Старокостянтинів аеродром лежить за п’ять кілометрів на схід від однойменного міста на Хмельниччині й уже понад сім десятиліть залишається однією з ключових точок на авіаційній карті України. Тут, серед бетонних укриттів і довгої злітно-посадкової смуги, народжувалася й гартувалася тактична авіація, яка сьогодні захищає небо й завдає ударів по ворогу за сотні кілометрів. База не просто пережила розпад Радянського Союзу та переформатування військ — вона стала символом здатності української авіації адаптуватися й діяти в найскладніших умовах.
Сьогодні на аеродромі базується 7-ма бригада тактичної авіації Повітряних сил Збройних Сил України. На озброєнні — фронтові бомбардувальники Су-24М і розвідувальні Су-24МР, а також пов’язані з підрозділом безпілотні комплекси. Саме звідси українські екіпажі виконували й виконують завдання з нанесення далеких ударів крилатими ракетами західного зразка, а сама інфраструктура неодноразово ставала мішенню для російських ракет і дронів. Станом на 2026 рік аеродром продовжує функціонувати, демонструючи дивовижну живучість радянських укриттів і швидкість відновлення після обстрілів.
Історія Старокостянтинівського аеродрому — це не лише перелік літаків і дат. Це розповідь про людей, які піднімали машини в небо в мирний час і в умовах повномасштабної війни, про інженерів, які за лічені години лагодили пошкоджену смугу, та про місто, яке живе поруч із гулом двигунів і тривогами. Для новачків у темі авіації це можливість зрозуміти, чому один військовий об’єкт може впливати на хід цілих операцій. Для досвідчених читачів — глибокий погляд на еволюцію тактичної авіації, інтеграцію з НАТО та реалії сучасної повітряної війни.
Географія та технічна інфраструктура, що визначають цінність бази
Розташування аеродрому обрано не випадково. Він лежить на відносно безпечній відстані від лінії фронту, водночас у межах досяжності для виконання ударних завдань на півдні та сході країни. Злітно-посадкова смуга завдовжки близько 2500 метрів і шириною 60 метрів дозволяє приймати важкі літаки тактичної авіації. Бетонне покриття та система руління дають змогу одночасно обслуговувати кілька машин.
Особливу цінність становлять радянські залізобетонні укриття для літаків. Ці споруди здатні витримувати пряме влучання боєприпасів певної маси та захищають техніку від уламків і близьких розривів. Після ударів інженерні підрозділи часто відновлюють смугу протягом однієї-двох діб, що дозволяє швидко повертати базу до експлуатації. Для новачків варто пояснити: тактична авіація — це не стратегічні бомбардувальники, які літають за тисячі кілометрів, а фронтові машини, які працюють ближче до лінії бойового зіткнення, підтримують сухопутні війська та завдають точних ударів по тилах противника.
У 2016 році на аеродромі провели капітальний ремонт злітно-посадкової смуги. Під час робіт бригаду тимчасово перебазували до Луцька. У 2021 році об’єкт пройшов сертифікацію за стандартами НАТО — це стало важливим кроком для майбутньої взаємодії з партнерами. Системи посадки, освітлення та безпеки було адаптовано під вимоги Альянсу. Така модернізація робить аеродром привабливим для розміщення більш сучасної техніки, хоча остаточні рішення про базування конкретних типів літаків залишаються за командуванням Повітряних сил.
Від Іл-28 до Су-24М: сімдесят років еволюції
У 1951 році на місці майбутньої бази сформували бомбардирські підрозділи, озброєні реактивними бомбардувальниками Іл-28. Це були перші реактивні машини радянської авіації з стрілоподібним крилом. У 1966 році тут створили 7-й бомбардувальний авіаційний полк, який отримав частину техніки від підрозділу, що перебазувався до Сибіру.
У 1977 році полк почав отримувати Су-24 — фронтовий бомбардувальник зі змінною геометрією крила. Машина могла нести до восьми тонн бомбового навантаження й виконувати польоти на малій висоті з огибанням рельєфу. До 1988 року основним типом став модернізований Су-24М з покращеною авіонікою та можливістю застосування високоточної зброї. Паралельно на аеродромі базувалися винищувальні полки, один з яких брав участь у бойових діях в Афганістані.
Після проголошення незалежності України в 1992 році частина екіпажів 7-го полку несанкціоновано перегнала шість Су-24 до Росії. Полк згодом розформували, а на його основі в 2008 році створили 7-му бригаду тактичної авіації імені Петра Франка. У 2005 році сюди перебазувалася розвідувальна ескадрилья. У 2019 році на аеродромі проходили випробування турецьких безпілотників Bayraktar TB2, які згодом стали важливою частиною українського арсеналу.
| Період | Основна авіаційна техніка | Ключові зміни та події |
|---|---|---|
| 1951–1976 | Іл-28, Як-28 | Формування бомбардирських підрозділів, перехід на реактивну техніку |
| 1977–2000 | Су-24, Су-24М | Основний тип фронтового бомбардувальника, ядерний потенціал у радянський період |
| 2008–2021 | Су-24М, Л-39, початок роботи з БПЛА | Створення бригади тактичної авіації, ремонт смуги 2016 року, сертифікація НАТО 2021 |
| 2022–2026 | Су-24М/МР, модифіковані для західних ракет, БПЛА | Активна участь у бойових діях, удари по Чорноморському флоту РФ, постійні атаки ворога |
Аеродром під постійним вогнем: реалії 2022–2026 років
З перших днів повномасштабного вторгнення Старокостянтинів аеродром опинився під прицілом російських ракет і дронів. У березні 2022 року удари пошкодили інфраструктуру та паливні склади. У травні 2023 року внаслідок комбінованої атаки було виведено з ладу кілька літальних апаратів. Протягом 2024–2025 років база зазнавала масованих нальотів з використанням «Шахедів», крилатих ракет і гіперзвукових «Кинджалів».
