Вітольд Павлович Фокін очолив уряд України саме тоді, коли країна робила перші кроки в новому статусі незалежної держави. Народжений 25 жовтня 1932 року в селі Новомиколаївка на Запоріжжі, він поєднав у собі досвід гірничого інженера, радянського господарника та політика перехідної епохи. Його прем’єрство тривало з жовтня 1990-го по жовтень 1992-го і охопило найгостріший період розпаду СРСР, проголошення незалежності та початок економічних реформ.
Фокін став останнім головою Ради міністрів УРСР і першим прем’єр-міністром уже незалежної України. Разом із президентом Леонідом Кравчуком він поставив підпис під Біловезькими угодами 8 грудня 1991 року, які офіційно припинили існування Радянського Союзу. У той самий час уряд під його керівництвом зіткнувся з гіперінфляцією, падінням виробництва та необхідністю запроваджувати нові механізми виплат населенню — купонно-карбованцеву систему.
Пізніше Вітольд Фокін залишався помітною фігурою: очолював Луганське земляцтво в Києві, працював у Вищій економічній раді при президентові, а у 2020 році нетривалий час обіймав посаду першого заступника глави української делегації в Тристоронній контактній групі з врегулювання ситуації на Донбасі. 20 березня 2025 року він помер у Києві у віці 92 років, залишивши по собі складну й багатогранну спадщину.
Ранні роки та шлях від шахт до планування
Вітольд Фокін народився в родині вчителів у невеликому селі на території сучасної Запорізької області. Після закінчення Дніпропетровського гірничого інституту в 1954 році він розпочав роботу на шахтах Луганщини. За дев’ять років пройшов шлях від помічника начальника дільниці до начальника шахтоуправління. Потім обіймав керівні посади в комбінатах вугільної промисловості: заступник начальника комбінату «Донбасантрацит», керуючий трестом «Первомайськвугілля», головний інженер комбінату «Ворошиловградвугілля» та начальник комбінату «Свердловантрацит».
Цей період сформував у Фокіна чітке розуміння реального виробництва, трудових колективів та складнощів планової економіки. У 1971 році його перевели до Держплану УРСР. Там він послідовно обіймав посади начальника відділу, заступника голови, першого заступника голови, а з 1987 року — заступника голови Ради міністрів і голови Держплану. У серпні 1990-го став заступником голови Ради міністрів — головою Державного комітету УРСР з економіки. Технічна освіта та багаторічний досвід господарника зробили його кандидатурою, яку розглянули після відставки Віталія Масола.
Призначення на посаду прем’єра та перші місяці незалежності
23 жовтня 1990 року Верховна Рада УРСР призначила Вітольда Фокіна виконувачем обов’язків голови Ради міністрів. Через три тижні, 14 листопада, його затвердили на цій посаді. 18 квітня 1991 року посада отримала назву прем’єр-міністра УРСР. Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року Фокін автоматично продовжив очолювати уряд уже суверенної держави.
Перші місяці роботи нового уряду пройшли в атмосфері ейфорії від здобутої свободи та одночасного економічного хаосу. Радянська система розпадалася, зв’язки між республіками руйнувалися, а підприємства залишалися без чітких планів постачання сировини та збуту продукції. Фокін, як досвідчений планувальник, намагався зберегти керованість процесами, водночас шукаючи нові механізми.
Економічні рішення: купони, гіперінфляція та критика реформ
Одним із найвідоміших кроків уряду Фокіна стало запровадження купонно-карбованцевої системи. Вона мала замінити радянські рублі та стати перехідним інструментом до власної валюти. Проте швидкість реформ виявилася недостатньою для стримування економічного спаду. У 1992 році Україна пережила гіперінфляцію — за різними оцінками, ціни зросли більш ніж у десять разів за рік. Падіння ВВП сягало двозначних цифр щороку.
Критики, зокрема ліберальні економісти, звинувачували прем’єра в надмірній обережності та збереженні субсидій для збиткових підприємств. На відміну від Польщі, де впровадили радикальну «шокову терапію», український уряд обрав більш поступовий шлях. Це дозволило уникнути соціального вибуху в перші місяці, але призвело до затяжної кризи. 1 жовтня 1992 року Вітольд Фокін подав у відставку під тиском Верховної Ради та громадськості. Його наступником став Леонід Кучма.
