Акт Злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року став першим офіційним кроком до створення соборної української держави. Дві республіки — Українська Народна Республіка на Наддніпрянщині та Західно-Українська Народна Республіка в Галичині, Буковині й Закарпатті — проголосили об’єднання в одну суверенну країну. Ця подія не просто з’єднала території на папері. Вона втілила віковічну мрію мільйонів українців, розділених кордонами двох імперій, і досі надихає на єдність перед зовнішніми загрозами.
Подія відбулася рівно за рік після Четвертого універсалу, який проголосив незалежність УНР. Урочиста церемонія на Софійській площі в Києві зібрала тисячі людей попри зимову холоднечу. Делегація з заходу привезла рішення своєї Національної Ради, а Директорія УНР видала універсал, що юридично закріпив злуку. ЗУНР отримала статус Західної області УНР зі збереженням певної автономії до скликання установчих зборів усієї України. Практична інтеграція почалася одразу: спільне військове командування, фінансова допомога та спільна делегація на Паризьку мирну конференцію.
Сьогодні Акт Злуки УНР і ЗУНР — це не лише історичний документ. Він став основою Дня соборності України, державного свята з 1999 року. Ідея неподільності українських земель допомогла пережити випробування ХХ століття й залишається актуальною в умовах сучасної боротьби за цілісність держави.
Розділені імперіями: як постали УНР і ЗУНР
Наприкінці 1918 року Україна опинилася на уламках двох імперій. Російська імперія розвалилася після революцій 1917 року, а Австро-Угорщина капітулювала в Першій світовій війні. На Наддніпрянщині після повалення гетьманату Павла Скоропадського 13–14 листопада 1918 року до влади прийшла Директорія на чолі з Володимиром Винниченком. Симон Петлюра очолив військові справи. Молода республіка боролася одночасно з більшовиками, білогвардійцями та внутрішніми конфліктами.
На заході, у Львові, 18 жовтня 1918 року Українська Національна Рада проголосила створення Західно-Української Народної Республіки. 1 листопада українські частини здобули контроль над містом, але одразу почалися бої з польськими військами. Уряд ЗУНР на чолі з Євгеном Петрушевичем змушений був евакуюватися спочатку до Тернополя, а потім до Станіслава. Обидві українські держави виникли майже одночасно й одразу відчули потребу в єдності перед спільними ворогами.
Різниця в політичній культурі була помітною. УНР переживала революційну турбулентність із частими змінами урядів. ЗУНР мала більш стабільні парламентські інституції та організовану Українську Галицьку Армію. Проте економічні та культурні зв’язки між регіонами ніколи не переривалися повністю. Селяни, інтелігенція й військові з обох боків Дніпра сприймали себе частиною одного народу.
Фастівська угода: перші кроки до об’єднання
1 грудня 1918 року на залізничній станції Фастів представники обох республік підписали передвступний договір. Від УНР документ підписали Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Федір Швець та Панас Андрієвський. Від ЗУНР — Лонгин Цегельський і Дмитро Левицький. ЗУНР заявляла про намір «злитися в найкоротшім часі в одну велику державу» і стати складовою частиною УНР. УНР зобов’язувалася прийняти західні землі з урахуванням їхньої автономії.
Цей договір став правовою основою майбутнього акту. Він не був порожньою декларацією — сторони одразу почали практичну підготовку. Делегації обмінювалися інформацією про військову ситуацію, економічні потреби та плани оборони. Умови Фастівської угоди пізніше лягли в основу ухвали Національної Ради ЗУНР і універсалу Директорії.
Ратифікація у Станіславові та підготовка до Києва
3 січня 1919 року Українська Національна Рада ЗУНР у Станіславові одностайно ратифікувала Фастівську угоду. Було обрано делегацію з 36–65 осіб на чолі з віцепрезидентом Левом Бачинським. Делегація прибула до Києва 16 січня й одразу долучилася до спільних засідань Директорії та уряду УНР.
Паралельно Директорія готувала текст універсалу. Остаточну редакцію затвердили вночі проти 22 січня. У документі підкреслювалося, що «однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України». ЗУНР ставала Західною областю УНР, зберігала власні законодавчі та виконавчі органи до скликання всеукраїнських установчих зборів.
Урочиста церемонія на Софійській площі 22 січня 1919 року
22 січня Київ оголосили неробочим днем. На Софійській площі встановили тріумфальну арку з гербами українських земель, підняли державні прапори. Вишикувалися війська, делегації партій, профспілок, підприємств і селянських спілок. Близько полудня пролунала команда почесної варти, а з Печерська загриміли гарматні салюти.