Попри це, аеродром не припиняв роботи. Радянські укриття довели свою ефективність — багато з них витримали прямі влучання або близькі розриви. Інженерні підрозділи навчилися відновлювати смугу за рекордно короткий час. Літаки та дрони часто перебазовуються між кількома майданчиками, що ускладнює ворогу завдання повного виведення бази з ладу. Така тактика дисперсії — одна з ключових особливостей сучасної української авіації.
Саме з аеродрому в Старокостянтинові українські Су-24М виконували історичні удари крилатими ракетами Storm Shadow та SCALP-EG по об’єктах Чорноморського флоту Росії у 2023 році. Ці операції продемонстрували здатність української тактичної авіації діяти на великій відстані та вражати високозахищені цілі. Для просунутих читачів важливо розуміти: модифікація Су-24М під західні ракети вимагала не лише технічних доопрацювань, а й зміни тактики застосування та координації з розвідкою.
Інтеграція з НАТО та перспективи на 2026 рік і далі
Сертифікація аеродрому за стандартами НАТО у 2021 році відкрила шлях до глибшої взаємодії з партнерами. Системи зв’язку, навігації та безпеки було приведено у відповідність до вимог Альянсу. Це не просто формальність — такі зміни дозволяють у майбутньому ефективніше приймати та обслуговувати літаки західного зразка.
Багато експертів розглядають Старокостянтинів аеродром як один з найбільш підготовлених майданчиків для можливого базування F-16 та інших сучасних винищувачів. Російська сторона регулярно атакує об’єкт саме через ці побоювання. Україна ж тримає точне місце базування західної техніки в таємниці, використовуючи тактику розосередження. Аеродром продовжує відігравати роль важливого логістичного та навчального хабу.
Станом на середину 2026 року база функціонує в умовах постійної загрози. Тривають роботи з посилення протиповітряної оборони, модернізації укриттів та підготовки персоналу. Місто Старокостянтинів живе в ритмі авіаційного гудіння й тривог, а мешканці не раз демонстрували підтримку військовим — від збору коштів у 2014 році до допомоги під час обстрілів. Аеродром став не лише військовим об’єктом, а й частиною локальної ідентичності та національної стійкості.
Цікаві факти про Старокостянтинів аеродром
- У лютому 1992 року з аеродрому несанкціоновано вилетіли шість Су-24, екіпажі яких вирішили приєднатися до Росії. Політ проходив через територію Білорусі, щоб уникнути перехоплення українськими ППО.
- Радянські залізобетонні укриття для літаків досі вважаються одними з найміцніших у країні — деякі з них здатні витримати влучання боєприпасів калібру до 250 кг.
- У 2014 році мешканці Старокостянтинова самостійно зібрали 1,7 мільйона гривень на потреби авіабази — це був один з перших прикладів народної підтримки ЗСУ після анексії Криму.
- У вересні 2023 року саме з цього аеродрому стартували Су-24М, які завдали ударів крилатими ракетами по штабу Чорноморського флоту РФ у Севастополі та інших об’єктах.
- У 2025–2026 роках СБУ викрила кілька випадків шпигунства: місцеві жителі знімали аеродром на відео та передавали дані російським спецслужбам, за що отримали реальні терміни ув’язнення.
- Злітно-посадкова смуга після пошкоджень відновлюється іноді за 24–48 годин завдяки професіоналізму інженерних підрозділів та наявності резервних матеріалів.
- Аеродром розташований неподалік історичного маршруту першого міжнародного поштового авіарейсу «Відень — Київ» 1918 року, що додає місцю символічного значення.
Кожен з цих фактів розкриває різні грані об’єкта: від драматичних моментів розпаду імперії до повсякденної мужності людей, які зберігають базу в робочому стані. Для початківців це можливість побачити, як технічні деталі перетворюються на реальні бойові можливості. Для досвідчених — нагадування, що за сухими цифрами завжди стоять конкретні люди та рішення.
Старокостянтинів аеродром і сьогодні залишається живою частиною української системи оборони. Його бетонна смуга приймає машини, укриття захищають техніку, а люди — від пілотів до техніків — продовжують виконувати свою роботу попри всі загрози. Ця база нагадує, що авіація — це не лише літаки, а насамперед люди, які піднімають їх у небо і повертають назад, навіть коли небо над головою наповнене ворожими дронами та ракетами. Розмова про нього може тривати ще довго, адже кожна нова місія та кожне відновлення після удару додають нові сторінки до його історії.
