Стосунки між Дональдом Трампом і Володимиром Путіним у 2026 році пройшли шлях від обережного зближення до відкритого розчарування американського президента. Саміт в Анкориджі влітку 2025 року не приніс жодної письмової угоди щодо завершення війни — лише пропозицію, яку пізніше публічно визнав сам Путін. Влітку 2026-го Вашингтон почав повертати нафтові санкції проти Москви, а тиск європейських союзників на саміті G7 підштовхнув Трампа до жорсткішої риторики щодо Кремля.
Водночас позиція американського президента залишається ситуативною і залежить від низки чинників: ціни на нафту, ходу переговорів зі Стамбулом, а також від того, наскільки Росія готова піти на реальні поступки замість імітації діалогу. Нижче — детальний розбір того, що насправді відбувалося між двома лідерами протягом останнього року, які механізми тиску використовує Білий дім і чого варто очікувати далі.
Анкоридж: угода, якої не було
15 серпня 2025 року Трамп і Путін зустрілися на Алясці — подія, яку російська пропаганда згодом намагалася подати як фундамент “мирного врегулювання”. Реальність виявилася скромнішою. Державний секретар США Марко Рубіо публічно спростував ці твердження, наголосивши: на Алясці не було досягнуто жодної домовленості щодо України, була зроблена лише пропозиція, яка ніколи не набула статусу угоди. Це фактично поховало так званий “дух Анкориджа” — наратив про близький мир, який довго підтримувала Москва.
Ще показовіше те, що визнання прийшло з боку самого Кремля. За даними The Washington Post, Путін уперше публічно підтвердив: під час зустрічі в Анкориджі не було укладено жодної угоди щодо припинення війни. Це різко контрастувало з попередніми запевненнями російських чиновників, які місяцями говорили про нібито закладений фундамент миру.
Цікаві факти про переговорний трек Трамп–Путін
- Зустріч в Анкориджі відбулася 15 серпня 2025 року і тривала лише кілька годин без підписання будь-яких документів.
- За даними Axios, під час саміту G7 у Франції в червні 2026 року Трамп визнав, що Україна “непогано справляється” у війні — заява, яка суперечила його раннішому скептицизму щодо шансів Києва.
- Emmanuel Макрон стверджував, що в Анкориджі Трамп був за крок від угоди про передачу Путіну неокупованих територій України, що викликало занепокоєння серед європейських партнерів.
- США тимчасово послаблювали нафтові санкції проти Росії двічі — у березні та квітні 2026 року — через побоювання щодо перебоїв поставок з Перської затоки під час загострення навколо Ірану.
- Після відкриття Ормузької протоки в червні 2026-го Трамп заявив, що ціна нафти впала приблизно до 74–75 доларів за барель, що відкрило шлях до повернення обмежень проти Москви.
Санкційні гойдалки: чому Трамп то знімає, то повертає обмеження
Політика Білого дому щодо нафтових санкцій нагадувала маятник. На початку березня 2026 року Мінфін США послабив обмеження на російську нафту на тлі побоювань щодо дефіциту постачань із Близького Сходу. 16 травня санкції частково відновили, проте вже за кілька тижнів Вашингтон знову пом’якшив режим — цього разу через війну зі Стороною Ірану та блокаду Ормузької протоки, яка позбавила світові ринки мільйонів барелів нафти щодня. Індія та Індонезія, за даними Bloomberg, прямо просили адміністрацію Трампа продовжити послаблення, посилаючись на дефіцит пропозиції.
В Офісі президента України тоді підрахували: подібні рішення дозволяли Москві заробляти додатково до 10 мільярдів доларів. Європейські лідери відкрито критикували таке пом’якшення, вважаючи його сигналом слабкості напередодні важливих переговорних раундів.
Ситуація змінилася після підписання угоди про припинення вогню між США та Іраном у Женеві 19 червня 2026 року, яка передбачала 60-денне перемир’я та відкриття Ормузької протоки. Звільнившись від “іранського фактора”, Трамп прямо заявив журналістам: незабаром Вашингтон зможе поновити санкції проти російської нафти, оскільки постачання з Перської затоки відновилося, а необхідність у поблажках Москві зникла.
| Період 2026 року | Дія США щодо нафтових санкцій | Основна причина |
|---|---|---|
| Березень | Послаблення обмежень | Побоювання дефіциту нафти з Близького Сходу |
| 16 травня | Часткове відновлення санкцій | Тиск європейських союзників |
| Квітень–травень | Повторне пом’якшення | Блокада Ормузької протоки через конфлікт з Іраном |
| Червень (після 19-го) | Анонс повернення санкцій | Перемир’я з Іраном, відкриття протоки, падіння ціни нафти |
Джерела даних: Bloomberg, Радіо Свобода.
Позиція Трампа: від нейтралітету до обережного тиску
Довгий час риторика Трампа щодо винуватця війни залишалася ухильною — він відмовлявся прямо називати Путіна відповідальним за повномасштабне вторгнення. Проте літо 2026 року принесло помітний зсув. Держсекретар Рубіо не лише спростував “домовленості” в Анкориджі, а й публічно окреслив нову лінію: посадити Путіна за стіл переговорів можна лише тоді, коли він буде реально послаблений і готовий до серйозного діалогу, а не до його імітації.
