Коротко:
- Севастополь — місто зі спеціальним статусом в Україні, окреме від Автономної Республіки Крим.
- Голова Севастопольської міської державної адміністрації призначається Президентом України, а не обирається.
- Останній легітимний голова — Володимир Яцуба (до березня 2014 року).
- З 2014 року місто перебуває під тимчасовою російською окупацією.
- Україна та більшість країн світу не визнають жодних «губернаторів» чи «виборів» окупаційної влади.
- Поточна ситуація: місто залишається українським de jure, а будь-які рішення окупантів юридично нікчемні.
Севастополь завжди стояв особняком у системі української влади. Не як звичайне обласне місто і навіть не як частина Криму. Місто зі спеціальним статусом — поряд із Києвом. І саме тому питання «хто мер Севастополя» звучить не так просто, як здається на перший погляд.
За українським законодавством мер у класичному розумінні (обраний мешканцями) тут ніколи не існував. Натомість працювала Севастопольська міська державна адміністрація, голову якої призначав Президент. Ця модель зберігалася до 2014 року. Після російської окупації ситуація кардинально змінилася. Тепер у місті діє окупаційна адміністрація, яку Україна не визнає.
Розберемося детальніше, як усе влаштовано насправді, хто був останнім легітимним керівником і що відбувається зараз.
Особливий статус Севастополя в українському праві
Конституція України прямо визначає Севастополь як місто зі спеціальним статусом. Він не входить до складу Автономної Республіки Крим. Це окрема адміністративно-територіальна одиниця, підпорядкована безпосередньо Києву. Такий підхід склався ще в радянський період і був закріплений після незалежності.
Практичний наслідок — голова Севастопольської міської державної адміністрації (СМДА) призначається Президентом України за поданням Кабінету Міністрів. Міська рада існувала, але її повноваження щодо голови були обмежені. Вона могла, наприклад, накладати вето на окремі рішення, проте не обирала керівника міста.
У практиці це означало, що Севастополь завжди залишався під сильним впливом центральної влади. На відміну від більшості українських міст, де мер — виборна посада, тут усе вирішував Київ. Дехто вважав це недоліком. Інші бачили в цьому гарантію стабільності, особливо враховуючи військово-стратегічне значення міста і розташування бази Чорноморського флоту.
До 2014 року цей механізм працював без особливих збоїв. Президенти змінювали голів СМДА залежно від політичної кон’юнктури. Список керівників того періоду досить довгий: Віктор Семенов, Борис Кучер, Леонід Жунько, Сергій Іванов, Сергій Куніцин, Валерій Саратов і, нарешті, Володимир Яцуба.
Володимир Яцуба — останній легітимний голова
Володимир Григорович Яцуба очолював Севастопольську міську державну адміністрацію з 7 червня 2011 року до 7 березня 2014 року. До цього він уже мав досвід роботи в Криму — був постійним представником Президента України в Автономній Республіці. Також обіймав посади міністра регіонального розвитку і будівництва, голови Дніпропетровської облдержадміністрації.
Саме Яцуба став останньою людиною, яка законно представляла українську державну владу в Севастополі. Коли в лютому 2014 року в місті почалися проросійські мітинги, він пішов у відставку. Формально посаду в. о. зайняв Федір Рубанов. Але вже 23 лютого на мітингу проголосили «народного мера» — Олексія Чалого. Далі події розвивалися стрімко.
За досвідом тих, хто тоді стежив за ситуацією з материкової України, відчуття було дивне. Місто, яке десятиліттями жило в особливій системі координат, раптом випало з українського правового поля. І повернути його назад виявилося значно складніше, ніж здавалося на початку.
Окупація 2014 року і поява «губернаторів»
Після незаконної анексії Росія оголосила Севастополь «містом федерального значення». Посада голови СМДА зникла. Натомість з’явився «губернатор». Спочатку це був Олексій Чалий (короткий період), потім Сергій Меняйло, Дмитро Овсянніков, а з 2019–2020 років — Михайло Развожаєв.
Україна жодного з цих людей не визнає. МЗС України неодноразово підкреслювало: будь-які «вибори» на тимчасово окупованій території є незаконними, а їхні результати — нікчемними. Так само оцінює ситуацію Генеральна Асамблея ООН і переважна більшість країн світу.
Развожаєв, який «переобрався» у 2025 році на псевдовиборах, залишається з точки зору українського права звичайним представником окупаційної адміністрації. Його рішення, розпорядження, призначення — не мають юридичної сили для України.
Цікавий нюанс, який помічав у розмовах з людьми, що виїхали з Севастополя після 2014-го: багато хто з місцевих спочатку сприймав зміну влади як щось тимчасове. «Зараз розберуться і все повернеться», — казали. Пройшло вже понад дванадцять років. Нічого не повернулося. Натомість місто поступово змінює демографічний склад, мову, символіку.
Чому посада мера в Севастополі завжди була особливою
Навіть до окупації Севастополь відрізнявся від інших українських міст. По-перше, велика частка населення була пов’язана з флотом і військовими структурами. По-друге, місто мало власний бюджет і прямі відносини з Києвом. По-третє, питання власності на землю і інфраструктуру часто вирішувалися на рівні центральної влади.
Це створювало специфічну політичну культуру. Місцеві еліти звикли працювати з призначеними зверху керівниками. Виборчі кампанії в класичному розумінні майже не проводилися. Коли після 2014 року окупанти спробували запровадити «прямі вибори губернатора», це виглядало радше як спроба легітимізувати вже існуючу вертикаль, а не як реальне народовладдя.
У практиці тих, хто займався кримською тематикою, часто звучала думка: Севастополь завжди був «червоною ганчіркою» для Кремля. Саме тому його захоплення стало одним із перших кроків у 2014 році. І саме тому сьогодні Україна наполягає на поверненні не лише території, а й повноцінного українського управління.
Що буде після деокупації
Українське законодавство вже передбачає механізми відновлення влади на тимчасово окупованих територіях. Після звільнення Севастополя Президент знову призначатиме голову міської державної адміністрації. Паралельно працюватиме військово-цивільна адміністрація на перехідний період.
Питання, чи повернеться модель призначення, чи місто отримає право обирати мера, залишається відкритим. Багато хто в експертному середовищі вважає, що спеціальний статус варто зберегти. Інші наполягають на уніфікації з іншими містами. Рішення ухвалюватимуть уже після повернення контролю.
Поки що головне — чітко розуміти: жодної легітимної російської влади в Севастополі немає. Є лише окупаційна адміністрація, яку Україна і світ не визнають. І це не політична риторика, а правова позиція, закріплена в численних міжнародних документах.
Якщо ви стежите за ситуацією в Криму, варто пам’ятати про цей базовий момент. Будь-які заяви «губернаторів» чи результати їхніх «виборів» — це внутрішні справи окупанта, які не створюють правових наслідків для України. Місто залишається українським. І голова його адміністрації — коли він знову з’явиться — знову буде призначений Президентом України.
Севастополь ще повернеться. І тоді питання «хто мер» знову матиме цілком конкретну, українську відповідь.
