За запитом «моджахед ЗСУ» найчастіше шукають конкретну людину — білоруського добровольця Данііла Ляшука, який воював за Україну під цим позивним і загинув під Бахмутом у 2023 році. Це одна з найбільш суперечливих постатей добровольчого руху: засуджений у гучній справі роти «Торнадо» за катування й насильство, людина з праворадикальними поглядами — і водночас боєць, що повернувся на фронт після повномасштабного вторгнення й посмертно отримав орден «За мужність».
Слово «моджахед» має й значно ширший зміст. В арабській традиції так називають учасника джихаду — «того, хто докладає зусиль». Тому навколо запиту крутиться й інша, цілком реальна тема: тисячі мусульман — здебільшого кримських татар — які боронять Україну в лавах Збройних сил і добровольчих формувань. Розберемо обидва пласти чесно, без позолоти й без замовчувань.
Що означає «моджахед» і звідки воно у контексті ЗСУ
Термін «моджахед» (араб. مجاهد, у множині — муджагідін) дослівно перекладається як «борець», «той, що докладає зусиль». У релігійному сенсі це учасник джихаду, а той, хто загинув у бою, у мусульманській традиції вважається шахідом — свідком віри. У масовій свідомості слово міцно зрослося з афганськими повстанцями 1980-х та чеченськими бійцями двох воєн проти російської армії.
В український воєнний лексикон «Моджахед» потрапив передусім як особистий позивний. Його обрав білорус Данііл Ляшук — мусульманин, репер і доброволець. Через медійність цієї людини запит «моджахед ЗСУ» сьогодні веде насамперед до його імені, а вже потім — до загальної теми мусульман у війську. Тому далі говоритимемо і про конкретного бійця, і про явище загалом.
Данііл Ляшук: білорус, що став «Моджахедом»
Данііл Олександрович Ляшук народився 1 листопада 1995 року в білоруському Бересті (Бресті). У підлітковому віці він переїхав до Криму, де здобув освіту моряка в Севастополі. Захоплювався бойовими мистецтвами й музикою — записував реп-треки під псевдонімом Deni Vendetti, у яких пізніше зазвучала фронтова реальність.
Після анексії Криму 2014 року юнак вирішив воювати на боці України й наприкінці того ж року опинився в роті особливого призначення «Торнадо», що діяла на Донбасі. Йому ще не виповнилося й двадцяти. Саме тут починається найтемніша частина історії, яку чесна стаття не має права обходити стороною.
Щоб картина була повнішою, ось коротка хронологія його шляху — від Криму до загибелі на сході.
| Період | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 2014 | Вступ до роти «Торнадо» після анексії Криму | Початок участі в бойових діях на Донбасі |
| 2015 | Затримання у кримінальній справі «Торнадо» | Звинувачення у тяжких злочинах, які він заперечував |
| 2017 | Вирок — 10 років позбавлення волі | Залишений у силі апеляційним і Верховним Судом |
| 2021 | Звільнення за «законом Савченко» | День у СІЗО зараховували за два дні ув’язнення |
| 2022–2023 | Повернення на фронт, вступ до ЗСУ, загибель | Посмертний орден «За мужність» III ступеня |
Дані хронології спираються на матеріали української Вікіпедії та офіційне інтернет-представництво Президента України, де оприлюднено реквізити нагородного указу.
Рота «Торнадо» і темна сторінка біографії
Роту «Торнадо» сформували восени 2014 року з решток розформованого через мародерство батальйону «Шахтарськ». Дуже швидко підрозділ набув лиховісної слави. Слідство встановило, що бійці на Луганщині викрадали місцевих мешканців, утримували їх у підвалі, катували, ґвалтували й займалися вимаганням. Роту розформували, а дванадцять осіб на чолі з командиром Русланом Онищенком віддали під суд.
Ляшук опинився серед обвинувачених. За версією слідства, у період із 13 березня по 2 квітня 2015 року він був причетний до викрадення й катування десятьох людей. Головний військовий прокурор Анатолій Матіос називав його одним із найжорстокіших бійців роти. Сам Ляшук провину заперечував, наполягав, що не знав про злочинні мотиви командира, а звинувачення вважав політично заангажованими. Суд це не переконало: у 2017 році його засудили до десяти років, хоча прокурор просив п’ятнадцять. Ці деталі докладно фіксувало, зокрема, «Радіо Свобода».
Чесна розповідь про цю людину неможлива без визнання того факту, що мова йде про засудженого за катування й насильство, а також про носія праворадикальних поглядів — за матеріалами слідства, він мав татуювання у вигляді свастики, у СІЗО заперечував Голокост і демонстрував нацистську символіку.
Звільнили Ляшука у червні 2021 року за «законом Савченко», який зараховував день у слідчому ізоляторі за два дні відбуття покарання. На той момент усі засуджені «торнадівці» поступово вийшли на волю. Здавалося б, на цьому історія мала завершитися. Але почалося повномасштабне вторгнення.
Повернення на війну у 2022 році та загибель
Після 24 лютого 2022 року Ляшук знову взявся за зброю. Спершу як доброволець боронив Київ і передмістя, навесні брав участь у боях за Харків. У липні 2022 року він офіційно вступив до лав Збройних сил України, був направлений на Миколаївщину й виконував диверсійно-розвідувальні завдання на окупованій частині Херсонщини.
