Дуглас Енгельбарт разом із інженером Біллом Інглішем створили перший робочий прототип комп’ютерної миші в 1964 році в лабораторії Стенфордського дослідницького інституту. Пристрій являв собою дерев’яну коробку з двома металевими коліщатками та однією кнопкою, а назву «миша» отримав через шнур, що нагадував хвіст. Публічно його показали лише 9 грудня 1968 року під час легендарної демонстрації, відомої як «Мати всіх демо».
Саме ця винахідницька робота заклала фундамент сучасного графічного інтерфейсу. Енгельбарт не отримав жодних роялті, бо патент належав інституту, а сам документ втратив чинність ще до масового поширення персональних комп’ютерів. Сьогодні миша залишається одним із найуживаніших пристроїв у світі, хоча її форма, технології та призначення кардинально змінилися.
Перша миша з’явилася не як самостійний гаджет, а як частина масштабної ідеї посилення людського інтелекту за допомогою комп’ютера. Енгельбарт бачив у ній інструмент, який дозволить людям працювати з інформацією швидше й природніше, ніж через клавіатуру чи світлове перо.
Ідея пристрою народилася в голові Дугласа Енгельбарта ще на початку 1960-х. У листопаді 1963 року він записав у блокнот нарис «жука» з трьома опорними точками та ортогональними коліщатками. Натхненням слугували старі механічні планіметри — прилади для вимірювання площ на картах. Через рік до команди приєднався інженер Білл Інгліш. Саме він зібрав перший діючий прототип: дерев’яний корпус, дві перпендикулярні коліщатки, потенціометри та одну кнопку. Пристрій перетворював механічний рух у координати X і Y на екрані.
Назва «миша» з’явилася майже випадково. Коли шнур виходив із задньої частини корпусу, хтось порівняв його з хвостом гризуна. Курсор на екрані тоді називали «кішкою» (CAT), тож миша ніби «полювала» за ним. У липні 1965 року термін уперше з’явився в офіційному звіті Інгліша.
9 грудня 1968 року в Сан-Франциско відбулася подія, яка назавжди змінила уявлення про комп’ютери. Дев’яностохвилинна демонстрація системи NLS (oN-Line System) увійшла в історію як «Мати всіх демо». Енгельбарт сидів за столом і керував курсором мишею, відкривав вікна, редагував текст у реальному часі, створював гіперпосилання та навіть проводив відеоконференцію з колегами в Менло-Парку. Зал на тисячу фахівців аплодував стоячи. Для більшості присутніх це було схоже на магію: людина вперше керувала комп’ютером не командами, а природним рухом руки.
Патент на «індикатор положення X-Y для системи відображення» Енгельбарт подав у 1967 році. Документ отримав номер 3 541 541 і був виданий 17 листопада 1970 року. Проте патент належав Стенфордському дослідницькому інституту. Коли технологія нарешті стала масовою в середині 1980-х, термін дії патенту вже закінчувався. За деякими даними, інститут ліцензував винахід Apple приблизно за 40 тисяч доларів. Сам Енгельбарт і Інгліш не отримали жодної копійки роялті.
Паралельно в Німеччині компанія Telefunken розробила власний пристрій — «Rollkugel» (котячий м’яч). Його анонсували 2 жовтня 1968 року, за два місяці до демонстрації Енгельбарта. Це була перша миша з кулькою, а не з коліщатками. Проте вона не набула широкого поширення і залишилася майже непоміченою за межами Європи.
У 1972 році Білл Інгліш, уже працюючи в Xerox PARC, створив нову версію — кулькову мишу. Вона стала стандартом на десятиліття. Xerox Alto 1973 року став першим комп’ютером, який реально використовував мишу в щоденній роботі. У 1981 році Xerox Star вийшов на ринок із трикнопковою мишею вартістю близько 400 доларів. Справжній прорив стався 1983–1984 років, коли Apple випустила Lisa, а потім Macintosh із простою однокнопковою мишею. Ціна впала до 25 доларів, і пристрій увійшов у масовий побут.
Оптичні миші з’явилися на початку 1980-х. Незалежно один від одного Стів Кірш і Річард Лайон створили пристрої, які відстежували рух за допомогою світла, а не механічних частин. Спочатку вони вимагали спеціальних килимків із сіткою. Лише наприкінці 1990-х, коли здешевшали сенсори й процесори, оптичні миші стали по-справжньому універсальними. Лазерні моделі прийшли у 2004 році з Logitech MX1000. Бездротові версії існували ще з середини 1980-х (інфрачервоні), а радіо- і Bluetooth-миші стали звичними вже в 2000-х.
| Рік | Подія | Ключові особливості |
|---|---|---|
| 1964 | Перший прототип Енгельбарта/Інгліша | Дерев’яний корпус, два коліщатка, одна кнопка |
| 1968 | Публічна демонстрація та Telefunken Rollkugel | Трикнопкова версія SRI; перша кулькова миша |
| 1972–1973 | Кулькова миша Xerox PARC | Внутрішня кулька, точніше відстеження |
| 1983–1984 | Apple Lisa та Macintosh | Масове поширення, однокнопковий дизайн |
| початок 1980-х / кінець 1990-х | Оптичні миші | Без рухомих частин, спочатку зі спеціальним килимком |
Джерела даних: матеріали Computer History Museum та SRI International.
Сучасна миша — це вже зовсім інший пристрій. Геймерські моделі мають до 20 програмованих кнопок, частоту опитування 8000 Гц і вагу, яку можна налаштовувати. Ергономічні вертикальні миші зменшують навантаження на зап’ястя. Трекпоїнти, тачпади та жестові контролери частково витісняють класичну мишу, але жоден з них досі не зміг повністю замінити її в роботі з точними графічними програмами чи складними таблицями.
Цікаві факти
- Енгельбарт хотів зробити мишу з п’ятьма кнопками — по одній під кожен палець. Місця вистачило лише на три мікроперемикачі.
- Перші користувачі скаржилися, що миша «їздить» по столу. Спеціальні килимки з’явилися значно пізніше, коли кулькова конструкція стала домінувати.
- У патенті 1970 року слово «mouse» взагалі не використовується. Офіційна назва — «X-Y position indicator for a display system».
- Білл Інгліш став першою людиною в історії, яка реально попрацювала з комп’ютерною мишею, бо саме він збирав і тестував прототип.
- Навіть у 2020-х роках деякі інженери згадують, що оригінальна дерев’яна миша працювала на будь-якій поверхні краще, ніж ранні кулькові моделі.
За моїм досвідом роботи з різними поколіннями пристроїв, найсильніше враження завжди справляє саме оригінальна концепція Енгельбарта. Він не просто створив зручний маніпулятор. Він показав, що комп’ютер може стати продовженням людської думки, а не окремою машиною, якою керують через складні команди. Сьогодні, коли ми одним рухом руки відкриваємо десятки вкладок, редагуємо фото чи керуємо 3D-моделями, ми користуємося плодами тієї самої ідеї, яка народилася в дерев’яній коробці з двома коліщатками понад шістдесят років тому.
Технологія продовжує розвиватися. З’являються миші з силовими зворотними зв’язками, гіроскопічні моделі для роботи в повітрі, пристрої, які розпізнають жести. Але основа залишається тією ж: маленький пристрій під долонею, який перетворює рух руки в точний контроль над цифровим світом. І за всім цим стоїть тихий інженер із Стенфорда, який просто хотів зробити людей розумнішими за допомогою машин.
