Нобелівська премія миру залишається однією з найпрестижніших нагород планети, яку з 1901 року присуджують за зусилля, спрямовані на зміцнення братерства між народами, скорочення армій і проведення мирних конгресів. Станом на 2025 рік її отримали 143 лауреати — 112 осіб і 31 організація. Останньою володаркою стала венесуельська політикиня Марія Коріна Мачадо, відзначена за невтомну боротьбу за демократичні права та мирний перехід від диктатури до демократії.
Список лауреатів охоплює пацифістів, правозахисників, політиків, організації Червоного Хреста, ООН і навіть цілі рухи, як японська Nihon Hidankyo у 2024-му. Серед них є й український слід — «Центр громадянських свобод» у 2022 році. Премія часто викликає суперечки, бо рішення Норвезького комітету інколи здаються політично заангажованими, але саме це робить її живою історією боротьби за мир.
Премію вручають 10 грудня в Осло, у день смерті Альфреда Нобеля. Грошова частина становить близько 11 мільйонів шведських крон, а головне — це глобальне визнання, яке відкриває двері до впливових майданчиків і захищає лауреатів від переслідувань.
Як з’явилася Нобелівська премія миру і хто її присуджує
Альфред Нобель, винахідник динаміту, у заповіті 1895 року чітко прописав п’ять премій. Мирну він виділив окремо і доручив її Норвезькому парламенту. Чому саме Норвегії — досі загадка. Дехто вважає, що Нобель симпатизував норвезьким пацифістам, інші — що хотів розділити відповідальність між Швецією та Норвегією. Факт залишається: з 1901 року рішення ухвалює п’ятичленний Норвезький Нобелівський комітет, який обирає Стортинг.
Процес виглядає так. До 1 лютого кваліфіковані особи — парламентарі, професори, попередні лауреати, члени міжнародних судів — подають номінації. Комітет розглядає сотні кандидатів, формує короткий список, проводить розслідування і в жовтні оголошує переможця. Рішення остаточне, його не можна оскаржити. У 2025 році комітет під головуванням Йоргена Ватне Фріднеса вибрав Марію Коріну Мачадо, підкресливши: «Демократія — передумова тривалого миру».
За більш ніж століття премію не присуджували 19 разів — під час світових війн і в окремі кризові роки. Найчастіше нагороду отримували європейці та американці, але з 1960-х географія розширилася: Африка, Азія, Латинська Америка. Жінки становлять меншість — близько 20 осіб, проте їхні історії часто найяскравіші.
Перші лауреати та епоха становлення
У 1901 році премію розділили швейцарець Анрі Дюнан і француз Фредерік Пассі. Дюнан заснував Червоний Хрест після жахливої битви під Сольферіно і став ініціатором Женевських конвенцій. Пассі створив перше французьке товариство миру. Їхній дует задав тон: практична гуманітарна робота плюс інтелектуальний пацифізм.
Першою жінкою стала Берта фон Зутнер у 1905-му. Австрійська письменниця, авторка роману «Геть зброю!», вона особисто вплинула на Нобеля і переконала його включити мирну премію в заповіт. Її приклад відкрив шлях Джейн Аддамс (1931), Емілі Болч (1946) і багатьом іншим.
Організації з’явилися рано. Міжнародний комітет Червоного Хреста отримував премію тричі — 1917, 1944 і 1963. Управління Верховного комісара ООН у справах біженців — двічі. Ці нагороди підкреслювали, що мир — це не лише особистість, а й системна робота.
Після Другої світової війни акцент змістився на права людини і деколонізацію. Альберт Лутулі (1960) став першим чорношкірим лауреатом. Мартін Лютер Кінг (1964) отримав премію за ненасильницьку боротьбу за громадянські права. Мати Тереза (1979) — за служіння найбіднішим.
