РСЗВ Верба — це українська реактивна система залпового вогню калібру 122 мм, глибока модернізація радянського БМ-21 «Град», зібрана на повнопривідному шасі КрАЗ із автоматизованим керуванням вогнем, супутниковою навігацією, гідравлічною стабілізацією платформи та захищеною кабіною на п’ятьох. У ній лишилася стара руйнівна логіка масованого залпу — 40 напрямних труб, що за лічені секунди вкривають квадрати вогняним дощем, — але оболонка довкола неї стала цифровою, швидкою та значно живучішою.
Головна перевага системи прихована не в дальності, а в темпі. Там, де старий «Град» перезаряджався вручну від години до двох, екіпаж «Верби» повертає машину до бою приблизно за десять хвилин, не виходячи з кабіни. Це класична тактика «вистрілив і поїхав»: відпрацював по цілі, згорнувся, зник із позиції до того, як прилетить контрбатарейна відповідь.
Розробило систему Харківське конструкторське бюро машинобудування імені О. О. Морозова (ХКБМ), серійне виробництво розгорнули на Шепетівському ремонтному заводі. Уперше «Вербу» показали ще у 2015 році, на озброєння Збройних Сил України прийняли у 2019-му, а відповідний наказ міністр оборони підписав 27 серпня 2021 року. Відтоді система воює.
Назва влучила в саму суть. Верба — дерево, що гнеться під будь-яким вітром, але не ламається; саме така гнучкість і потрібна тактичній артилерії, яка мусить постійно рухатися, ховатися й бити знову. За цією поетичною вивіскою ховається сухий інженерний розрахунок: узяти перевірений десятиліттями бойовий модуль «Граду» й позбавити його головних слабкостей — повільного перезаряджання, неточного наведення на незнайомій місцевості та повної залежності від російських комплектуючих. Те, що вийшло, армія тепер називає однією з найбільш робочих вітчизняних розробок ракетних військ.
Як «стареньку» БМ-21 переозброїли під сучасну війну
Історія «Верби» починається не у 2015 році, а ще на початку двотисячних, коли українські інженери вперше замислилися, як зняти артилерію з російської голки. Класичний «Град» стояв на шасі «Урал», а боєприпаси до нього теж походили з радянсько-російської спадщини. Війна на Донбасі зробила цю залежність нестерпною, і ХКБМ узялося переселити бойову частину на власну платформу.
Першим логічним кроком став перехід на тривісний КрАЗ-6322 з колісною формулою 6×6 — важку, високу й прохідну вантажівку, що впевнено тягне понад двадцять тонн бруківкою, полем і багном. Здвоєна броньована кабіна вмістила весь розрахунок усередині, а не на відкритих сидіннях під осколками. Уже сам цей крок змінив філософію: машина перестала бути «голою» пусковою установкою й перетворилася на захищений бойовий комплекс.
Далі інженери взялися за «мозок». «Верба» отримала цифрову систему керування вогнем, навігаційне обладнання з топоприв’язкою та апаратуру зашифрованого зв’язку — тепер координати й команди йдуть закритими цифровими каналами, а не голосом у радіоефір, який легко перехопити й запеленгувати. Окремою лінією йшла кооперація: артилерійську частину опанував Шепетівський завод, а радіоелектроніку постачав львівський «Лорта», один із найбільших профільних виробників країни.
Ключове рішення «Верби» — не нова ракета й не більша дальність, а швидкість: автоматизація скоротила час перезаряджання приблизно в сім разів, а час відкриття вогню на незнайомій місцевості — майже вчетверо.
Шлях до війська був довгим. Серійне виробництво анонсували у лютому 2019 року, восени того ж року представник Міноборони повідомив про прийняття на озброєння, а формальний наказ з’явився лише у 2021-му. Така бюрократична багатоступеневість часто збиває з пантелику, тож коротко: випробування система завершила у 2019-му, остаточний документ підписали у 2021-му, а перші штатні підрозділи почали формувати ще до повномасштабного вторгнення.
Що ховається під капотом: конструкція та характеристики
Конструктивно «Верба» — це симбіоз двох епох. Низ — сучасна українська вантажівка з гідравлічними опорами-аутригерами, що намертво фіксують машину перед залпом і гасять віддачу. Верх — упізнаваний пакет із сорока трубчастих напрямних калібру 122 мм, рідний нащадок «Граду». Між ними — електроніка, яка й робить усю різницю.
Розрахунок із п’яти осіб керує системою прямо з кабіни: наведення, відкриття вогню та перезаряджання виконуються в автоматичному режимі натисканням кнопок. Повний залп сорока ракет сходить приблизно за двадцять секунд — суцільна стіна вогню, що накриває площу в кілька гектарів. А потім починається найголовніше: згортання й відхід.
