворила металургійний комбінат «Азовсталь» на неприступну фортецю. Під постійними бомбардуваннями, артилерійськими обстрілами й авіаударами вони тримали позиції 86 днів. Ця оборона стала символом української стійкості: ворог планував швидкий бліцкриг, а натомість зіткнувся з бійцями, які перетворили промислові цехи й підземні комунікації на справжній лабіринт опору.
16–20 травня 2022-го за наказом вищого командування гарнізон припинив опір. Близько 2500 українських захисників, серед яких понад 1400 бійців «Азову», вийшли з катакомб заводу. Росія обіцяла дотримання норм міжнародного гуманітарного права, фільтраційні табори й швидкі обміни. Реальність виявилася жорстокішою: одразу почалися допити, побиття, переміщення в різні регіони РФ та окуповані території. Багато хто з азовців пройшов через Оленівку, де в липні 2022-го стався жахливий теракт — загибель 53 полонених і поранення понад 130.
Цей вихід не був капітуляцією в класичному розумінні. Це був свідомий крок, щоб зберегти життя бійців і дати Україні час на перегрупування. Сьогодні ці люди — не просто військовополонені, а символи, які навіть у неволі продовжують надихати. Їхні історії, що просочуються крізь ґрати, розповідають про братерство, яке не ламається навіть під тортурами.
Актуальна статистика: скільки азовців залишається в російському полоні у 2026 році
За даними станом на травень 2026 року, в полоні РФ перебуває понад 700 бійців бригади «Азов». Це підтверджують заяви командира Дениса Прокопенка та офіцерів підрозділу. З початкових 1400 азовців, які потрапили в полон після Азовсталі, вдалося звільнити трохи більше 500. Інші джерела, зокрема Координаційний штаб, говорять про 455–485 азовців, повернутих до середини 2025-го, з подальшими невеликими групами в 2026 році.
Загальна картина по гарнізону Азовсталі ширша: з 2500 захисників повернулися понад 1279, але саме азовці часто опиняються в кінці пріоритетних списків. Російська сторона називає їх «терористами» й затягує процес. Станом на кінець 2025 року відомо про 129 незаконно засуджених азовців, ще понад 30 справ на розгляді. Вироки — від 13 до 23 років колоній суворого режиму.
Ці цифри не статичні. Кожен обмін змінює ситуацію, але тенденція зберігається: Росія віддає азовців повільно й неохоче, намагаючись використати їх як важіль тиску. Родичі полонених щодня збирають докази порушень і звертаються до міжнародних організацій, щоб прискорити процес.
Хронологія обмінів: від перших повернень до обмінів 2026 року
Обміни полоненими почалися майже одразу після виходу з Азовсталі, але азовців у них було небагато. Перші значні успіхи прийшли восени 2022-го. Ось ключові етапи, які показують, як крок за кроком поверталися захисники.
| Дата | Кількість звільнених азовців | Загальна кількість повернених українців | Примітки |
|---|---|---|---|
| 29 червня 2022 | 43 | 144 | Перший великий обмін з азовцями |
| 21 вересня 2022 | 108 (включно з командирами) | 215 | Обмін у Анкарі, повернення Редіса та інших |
| 2023 рік (загалом) | 46 | Різні | Невеликі групи |
| 2024 рік (загалом) | 169 | Різні | Найпродуктивніший рік |
| 5 лютого 2026 | 4 | 157 | Після 45 місяців полону |
| 11 квітня 2026 (Великодній) | 12 (11 азовців + 1 з Кара-Даг) | 182 | Останній відомий обмін |
Джерела даних: звіти Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими та публічні заяви бригади «Азов». Кожен рядок цієї таблиці — це не просто цифри, а радість родин і сльози на очах нації.
Загалом за чотири роки проведено понад 70 обмінів, але азовці часто залишаються поза основними списками. Росія віддає їх маленькими партіями або в обмін на своїх високопоставлених. Це робить процес повільним, але кожне повернення — це перемога.
Умови утримання в російському полоні: свідчення звільнених
Ті, хто вже вдома, розповідають про системні порушення. Холодні камери, мінімальне харчування, відсутність медичної допомоги, регулярні побиття під час допитів. Деякі згадують електрошок, тривале стояння навколішки, психологічний тиск і використання в пропагандистських роликах. Колонії в Ростові, Таганрозі, Оленівці та окупованому Донбасі стали місцями, де людську гідність намагалися зламати щодня.
Однак дух не зламався. Бійці підтримували один одного, передавали новини й навіть організовували маленькі акти опору. Після звільнення багато хто повертається з хронічними хворобами, ПТСР і шрамами, але з непохитною вірою в перемогу. Ці історії — нагадування, що полон не робить героя слабшим, а лише загартовує його.
Чому Росія неохоче віддає азовців: пропаганда та політичні мотиви
Для російської машини пропаганди «Азов» — зручний образ «нацистів» і «терористів». Незважаючи на те, що бригада давно є частиною офіційних сил оборони України, Москва продовжує використовувати старі наративи. Кожного азовця намагаються судити за «участь у терористичній організації», що дозволяє тримати їх довше й використовувати як розмінну монету.
Це не просто бюрократія. Це свідома стратегія залякування. Кожен засуджений — це сигнал іншим захисникам. Але українська сторона, дипломатія та міжнародний тиск поступово пробивають цю стіну. Сім’ї полонених через асоціації родичів захисників Азовсталі проводять акції, збирають докази й звертаються до ООН, Червоного Хреста та західних лідерів.
Цікаві факти про азовців у полоні
- Символ єдності: Навіть у різних колоніях азовці знаходять способи підтримувати зв’язок — через рідкісні листи чи повідомлення від звільнених. Їхній дух надихає не тільки Україну, а й іноземних добровольців, які воюють у лавах бригади.
- Найдовший полон: Деякі бійці вже провели майже 1460 днів у неволі — це більше чотирьох років постійної боротьби за життя й гідність.
- Жіночий внесок: Серед азовців у полоні були й жінки-військовослужбовці, яких теж повертали в окремих обмінах, демонструючи, що гендер не має значення в цій війні.
- Міжнародний резонанс: Справи азовців розглядають у європейських судах і парламентах, де порушення прав полонених стають частиною звинувачень проти РФ.
- Повернення командирів: У 2022-му в Туреччині під гарантії президента перебували ключові командири, які згодом повернулися в Україну й продовжили службу.
Майбутнє визволення: що робить Україна та світ
Робота триває на всіх рівнях. Координаційний штаб веде переговори, розвідка збирає дані про місця утримання, дипломати тиснуть на партнерів. Родичі не втомлюються: акції під посольствами, петиції, медіа-кампанії. Кожен новий обмін, навіть невеликий, як той, що відбувся на Великдень 2026-го, додає надії.
Полон азовців — це не просто військова історія. Це історія людської стійкості, коли навіть за ґратами люди залишаються вільними духом. Україна не забуде жодного. І день, коли останні азовці ступлять на рідну землю, стане ще одним доказом, що правда й сила волі завжди перемагають.
Кожна цифра в цій історії — це життя, родина, майбутнє. І поки триває боротьба, кожен українець може долучитися: поширювати інформацію, підтримувати фонди допомоги полоненим чи просто пам’ятати імена героїв. Бо свобода — це спільна відповідальність.
