У квітні 1710 року в чужоземному таборі біля Бендер, на території Османської імперії, група українських емігрантів — козацька старшина, запорожці та їхній новообраний гетьман — уклала угоду, яка стала однією з найсміливіших правових декларацій своєї доби. Цей текст, відомий як «Договори і Постановлення прав і вольностей Війська Запорозького», або Конституція Пилипа Орлика, окреслив контури держави, де влада гетьмана обмежувалася законом і виборною радою, а права простих людей захищалися від свавілля.
Документ виник у найважчий момент: після Полтавської поразки 1709 року, смерті Івана Мазепи та вимушеної еміграції. Він поєднав давні козацькі традиції з європейськими ідеями суспільного договору, ставши водночас символом спротиву московському абсолютизму та польському пануванню. Сьогодні, через понад три століття, його положення про незалежність, поділ влади та соціальну справедливість лунають особливо гостро в контексті боротьби України за суверенітет.
Конституція Пилипа Орлика — це не просто історичний артефакт. Це жива нитка, що поєднує козацьку державність XVII–XVIII століть із сучасним українським конституціоналізмом. Вона демонструє, що прагнення до правової держави в Україні має глибоке коріння, а її автори мислили категоріями, які Європа почала активно обговорювати лише десятиліттями пізніше.
Витоки та обставини створення
Після Полтавської битви 1709 року Іван Мазепа разом із частиною козацької старшини та запорожцями опинився в еміграції. Османська імперія надала притулок, і саме тут, у Бендерах (сучасна Молдова), розгорнулися події, що змінили хід української політичної думки. Мазепа помер у вересні 1709 року. На козацькій раді 5 квітня 1710 року під головуванням кошового отамана Костянтина Гордієнка гетьманом Війська Запорозького обрали Пилипа Орлика — досвідченого генерального писаря, соратника Мазепи.
Вибори супроводжувалися укладанням угоди між новообраним гетьманом, генеральною старшиною, полковниками та запорожцями. Документ склали двома мовами — староукраїнською та латиною. Невдовзі його підтвердив шведський король Карл XII як протектор України.
Цей акт став відповіддю на попередні зловживання гетьманською владою та на загрозу повного поглинання українських земель Московією. Автори свідомо поверталися до традицій Богдана Хмельницького, але йшли далі: вони фіксували не лише вольності, а й механізми їхнього захисту від будь-якого правителя, навіть обраного.
Назва, структура та збережені редакції
Повна назва документа звучить так: «Договори і Постановлення прав і вольностей Війська Запорозького між Ясновельможним його милістю паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького, і між генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким». Латиною — Pacta et Constitutiones legum libertatumque Exercitus Zaporoviensis.
Структура проста й чітка: розлога преамбула плюс 16 статей, присяга гетьмана та підтверджувальна грамота Карла XII. Преамбула нагадує про давню історію «народу руського» (козаків), їхню боротьбу за віру й вольності, зраду московських угод і необхідність нового договору.
Збереглися кілька редакцій: основна латинська (у Національному архіві Швеції), староукраїнська (виявлена 2008 року в Російському державному архіві давніх актів у Москві) та скорочені варіанти. У 2021 році латинський оригінал вперше за 311 років привезли до України для експонування в Софійському соборі в Києві.
Преамбула: пам’ять про коріння та надію на відродження
Преамбула — це не сухий вступ, а емоційна декларація історичної спадкоємності. Вона змальовує козацтво як нащадків войовничих гетів і хозар, підкреслює тисячолітню боротьбу за свободу та православну віру. Автори згадують Богдана Хмельницького як визволителя від польського ярма й засуджують подальші утиски з боку Москви.
Цей текст виконував важливу функцію: він легітимізував нову державу через апеляцію до «стародавніх прав і вольностей». У добу, коли більшість європейських монархій спиралися на божественне право королів, українські емігранти обрали інший шлях — договірний, заснований на згоді народу та його представників.
Зміст 16 статей: детальний розбір ключових положень
Статті документа охоплюють майже всі сфери державного життя. Перші три присвячені релігії, кордонам і зовнішнім союзам. Стаття I проголошує православ’я єдиною державною вірою, вимагає повернення Київської митрополії під юрисдикцію Константинопольського патріархату та забороняє будь-яке іновір’я, особливо юдаїзм і польський католицизм. Це не просто релігійна норма — це питання національної ідентичності в умовах постійних унійних та московських тисків.
Стаття II фіксує кордони України від Дніпра до Случі, включаючи Лівобережжя, Правобережжя та Запоріжжя. Шведський король виступає гарантом територіальної цілісності. Стаття III відновлює «вічну приязнь» з Кримським ханством як стратегічного союзника проти спільних ворогів.
Статті IV–V захищають права Запорозької Січі: повернення земель, контроль над Дніпром, риболовлею та млинами, статус Терехтемірова як шпиталю для поранених. Це визнання особливої ролі низового козацтва в державі.