Церемонію відкрив Лев Бачинський. Лонгин Цегельський зачитав ухвалу Національної Ради ЗУНР від 3 січня. Священик Павло Корсунський проголосив універсал Директорії. У натовпі лунали вигуки схвалення. Після офіційної частини відбулися народні гуляння, які тривали кілька днів. 23 січня Трудовий конгрес одноголосно ратифікував акт, а Євгена Петрушевича ввели до складу Директорії.
Що означав Акт Злуки на практиці
ЗУНР офіційно стала Західною областю УНР. Золотого лева на блакитному тлі замінив тризуб. Було створено окреме міністерство у справах західної області, введено спільну валюту та уніфіковано військове командування. УНР виділила значні кошти — мільйони карбованців і гривень — на підтримку Галичини. На фронт проти польських військ вирушили Дніпровська дивізія, артилерійські частини та навіть літаки.
Культурний обмін теж активізувався. Українська республіканська капела під керівництвом Олександра Кошиця гастролювала західними землями. Планували спільні освітні програми. Делегація від об’єднаної України поїхала на Паризьку мирну конференцію. Автономія західної області мала діяти до прийняття конституції всієї соборної держави.
Чому повна інтеграція не вдалася
Зовнішні обставини виявилися сильнішими за політичну волю. Уже в лютому 1919 року більшовицькі війська підійшли до Києва. Директорія змушена була залишити столицю. На заході польська армія продовжувала наступ, а Українська Галицька Армія вела важкі оборонні бої. Спільні військові операції 1919 року — зокрема проти польських сил — показали потенціал співпраці, але брак єдиного командування та ресурсів не дозволив закріпити успіх.
Політичні відмінності також давалися взнаки. Революційна динаміка УНР іноді конфліктувала з більш консервативним підходом галицьких лідерів. Проте головною причиною залишилася війна на кілька фронтів. До 1920–1921 років обидві республіки втратили державність. Галичина опинилася під польським контролем, Наддніпрянщина — під радянським.
Спадщина Акта Злуки в українській історії
Акт Злуки УНР і ЗУНР став потужним символом соборності. Ідея єдності «від Сяну до Дону» жила в програмах українських партій ще з кінця XIX століття. У 1939 році на Закарпатті відбулися масові відзначення з участю понад 30 тисяч людей. У 1990 році, рівно за 71 рік, між Києвом і Львовом утворився «живий ланцюг» за участю понад мільйона осіб. Це стало одним із каталізаторів відновлення незалежності.
У роки Другої світової війни Українська повстанська армія ставила собі за мету створення соборної української держави. Пам’ять про Акт Злуки зберігали в діаспорі та в західних регіонах, попри радянські спроби її стерти. Сьогодні цей день нагадує, що єдність — не подарунок історії, а результат свідомого вибору народу.
Цікаві факти про Акт Злуки УНР і ЗУНР
- Універсал Директорії підписали п’ятеро членів: Володимир Винниченко (голова), Симон Петлюра, Панас Андрієвський, Андрій Макаренко та Федір Швець. Текст затвердили пізно вночі проти 22 січня 1919 року.
- ЗУНР отримала від УНР суттєву фінансову допомогу — понад 6 мільйонів карбованців і сотні мільйонів гривень на відновлення та пайки для населення.
- Українська Галицька Армія та частини УНР провели спільні бойові операції влітку-восени 1919 року, демонструючи реальну військову співпрацю.
- «Живий ланцюг» 21 січня 1990 року між Києвом і Львовом став найбільшим мирним зібранням в історії України того часу й прямо відсилав до духу Акта Злуки.
- Євген Петрушевич, президент ЗУНР, після проголошення злуки увійшов до складу Директорії УНР, символізуючи персональне об’єднання керівництва.
- Ідея соборності українських земель вперше прозвучала в маніфесті Головної Руської Ради ще 10 травня 1848 року у Львові.
Сучасне значення Акта Злуки УНР і ЗУНР
У 2026 році Акт Злуки УНР і ЗУНР сприймається не як далекий історичний епізод, а як живий приклад того, як народ може об’єднуватися перед загрозою. Території, які в 1919 році символічно з’єдналися, сьогодні знову захищають свою цілісність. Єдність регіонів — від заходу до сходу — стала однією з головних сил опору зовнішній агресії.
Для нинішніх поколінь Акт Злуки — це нагадування: державність тримається не лише на війську чи економіці, а й на спільній свідомості. Коли українці з різних куточків країни відчувають себе частиною одного цілого, жодні кордони чи пропаганда не можуть їх розділити надовго. Цей урок 1919 року продовжує працювати й сьогодні.