Політологи звертають увагу на структурну зміну підходу Трампа. Спочатку він поділяв позицію України та Європи — спершу припинення вогню, потім переговори щодо всіх інших питань. Згодом Трамп фактично перейшов ближче до логіки Кремля, яка передбачає одночасне обговорення і режиму тиші, і всіх ключових політичних питань одразу. Формально від первинного підходу він так і не відмовився, тому експерти закликають обережно оцінювати заяви про “різкий перелом” у політиці Вашингтона.
Під час зустрічі з прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді 17 червня 2026 року Трамп прямо заявив, що розглядає нові санкції проти Росії та можливість виробництва американських ракет в Україні, пов’язуючи остаточне рішення з динамікою нафтових цін. Того ж дня він зобов’язав американські оборонні компанії наростити виробництво зброї — крок, який частина спостерігачів трактує як сигнал посилення підтримки Києва.
Тиск Європи та розбіжності всередині Заходу
Саміт G7 у Франції в середині червня 2026 року став майданчиком, де європейські союзники України намагалися переконати Трампа приділити більше уваги війні. За даними Bloomberg, серед учасників саміту сформувалося спільне переконання: позиції України на фронті зміцнюються, а Росія не здатна досягти військової перемоги найближчим часом. Після розмов із Макроном і Зеленським Трамп заговорив про можливе посилення санкцій проти Москви.
Утім, консенсусу всередині Заходу немає. Литва наполягає на посиленні обмежень проти Росії та Білорусі, вимагаючи заборонити компаніям, пов’язаним із цими країнами, працювати на об’єктах критичної інфраструктури. Водночас Болгарія блокує новий пакет санкцій ЄС, а частина країн Південної Європи побоюється економічних наслідків від подальшого обмеження постачань енергоносіїв.
Показовою є й паралельна дипломатична лінія: зустріч Трампа із головою Китаю Сі Цзіньпіном, на якій, крім Тайваню та Ірану, обговорювалося й майбутнє війни в Україні. Аналітики зазначають, що Росію на ці переговори не запрошували, попри її давні амбіції стати рівноправним учасником нового глобального перерозподілу впливу.
Типові помилки в оцінці перемовин Трамп–Путін
- Сприймати кожну гучну заяву Трампа про “хорошу зустріч” чи “близький мир” як ознаку остаточної угоди — насправді більшість таких сигналів мали ситуативний, а не стратегічний характер.
- Ігнорувати економічний фактор: рішення щодо санкцій найчастіше прив’язані до ціни нафти й ситуації навколо Ірану, а не лише до ходу бойових дій в Україні.
- Плутати послаблення санкцій із їх повним скасуванням — Мінфін США лише виключив кількох осіб і кілька суден зі списків, а не скасував весь режим обмежень.
- Недооцінювати внутрішні розбіжності в НАТО та ЄС, через які навіть узгоджені на рівні лідерів кроки натрапляють на вето окремих країн.
- Забувати, що позиція Кремля щодо формату переговорів (одночасне обговорення перемир’я і політичних питань) відрізняється від початкової позиції Києва та Європи.
Внутрішній стан Росії як аргумент у перемовинах
Економічні показники Росії дедалі частіше фігурують у західній риториці як доказ вичерпності ресурсу Кремля для продовження війни на нинішніх умовах. Цінові очікування російських компаній у червні 2026 року знижувалися п’ятий місяць поспіль, а індикатор бізнес-клімату Центробанку РФ впав до 1,1 пункту з 1,7 у травні. Паливна криза поширилася вже на 53 регіони країни, де діють обмеження на відпуск бензину для приватних автомобілів.
Ринок нерухомості теж демонструє тривожні для Кремля сигнали: за прогнозами експертів, до кінця 2026 року в Росії не вдасться продати близько 429 тисяч квартир вартістю приблизно 5 трильйонів рублів, а обсяг інвестицій у комерційну нерухомість з початку року скоротився на 40 відсотків. Ці цифри дедалі частіше використовуються західними дипломатами як аргумент на користь того, що часовий ресурс працює не на користь Москви, а отже пауза чи затягування переговорів вигідні швидше Путіну, ніж Заходу.
Водночас у самій Росії різко зросли терміни ув’язнення за справами з політичним підґрунтям — з 6 років і 7 місяців у 2021 році до 11 років у 2026-му, що зовнішні спостерігачі трактують як ознаку посилення внутрішнього репресивного апарату на тлі економічної нестабільності.
Чого очікувати далі
Найближчі кроки Вашингтона, найімовірніше, залишатимуться прив’язаними до нафтового ринку та ситуації довкола Ірану. Аналітики, зокрема політолог Ігор Рейтерович, вважають, що реальне посилення тиску на Росію можливе тоді, коли у Трампа “остаточно розв’яжуться руки” після іранського епізоду і коли стане очевидно, що Путін не готовий вести переговори на прийнятних умовах.
Головний висновок середини 2026 року простий: жодної фінальної мирної угоди між Трампом і Путіним не існує, а весь публічний наратив про “домовленості в Анкориджі” спростований обома сторонами. Формат майбутніх переговорів, обсяг санкцій і роль Європи залишаються відкритими питаннями, які визначатимуть перебіг наступних місяців.
Для України ключовим залишається питання не лише формального припинення вогню, а й змісту домовленостей після нього — саме на це наполегливо звертають увагу українські дипломати та аналітики, попереджаючи, що пауза в бойових діях без чітких гарантій безпеки може стати лише перепочинком для Кремля перед новим витком тиску.
