Перейменування міст в Україні — це жива історія, яка розгортається просто зараз. Кожна нова табличка на в’їзді в місто приховує за собою десятиліття суперечок, місцевих дискусій і прагнення повернути собі справжнє обличчя. Те, що починалося як адміністративна процедура, давно перетворилося на глибокий культурний процес, у якому назви стають маркерами пам’яті, ідентичності та спротиву.
За останні десять років Україна пережила дві потужні хвилі змін. Перша — декомунізація 2015–2016 років — торкнулася понад тридцяти міст і майже тисячі населених пунктів. Друга, що триває з 2023 року в рамках деколонізації топонімії, вже додала до списку нові десятки назв. Разом це створює унікальну мозаїку: старі радянські та імперські імена поступаються місцем історичним, культурним або природним орієнтирам. Мешканці Дніпра, Кропивницького чи Бахмута сьогодні живуть у просторі, де кожна назва несе новий сенс.
Ці зміни впливають не лише на карти й документи. Вони змінюють те, як люди розповідають про своє місто, як сприймають його історію і як уявляють майбутнє. Назва — це не просто слово. Це код, який або відкриває двері до коріння, або тримає їх зачиненими.
Історичні шари: як назви накопичували чужі смисли
Більшість українських міст мають складну «біографію» назв. Багато з них виникли як козацькі слободи чи фортеці ще в XVI–XVIII століттях і носили імена, пов’язані з місцевістю, річками чи історичними подіями. З приходом Російської імперії з’явилися нові шари — на честь святих, царів або просто для зручності адміністрації. А радянська влада додала ще один пласт: назви на честь партійних лідерів, абстрактні гасла та ідеологічні конструкти.
Так, Кропивницький до 2016 року називався Кіровоградом — на честь Сергія Кірова. До того був Зінов’євськом (на честь Григорія Зінов’єва), а ще раніше — Єлисаветградом, на честь імператриці Єлизавети. Кожна зміна відображала чергову політичну епоху. Подібні «матрьошки» назв можна знайти в багатьох містах сходу та центру України. Радянська система особливо активно перейменовувала промислові центри, прагнучи стерти попередню ідентичність і замінити її ідеологічно «правильною».
Після проголошення незалежності процес ішов повільно. Лише після Революції Гідності та ухвалення пакету законів про декомунізацію у квітні 2015 року (набув чинності 21 травня) він набув системного характеру. Закон прямо вимагав позбутися назв, пов’язаних із комуністичним тоталітарним режимом. Український інститут національної пам’яті підготував рекомендації, а Верховна Рада затверджувала постанови.
Велика хвиля 2016 року: коли карти почали змінюватися швидко
19 травня 2016 року парламент одним днем перейменував два обласні центри — Дніпропетровськ на Дніпро та Кіровоград на Кропивницький. Це стало символічним моментом. Дніпро позбувся імені Григорія Петровського, одного з організаторів Голодомору. Кропивницький отримав ім’я на честь видатного українського драматурга Марка Кропивницького — вибір свідомо зробили на користь культури, а не історичної імперської назви.
За кілька місяців і наступні роки список поповнився іншими містами. Артемівськ знову став Бахмутом — назвою, відомою з 1571 року. Дзержинськ перетворився на Торецьк, Красний Лиман — на Лиман, Комсомольськ — на Горішні Плавні, Цюрупинськ — на Олешки, Кузнецовськ — на Вараш. Кожна нова назва мала своє обґрунтування: або повернення історичного коріння, або пошук нейтрального, місцевого орієнтиру.
Ось найпомітніші зміни тієї хвилі:
| Стара назва | Нова назва | Область | Рік | Короткий контекст |
| Дніпропетровськ | Дніпро | Дніпропетровська | 2016 | Позбавлення імені організатора Голодомору |
| Кіровоград | Кропивницький | Кіровоградська | 2016 | На честь українського драматурга |
| Артемівськ | Бахмут | Донецька | 2016 | Повернення назви XVI століття |
| Дзержинськ | Торецьк | Донецька | 2016 | Місцева історична назва |
| Комсомольськ | Горішні Плавні | Полтавська | 2016 | Назва за місцевістю та плавнями |
| Цюрупинськ | Олешки | Херсонська | 2016 | Повернення історичної назви |
| Кузнецовськ | Вараш | Рівненська | 2016 | Місцева назва, пов’язана з історією |
Дані про перейменування базуються на постановах Верховної Ради України та матеріалах Українського інституту національної пам’яті.
