Коротко:
- Павло Вікторович Петриченко — київський активіст, проєктний менеджер і молодший сержант 59-ї окремої мотопіхотної бригади.
- Народився 16 квітня 1992 року в Києві, загинув 15 квітня 2024-го поблизу Красногорівки на Донеччині — за день до 32-річчя.
- Учасник Євромайдану, співзасновник ініціативи «Хто замовив Катю Гандзюк», волонтер фонду Сергія Притули.
- Автор петиції про обмеження онлайн-казино, яка за добу набрала понад 25 тисяч голосів.
- Посмертно удостоєний звання Героя України з орденом «Золота Зірка» у травні 2025 року.
- Похований на Аскольдовій могилі. У Києві на його честь перейменували вулицю.
Павло Петриченко став одним із тих, кого в Україні згадують не лише як військового. Його історія — про людину, яка довго воювала словами, а потім пішла на фронт з тією ж прямотою. Він не був професійним солдатом. До повномасштабного вторгнення працював менеджером, організовував акції, вимагав справедливості у гучних справах. Коли почалася велика війна, спочатку допомагав волонтерити, а вже в квітні 2022-го одягнув форму.
Загинув під час бойового завдання на Авдіївському напрямку. Наступного дня йому мало виповнитися 32. Сьогодні його ім’я знають не тільки друзі й побратими. Петиція про казино, яку він запустив із окопів, змінила правила для всієї країни. А звання Героя України закріпило те, що багато хто відчував і без указів.
Ранні роки та освіта
Павло народився в Києві 16 квітня 1992 року. Закінчив Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана у 2016-му. Спеціальність була далеко не військова — економіка. Працював проєктним менеджером. За словами близьких, любив машини, мав купу бізнес-ідей і вміло організовував процеси.
Ще до Майдану він уже проявляв активність. У 2013 році організовував протести проти відкриття російськомовної школи «Київська Русь» на лівому березі. Зібрали понад дві тисячі підписів, і влада відмовилася від ідеї. Це був один із перших публічних епізодів, коли Петриченко показав, що вміє збирати людей і доводити справу до результату.
У практиці таких людей помічаєш одну особливість: вони рідко шукають гучних посад. Просто роблять те, що вважають правильним, і тягнуть за собою інших. Павло був саме таким.
Громадська діяльність до війни
Євромайдан став для нього важливим етапом. Потім — постійна участь у акціях. Він був одним із засновників ініціативи «Хто замовив Катю Гандзюк». Після вбивства херсонської активістки в 2018 році група людей вимагала знайти не лише виконавців, а й замовників. Петриченко ходив на мітинги, організовував, говорив жорстко і прямо.
Так само активно підтримував Сергія Стерненка. Організовував акції біля адміністрації президента, біля судів. Не боявся конфліктів з правоохоронцями. Друзі згадують його як людину, яка завжди мала власну думку і не соромилася її висловлювати.
Працював у команді Сергія Притули. Коли в лютому-березні 2022-го фонд тільки розгортався, Павло допомагав будувати волонтерський центр у Києві. За словами самого Притули, саме такі люди за півтора місяця перетворили невелику ініціативу на структуру з інституційною спроможністю.
Шлях у Збройні сили
У квітні 2022 року Петриченко пішов у військо. Не через мобілізацію — сам. В інтерв’ю того року він говорив прямо: не хотів волонтерити далі, бо відчував, що його час — на фронті. «Я не воював з 2014 по 2022 рік, і було якесь моральне переконання, що от тепер мій час піти на війну».
Потрапив у 59-ту окрему мотопіхотну бригаду імені Якова Гандзюка. Служив в аеророзвідці. Пізніше став командиром відділення БпЛА. Позивний — «Інвестор». Літав на різних дронах, шукав позиції противника, коригував артилерію, допомагав витягувати поранених.