Нижче — зведені тактико-технічні характеристики, з поправкою на те, що частина цифр (передусім дальність) залежить від типу застосованого боєприпасу.
| Параметр | Значення | Що це дає на полі бою |
|---|---|---|
| Калібр | 122 мм | Сумісність із величезним арсеналом наявних і нових снарядів |
| Кількість напрямних | 40 труб | Масоване ураження площинних цілей одним залпом |
| Дальність стрільби | до 40 км | Удвічі далі за стандартний радянський «Град» із новими ракетами |
| Шасі | КрАЗ-6322 (6×6) | Висока прохідність і незалежність від російських «Уралів» |
| Максимальна швидкість | ≈ 85 км/год | Швидке маневрування й вихід із-під контрвогню |
| Запас ходу | ≈ 1300 км | Тривалі марші без дозаправлення |
| Бойова маса | ≈ 20,4 т | Стабільна платформа для точного залпу |
| Розрахунок | 5 осіб | Менший екіпаж, захищений усередині кабіни |
| Час перезаряджання | ≈ 10 хв | Швидке повернення в бій замість годинної паузи |
Джерела даних: офіційні матеріали ДК «Укроборонпром» та аналітичне видання Defense Express.
Окремо варто згадати транспортно-заряджальну машину (ТЗМ), яка возить за «Вербою» подвійний боєкомплект — 80 ракет — і має механізовані засоби завантаження. Саме вона перетворює перезаряджання з виснажливої ручної праці, де кожен снаряд важить понад 60 кг, на швидку механічну операцію. Без ТЗМ уся ідея «вистрілив і поїхав» втрачає половину сенсу.
Чому десять хвилин вирішують усе
Артилерійська дуель сучасності — це гонка секундомірів. Противник має контрбатарейні радари, розвідувальні дрони та власні системи, готові відповісти на ваш залп уже за хвилини. Тому ціна повільного перезаряджання — не втрачений час, а втрачена машина разом з екіпажем.
Старий «Град» тут програє концептуально: відстрілявся — і застиг на годину-дві, доки бійці вручну заштовхують ракети у труби. «Верба» ламає цей сценарій. Автоматика, ТЗМ і захищена кабіна дозволяють розрахунку відпрацювати, згорнутися й змінити позицію, поки ворожий радар ще тільки обчислює координати джерела вогню. У реальних умовах війни саме живучість і темп, а не абсолютна дальність, найчастіше визначають, чи повернеться обслуга з виходу.
Додайте сюди цифрову навігацію з топоприв’язкою. На незнайомій місцевості старий розрахунок витрачав дорогоцінні хвилини на ручне орієнтування й розрахунок установок. «Верба» отримує координати, прив’язується до місцевості й видає рішення на стрільбу в рази швидше. Менше часу на позиції означає менше шансів потрапити під удар у відповідь — проста арифметика виживання.
«Тайфун-1» і родина боєприпасів
Будь-яка реактивна система варта рівно стільки, скільки варті її ракети. «Верба» успадкувала від «Граду» сумісність з усім радянським арсеналом 122-мм снарядів, але справжній стрибок дала вітчизняна розробка — реактивний снаряд 9М221Ф «Тайфун-1» від дніпровського КБ «Південне» імені М. К. Янгеля.
«Тайфун-1» подвоїв дальність: 40 км проти приблизно 20 км у стандартного радянського 9М22У, причому осколково-фугасна бойова частина залишилася такою самою за масою — близько 18,4 кг. Перші пуски на мінімальну відстань відбулися ще у 2019 році, на максимальну дальність снаряд відстріляли у 2020-му на полігоні «Алібей» в Одеській області, а залпові пуски вже зі штатними бойовими частинами провели наприкінці лютого 2022 року, буквально напередодні великої війни. Принципово важливо, що Україна вперше за свою історію опанувала власне виробництво реактивних снарядів цього класу — раніше навіть старі боєприпаси країна не випускала.
«Тайфун-1» — не просто далекобійніша ракета, а перший крок до повного боєприпасного суверенітету: ним планують переозброїти всі українські 122-мм системи, від «Граду» до «Верби» й «Береста».
КБ «Південне» паралельно розробляє ціле сімейство — «Тайфун-2» калібру 220 мм для «Урагану» та «Тайфун-3» калібру 300 мм для «Смерчів», а також працює над високоточною версією базового снаряда. Логіка проста: спочатку звільнитися від залежності в наявних калібрах, а потім підняти точність так, щоб масований залп бив не просто по площі, а майже адресно.