У серпні 2022-го під час бойового завдання боєць удруге дістав тяжке поранення — осколкове ураження живота, легень і печінки. Після операцій і реабілітації він повернувся на передову. Така впертість пояснює, чому навіть критики визнавали його сміливість.
Загинув Данііл Ляшук у ніч проти 1 квітня 2023 року (за частиною джерел — 31 березня) поблизу села Первомайське на Бахмутському напрямку. Йому було 27. За даними з подання на нагородження, його штурмова група знищила спостережний пункт противника, і саме під час цього бою боєць отримав поранення, несумісне з життям. Указом Президента від 10 травня 2023 року Ляшука посмертно відзначили орденом «За мужність» III ступеня.
Суперечлива постать: герой чи злочинець?
Ось у чому головний вузол усієї історії. Побратими згадують Моджахеда як відважну, щиру людину, яка двічі поранена поверталася в бій і загинула, прикриваючи евакуацію полоненого. Держава посмертно його нагородила. Водночас офіційний вирок про катування й зґвалтування ніхто не скасовував, а праворадикальна символіка лишається задокументованою.
Постать «Моджахеда» — це не зручна історія про бездоганного героя, а гострий приклад того, як важко провести межу між мужністю на фронті й тяжкими злочинами в минулому однієї й тієї ж людини.
Саме тому навколо його імені тривають суперечки. Одні наголошують на бойовому шляху й самопожертві, інші — на судимості та поглядах, несумісних із цінностями, за які нібито велася боротьба. Обидві сторони оперують реальними фактами, і ні замовчування злочинів, ні ігнорування загибелі на фронті не дають чесної картини. Війна рідко лишає простір для однозначних оцінок.
Мусульмани в лавах ЗСУ: ширший контекст
Якщо відійти від однієї біографії, «моджахед ЗСУ» — це ще й про реальну, велику спільноту. За оцінками мусульманських релігійних діячів, у Збройних силах і добровольчих підрозділах України служать приблизно дві-три тисячі мусульман. Окремих підрозділів за релігійною ознакою армія офіційно не формує, проте в багатьох бригадах віряни об’єднуються у відділення, а деякі добровольчі формування мають виразне етнічне обличчя.
Щоб було зрозуміло, про кого саме йдеться, ось орієнтовна структура мусульманської присутності у силах оборони.
| Формування / група | Хто це | Особливості |
|---|---|---|
| Кримські татари | Найчисленніша мусульманська група у війську | Воюють у складі звичайних бригад і добровольчих рот |
| Рота «Крим» | Кримськотатарське добровольче формування | Постала з кримськотатарського руху опору |
| Батальйон ім. Шейха Мансура | Переважно чеченські добровольці | Мають власну мотивацію спротиву Росії |
| Новонавернені українці | Етнічні українці, що прийняли іслам | Служать у різних підрозділах ЗСУ |
До цього переліку додаються вихідці з Кавказу — ічкерійці, дагестанці, азербайджанці, — а також військові капелани, парамедики й волонтери. Релігійне життя у війську теж видиме: під час Рамадану президент і міністр оборони неодноразово розділяли іфтар із воїнами-мусульманами. До слова, чинний очільник оборонного відомства Рустем Умєров — сам кримський татарин, а колишній муфтій ДУМУ «Умма» Саїд Ісмагілов після вторгнення пішов служити в ЗСУ.
Історично нічого нового в цьому немає. Ще 1918 року мусульманський підрозділ допомагав армії УНР боронити українські землі, а волинські татари століттями раніше виступали окремою хоругвою на боці місцевих князів. Тож участь мусульман у захисті України має коріння, значно глибше за нинішню війну.
Поширені помилки та міфи навколо теми
Кілька непорозумінь, які варто прибрати одразу:
- «Моджахед» — це назва підрозділу ЗСУ. Ні. Це особистий позивний конкретного бійця, Данііла Ляшука, а не найменування військової частини чи спецпідрозділу.
- В армії України є окремі мусульманські батальйони за релігійною ознакою. Офіційно — ні. ЗСУ не формує підрозділів за вірою чи національністю; існують лише добровольчі формування з вираженим етнічним складом.
- Ляшука зробили Героєм України. Це поширена плутанина. Петицію про присвоєння звання «Герой України» подавали, але офіційно його відзначили саме орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
- Слово «моджахед» автоматично означає терориста. У прямому значенні це «борець»; смисл слова цілком залежить від контексту, у якому його вживають.
- Мусульмани в ЗСУ — рідкісне явище. Навпаки: за оцінками — це тисячі людей, переважно кримських татар, для багатьох із яких захист України є й релігійним обов’язком.
Чому ця тема й досі викликає стільки емоцій
Запит «моджахед ЗСУ» притягує увагу не випадково. У ньому стикаються одразу кілька болючих сюжетів: добровольчий хаос 2014 року, злочини окремих підрозділів, ціна, яку платять на фронті іноземці, що обрали Україну серцем, і складна, часто стереотипізована тема ісламу у війську. Кожен із цих сюжетів — окрема велика розмова.
Якщо ви натрапили на цей запит, шукаючи однозначну відповідь — «герой» чи «злочинець», «свій» чи «чужий», — то найчесніше, що можна сказати: одного ярлика тут замало. Є задокументований вирок. Є посмертна нагорода. Є тисячі мусульман, що боронять країну без жодного скандалу довкола імені. І є війна, яка перемішує всі ці лінії в одне ціле, не питаючи, чи зручно нам це осмислювати.