Кожна з цих змін вимагала не лише політичної волі, а й серйозної підготовчої роботи: обговорень, експертних висновків і врахування думки місцевих громад там, де це було можливо.
Нова хвиля: деколонізація топонімії 2023–2026 років
Після повномасштабного вторгнення процес прискорився. У 2023 році набув чинності закон про засудження російської імперської політики та деколонізацію топонімії. Він розширив критерії: тепер під зміну потрапляли назви, пов’язані не лише з комунізмом, а й з російською імперською спадщиною.
19 вересня 2024 року Верховна Рада ухвалила постанову, якою перейменувала одразу десять міст. Новомосковськ став Самаром — на честь історичної Самарської фортеці та річки. Першотравенськ отримав назву Шахтарське, підкреслюючи шахтарську спадщину регіону. Червоноград на Львівщині став Шептицьким — на честь митрополита Андрея Шептицького. Красноград на Харківщині — Берестином, Первомайський — Златополем, Ватутіне на Черкащині — Багачевим.
Ці рішення вже втілюються в життя. Мешканці звикають до нових адрес, а молодь, яка народжується після 2024 року, сприйматиме Самар чи Шептицький як щось природне. Процес не зупиняється — попереду ще сотні населених пунктів, чиї назви містять імперські або тоталітарні конотації.
Як нові назви впливають на людей і простір
Зміна назви міста — це не тільки паперова процедура. Вона зачіпає документи, карти, навігацію, бізнес і повсякденне спілкування. У перші місяці після перейменування Дніпра чи Кропивницького люди часто плуталися, старі назви ще довго звучали в розмовах. Проте з часом нова назва приживалася і починала працювати на нову ідентичність.
Для багатьох мешканців це стало моментом емоційного перезавантаження. Коли місто перестає носити ім’я людини, причетної до репресій чи Голодомору, зникає постійне нагадування про травму. Натомість з’являється простір для гордості — за історичну назву, за культурну постать чи за природну особливість. Бахмут, що повернув собі старе ім’я саме тоді, коли місто опинилося в епіцентрі бойових дій, став ще одним символом стійкості.
Практичні труднощі нікуди не зникли: оновлення вивісок, бланків, баз даних, пошукових систем. Але громади, які пройшли через цей процес, часто кажуть, що витрати варті результату. Нова назва стає частиною бренду міста, приваблює увагу істориків, туристів і просто тих, хто цікавиться живою історією.
Цікаві факти
Цікаві факти про старі та нові назви міст України
- Кропивницький за свою історію змінював назву шість разів: від фортеці Святої Єлисавети через Зінов’євськ і Кіровоград до сучасного імені на честь драматурга.
- Бахмут повернув історичну назву, відому ще з 1571 року, — це один із найяскравіших прикладів відновлення давнього коріння.
- Самар (колишній Новомосковськ) отримав назву, пов’язану з Самарською фортецею XVII століття, — одна з небагатьох назв, що безпосередньо відсилає до козацької доби.
- Деякі міста, як-от Олешки чи Вараш, отримали назви, що підкреслюють місцеву географію чи історію, а не ідеологічні фігури.
- Процес перейменування в 2016 році супроводжувався публічними обговореннями в багатьох містах, хоча остаточне рішення ухвалювала Верховна Рада.
- На тимчасово окупованих територіях російська пропаганда продовжує використовувати старі назви, перетворюючи їх на інструмент інформаційної війни.
- Загальна кількість перейменованих населених пунктів станом на початок 2024 року перевищила 987, а разом зі змінами 2024–2025 років цей показник продовжує зростати.
Кожна нова назва — це маленька перемога над забуттям і спроба записати українську історію власними словами.
Процес ще далекий від завершення. Попереду — нові обговорення, нові постанови і нові історії міст, які нарешті отримають імена, гідні своєї землі та людей. Карта України продовжує оновлюватися, і в цьому оновленні звучить голос тих, хто живе тут сьогодні і пам’ятає, звідки ми прийшли.