Верба проти Града і Береста
У сімействі українських 122-мм систем «Верба» не самотня. Її головний «брат-конкурент» — БМ-21УМ «Берест» від Шепетівського ремонтного заводу, а спільний предок обох — той самий легендарний «Град». Порівняння цих трьох машин добре показує, куди рухається українська тактична артилерія.
| Показник | БМ-21 «Град» | «Верба» (БМ-21У) | «Берест» (БМ-21УМ) |
|---|---|---|---|
| Напрямних труб | 40 | 40 | 50 |
| Шасі | «Урал» (6×6) | КрАЗ-6322 (6×6) | КрАЗ-5401НЕ (4×4) |
| Перезаряджання | 1–2 години (вручну) | ≈ 10 хвилин | автоматизоване |
| Локалізація | радянська | ≈ 80% українських компонентів | до 100% українських компонентів |
| Дальність (нові РС) | до 40 км | до 40 км | до 40 км |
Дані зведено за матеріалами видання «Мілітарний» та порталу Defense Express.
Різниця між «Вербою» та «Берестом» виявилася радше нюансовою, ніж принциповою. «Берест» бере більшою вогневою потужністю — 50 труб замість 40 — і вищим рівнем локалізації, тоді як «Верба» виграє автоматизацією й важчим тривісним шасі. Саме тому Міноборони ще у 2021 році озвучило ідею об’єднати напрацювання: узяти автоматику «Верби», поєднати її з потужнішою бойовою частиною «Береста» й посадити все це на єдину уніфіковану платформу. Поштовхом стало й банкрутство КрАЗ, через яке серійний випуск «КрАЗівського» шасі опинився під питанням.
А як «Верба» виглядає на тлі західних систем на кшталт HIMARS чи M270? Тут чесна відповідь така: за дальністю й точністю одиничного пострілу українська машина їм поступається. Проте вона виграє там, де HIMARS не змагається взагалі — у вартості боєприпасів, простоті логістики та щільності масованого залпу. У комбінованих операціях «Верба» працює як дешевий і масовий тактичний вогонь, а високоточні удари на велику глибину бере на себе западна техніка. Це не суперники, а різні інструменти одного оркестру.
Цікаві факти про РСЗВ «Верба»
Кілька деталей, які рідко потрапляють у сухі довідники:
- Назва «Верба» закладена не випадково: гнучке дерево, що гнеться, але не ламається, стало метафорою мобільної артилерії, яка постійно змінює позиції й тому виживає під щільним вогнем.
- Один залп сорока ракет накриває площу в кілька гектарів — це не точковий укол, а суцільне ураження живої сили й техніки на квадраті.
- Транспортно-заряджальна машина возить подвійний боєкомплект — 80 ракет, — тож батарея може дати кілька повних залпів поспіль без повернення на склад.
- «Тайфун-1» зробив Україну однією з небагатьох країн, що самостійно виробляють реактивні снаряди 122 мм, — раніше навіть старі боєприпаси доводилося брати зі спадщини.
- Уся бойова робота — наведення, залп і перезаряджання — виконується з кабіни, тож екіпаж не вилазить під осколки, як це було на класичному «Граді».
Верба у реальній війні 2022–2026 років
Повномасштабне вторгнення стало для «Верби» іспитом, до якого вона готувалася всю свою коротку історію. За відкритими даними, на момент початку великої війни встигли виготовити до кількох десятків машин — небагато, але достатньо, щоб посилити окремі бригади. Точну кількість тримають у секреті з очевидних міркувань безпеки, і це нормальна практика воєнного часу.
На фронті система робить саме те, для чого створювалася: б’є по скупченнях піхоти, накриває техніку на марші, працює по логістиці й опорних пунктах, а потім швидко змінює позицію. Військові, які працювали з «Вербою», у відкритих коментарях відзначають передусім швидкість розгортання й згортання та зручність керування з кабіни — те, чого катастрофічно бракувало старому «Граду» під дронами-розвідниками й контрбатарейними засобами противника. У війні, де ворожий FPV-дрон може знайти позицію за хвилини, кожна заощаджена секунда на перезаряджанні буквально рятує життя.
Виробництво лишається на потужностях Шепетівського ремонтного заводу, у кооперації з ХКБМ та львівським «Лортою». Паралельно триває та сама дискусія про злиття «Верби» й «Береста» в єдину платформу для всіх ракетних військ і артилерії — логічний крок, щоб не розпорошувати ресурс на дві схожі машини. Куди рухатиметься ця лінія далі — до уніфікованого шасі, до точніших керованих снарядів, до глибшої інтеграції з дронами-коригувальниками — стане зрозуміло вже за результатами наступних бойових сезонів, і про це ще не раз зайде розмова.