Брав участь у звільненні Херсонщини восени 2022-го. Потім — важкі бої на Донеччині. Авдіївка, Кліщіївка, Красногорівка. Побратими розповідали, що він довго мовчав про свої результати. Про знищену техніку чи успішні наведення дізнавалися від інших.
Був одним із чотирьох авторів телеграм-каналу «АРХІПЕЛАГ 95». Там писали про війну без прикрас, але з розумінням, що відбувається на землі.
Петиція, яка пролунала на всю країну
Наприкінці березня 2024 року Павло, перебуваючи на фронті, зареєстрував петицію на сайті Офісу президента. Вимагав обмежити роботу онлайн-казино під час воєнного стану, особливо заборонити доступ військовим. Також пропонував заборонити ломбардам приймати дрони, тепловізори та інше обладнання подвійного призначення.
Аргумент був простий і жорсткий: військові в стресі, телефон — єдина розрада, а азартні ігри швидко затягують у борги. Люди «випадають» зі служби. Петиція набрала необхідні 25 тисяч голосів менш ніж за добу. За деякими даними — понад 26 тисяч.
Це один із рідкісних випадків, коли голос з передової безпосередньо вплинув на рішення влади. Пізніше з’явилися обмеження щодо грального бізнесу. Для багатьох саме ця історія стала символом того, що навіть на війні можна змінювати країну.
Загибель і прощання
15 квітня 2024 року Павло Петриченко загинув під час виконання бойового завдання в районі Красногорівки на Авдіївському напрямку. За інформацією родини, позицію накрили. Спочатку думали, що бійці поранені. Коли дісталися — стало зрозуміло, що загинули миттєво.
Наступного дня йому мало виповнитися 32 роки. Прощання відбулося 19 квітня в Михайлівському Золотоверхому соборі. Прийшло понад тисячу людей: родина, побратими, активісти, Сергій Притула, Сергій Стерненко, Масі Найєм, Євген Янович. Багато хто стояв на колінах. Поховали на Аскольдовій могилі — місці, де вже лежать інші відомі захисники.
Сестра Марина пізніше згадувала: Павло планував відпустку, хотів побути вдома близько місяця. 15 квітня ще скинув голосове повідомлення. А потім — тиша.
Нагороди
Ще за життя Павло отримав кілька відзнак. У 2023 році — орден «За мужність» III ступеня та відзнаку Головнокомандувача «Золотий хрест». Також згадують «Хрест хоробрих».
8 травня 2025 року Президент України Володимир Зеленський присвоїв йому звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). 12 травня орден вручили родині. Формулювання стандартне, але точне: за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.
Що залишилося після нього
У грудні 2025 року Київрада перейменувала вулицю Волго-Донську в Дарницькому районі на вулицю Павла Петриченка. Петиція про це з’явилася ще влітку 2024-го і швидко набрала потрібні голоси. У голосуванні в застосунку «Київ Цифровий» понад 90 відсотків підтримали перейменування.
Друзі й колеги згадують його як прямолінійного, чесного, з гострим почуттям гумору. Людину, яка любила країну без пафосу. Одну з його фраз часто цитують: «Всі красиві зберігають оптимізм».
За досвідом спостережень за подібними історіями, найсильніше запам’ятовуються не лише бойові епізоди. Запам’ятовується поєднання — коли людина і на громадянському фронті, і на військовому залишається собою. Петриченко був саме таким. Він не грав роль героя. Просто робив те, що вважав необхідним.
Сьогодні його могила на Аскольдовій — місце, куди приходять і ті, хто знав особисто, і ті, хто дізнався вже після загибелі. А вулиця в Дарниці — щоденне нагадування, що імена таких людей мають звучати не лише в новинах про втрати.
Якщо ви ще не читали його петицію або не знали цієї історії детально — варто витратити кілька хвилин. Бо за сухими датами і званнями стоїть конкретна людина, яка встигла зробити більше, ніж багато хто за значно довше життя.