Сучасні лауреати: від Обами до Мачадо
XXI століття принесло і визнання, і гострі дискусії. Барак Обама у 2009-му став наймолодшим президентом-лауреатом. Комітет відзначив його «зусилля зі зміцнення міжнародної дипломатії». Багато хто вважав нагороду передчасною. Ясір Арафат, Іцхак Рабин і Шимон Перес (1994) отримали премію за Ослоські угоди, які згодом розвалилися.
У 2022 році премію розділили Олесь Біляцький (Білорусь), російський «Меморіал» і український «Центр громадянських свобод». Комітет підкреслив роль громадянського суспільства в умовах війни та репресій. Це був прямий сигнал підтримки України.
2023-й — іранка Наргес Мохаммаді за боротьбу проти пригноблення жінок. 2024-й — японська організація Nihon Hidankyo, що об’єднує хібакуша — тих, хто пережив атомні бомбардування Хіросіми та Нагасакі. Їхня нагорода нагадує про небезпеку ядерної зброї через свідчення очевидців.
І ось 2025 рік. Марія Коріна Мачадо, лідерка венесуельської опозиції, роками працювала над вільними виборами, об’єднувала розрізнені сили і залишалася в країні попри загрози життю. Комітет назвав її «жінкою, яка тримає полум’я демократії серед зростаючої темряви». Вона відповідала всім трьом критеріям заповіту Нобеля: сприяла братерству, протистояла мілітаризації і підтримувала мирний перехід.
Суперечливі рішення і політичний підтекст
Премія ніколи не була стерильною. Генрі Кіссінджер (1973) отримав її разом із Ле Дик Тхо за переговори щодо В’єтнаму, хоча бомбардування Камбоджі тривали. Аун Сан Су Чжі (1991) пізніше розкритикували за мовчання щодо рохінджа. Абій Ахмед (2019) отримав нагороду за мир з Еритреєю, а через рік розпочалася війна в Тиграї.
Такі випадки підживлюють критику: комітет нібито підіграє геополітиці. Проте саме суперечки роблять премію актуальною. Вона змушує світ говорити про те, що таке справжній мир — відсутність війни чи наявність справедливості й демократії.
У нашій практиці аналізу міжнародних нагород ми бачили, як рішення 2022 року щодо українських і білоруських правозахисників підняло моральний дух тисяч активістів. Аналогічно нагорода Мачадо у 2025-му стала символом надії для венесуельців, які роками жили під тиском режиму.
Цікаві факти про Нобелівську премію миру
- Єдиною людиною, яка отримала дві нерозділені Нобелівські премії, став Лайнус Полінг — хімію у 1954-му і мир у 1962-му за антиядерну діяльність.
- Наймолодшою лауреаткою залишається Малала Юсафзай (2014) — їй було 17 років.
- Міжнародний комітет Червоного Хреста — рекордсмен: три окремі нагороди.
- У 1935 році премію отримав Карл фон Осецький, ув’язнений нацистами. Гітлер заборонив німцям надалі приймати Нобелівські премії.
- Грошова частина премії інколи відмовляються — як зробив Ле Дик Тхо у 1973-му.
- Станом на 2025 рік премію присуджували 106 разів.
Український вимір і значення для світу
Для України особливе значення має 2022 рік. «Центр громадянських свобод» під керівництвом Олександри Матвійчук документував воєнні злочини і захищав права людини під час повномасштабного вторгнення. Разом із Біляцьким і «Меморіалом» вони показали, що громадянське суспільство може бути силою миру навіть у найтемніші часи.
Премія миру сьогодні — це не просто медаль і диплом. Це інструмент, який піднімає голоси тих, кого намагаються заглушити. Від Дюнана до Мачадо червоною ниткою проходить ідея: мир починається з захисту гідності кожної людини. Норвезький комітет, попри критику, продовжує шукати тих, хто втілює цю ідею на практиці.
Список лауреатів постійно поповнюється. Кожен новий рік приносить нові імена і нові історії опору. І поки в світі є диктатури, війни та ядерні загрози, потреба в такій нагороді не зникне.