Найважливіше рішення уряду Фокіна — спроба поєднати спадщину планової економіки з новими ринковими реаліями — досі викликає суперечки серед істориків та економістів.
Біловезькі угоди та роль у припиненні існування СРСР
8 грудня 1991 року в Біловезькій пущі Вітольд Фокін разом із Леонідом Кравчуком та представниками Росії та Білорусі підписав угоди, які визнали розпад Радянського Союзу та створили Співдружність Незалежних Держав. Фокін залишався останнім живим підписантом цих документів після смерті Геннадія Бурбуліса в 2022 році.
Цей крок мав величезне символічне значення. Для багатьох він став точкою неповернення — Україна остаточно вийшла з радянського простору. Водночас Фокін, як і значна частина тодішньої еліти, вважав за необхідне зберігати тісні економічні та гуманітарні зв’язки з Росією. Ця позиція пізніше позначилася на його діяльності.
Пізні роки: наука, громадська робота та переговори щодо Донбасу
Після відставки Фокін працював науковим співробітником Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України. Він очолював Міжнародний фонд гуманітарних і економічних зв’язків України з Російською Федерацією, входив до Вищої економічної ради при президентові (1997–2001) та багато років був президентом Луганського земляцтва в Києві (з 2020-го — почесний президент).
У серпні 2020 року президент Володимир Зеленський призначив Вітольда Фокіна першим заступником глави української делегації в Тристоронній контактній групі з врегулювання ситуації на Донбасі. Однак уже 30 вересня того ж року його звільнили. Причиною стали публічні заяви політика, зокрема в інтерв’ю 2017 року, де він виправдовував анексію Криму та стверджував, що між Росією та Україною «немає війни» на Донбасі. Ці висловлювання викликали різку критику та суперечили офіційній позиції України.
Цікаві факти про Вітольда Фокіна
- Переклад Пушкіна. Вітольд Фокін створив віршовий переказ-переклад поеми Олександра Пушкіна «Руслан і Людмила» українською мовою. Книга вийшла у видавництві «Фоліо» і демонструє не лише літературний хист, а й глибоку повагу до української мови.
- Останній підписант. Після смерті Геннадія Бурбуліса у 2022 році Фокін залишався єдиним живим учасником підписання Біловезьких угод з українського боку.
- Ракетний удар по будинку. 27 березня 2022 року російська ракета влучила в будинок Фокіна в Києві. Сам політик у той момент перебував у Молдові й не постраждав.
- Довгий шлях у вугіллі. Майже 17 років Фокін пропрацював безпосередньо на шахтах та в комбінатах Луганщини — від дільниці до керівника великих виробничих об’єднань.
- Кандидат технічних наук. У 1970 році він захистив дисертацію, поєднуючи практичну роботу з науковою діяльністю — рідкісний випадок для високопоставленого радянського господарника.
- Зв’язок із Луганщиною. Багато років очолював Луганське земляцтво в Києві, підтримуючи зв’язки з регіоном, де пройшли його молоді роки та кар’єра.
- Сімейна спадщина. Онука Вітольда Фокіна — співачка Марія Фокіна — неодноразово згадувала дідуся в публічних розмовах, підкреслюючи його вплив на родину.
Смерть та оцінка спадщини
20 березня 2025 року Вітольд Фокін помер у Києві. Поховали його на Байковому кладовищі поруч із дружиною Томілою. Його відхід став приводом для багатьох публікацій, які нагадали про роль першої української влади в становленні держави.
Спадщина Фокіна залишається неоднозначною. Для одних він — відповідальний технократ, який утримував країну від хаосу в перші місяці незалежності. Для інших — символ надто повільних реформ та консервативних поглядів, які гальмували європейський вибір. Його участь у Біловезьких угодах назавжди вписала ім’я в історію, а пізніші заяви щодо Криму та Донбасу — в контекст сучасних дебатів про ідентичність і безпеку.
Сьогодні, коли Україна продовжує боротьбу за свою незалежність і територіальну цілісність, біографія Вітольда Фокіна нагадує про складність виборів, які стояли перед першим поколінням керівників нової держави. Його життя — це історія про те, як людина з шахт і планових кабінетів опинилася в центрі подій, що змінили карту Європи.