Найреволюційніші — статті про владу (VI–VIII). Генеральна рада (склад: генеральна старшина, полковники, радники від полків, сотники та представники Січі) стає законодавчим органом. Вона збирається тричі на рік — на Різдво, Великдень і Покрову. Гетьман не може приймати важливих рішень без її згоди, розпоряджатися скарбом, землями чи карати самовільно. Судові справи передаються до генерального військового суду. Гетьман отримує фіксовані доходи з рангових маєтностей лише на час перебування на посаді.
Подальші статті (IX–XII) встановлюють контроль над фінансами: обрання генерального підскарбія спільно гетьманом і радою, заборона зловживань податками, захист вдов і сиріт від повинностей, ревізія маєтностей для справедливого оподаткування. Стаття XIII гарантує магдебурзьке право містам, зокрема Києву. Останні статті регулюють питання мандрівників, митників та обтяжень для населення.
Усе разом створює систему стримувань і противаг, де гетьман — не абсолютний володар, а перший слуга договору.
Новаторство документа: поділ влади та суспільний договір
Конституція Пилипа Орлика випередила класичні європейські теорії поділу влади майже на чотири десятиліття. Ідеї, які Шарль-Луї Монтеск’є сформулює у «Дусі законів» 1748 року, тут уже працюють на практиці: законодавча влада — у Генеральній раді, виконавча — у гетьмана з обмеженнями, судова — незалежна.
Це був справжній суспільний договір: гетьман присягав виконувати умови, а рада та військо отримували механізми контролю. У добу абсолютизму, коли Людовік XIV міг казати «держава — це я», українські козаки фіксували, що навіть обраний лідер підпорядковується закону й представницькому органу.
Документ поєднував козацьку демократію з європейськими правовими формами. Він захищав не лише старшину, а й посполитих — селян, міщан, вдів. Такі соціальні гарантії для XVIII століття виглядали надзвичайно прогресивно.
Доля документа та його коротке практичне втілення
Конституція ніколи не стала повноцінним чинним законом на всій території України. Еміграція, поразки походів Орлика 1711–1713 років і тиск Москви обмежили її дію переважно Правобережжям до 1714 року. Проте окремі її норми впливали на практику козацького самоврядування.
Головне значення виявилося символічним і ідеологічним. Документ зберігся в архівах, неодноразово публікувався в XIX столітті й став частиною національної пам’яті. У 2010 році відзначили 300-річчя, у 2025-му — 315-річчя. Оригінал 2021 року побував в Україні, нагадуючи про витоки державності.
Спадщина та актуальність у XXI столітті
Ідеї Орликової Конституції — незалежність, верховенство права, відповідальність влади перед суспільством — стали частиною української політичної традиції. Вони перегукуються з принципами Конституції України 1996 року: суверенітет, поділ влади, захист прав людини.
У часи, коли Україна знову захищає свою свободу, цей документ 1710 року нагадує: прагнення до правової держави не імпортоване, а вирощене на власній історичній ниві. Воно народилося не в мирні кабінети, а в наметах емігрантів, які вірили, що Україна може бути вільною і справедливою.
Цікаві факти про Конституцію Пилипа Орлика
- Випередила Монтеск’є на 38 років. Ідеї поділу влади та стримувань і противаг з’явилися тут задовго до «Духу законів» французького філософа.
- Оригінал українською знайшли лише 2008 року. Староукраїнський рукопис з підписом і печаткою Війська Запорозького виявили українські дослідники в московському архіві.
- У 2021 році документ повернули до Києва. Латинський оригінал з Національного архіву Швеції вперше за 311 років експонували в Софійському соборі з ініціативи Президента України.
- Захищала не лише козаків, а й посполитих. Статті про вдів, сиріт та заборону надмірних податків і здирств були революційними для свого часу.
- Була двомовною. Текст існував паралельно староукраїнською та латиною — свідчення європейських амбіцій авторів.
- Мала «хозарську» теорію походження. Преамбула виводила козацтво від гетів і хозар, підкреслюючи давність державності.
- Вплинула на пізніші ідеї. Символічно пов’язана з традицією українського конституціоналізму, що триває до сьогодні.
Порівняння ключових положень Конституції Пилипа Орлика
| Тема | Статті | Ключові положення | Значення для доби |
|---|---|---|---|
| Релігія та церква | I | Православ’я під Константинополем, заборона іновір’я | Захист національної ідентичності |
| Територія та кордони | II–III | Визначені кордони, союз із Кримом, шведська гарантія | Чітке окреслення держави |
| Влада гетьмана | VI–VIII | Обмеження свавілля, фіксовані доходи, судовий контроль | Запобігання абсолютизму |
| Законодавча влада | VI | Генеральна рада як парламент, три сесії на рік | Представницьке правління |
| Соціальний захист | X–XII | Захист вдов, сиріт, заборона надмірних податків | Піклування про посполитих |
Згідно з матеріалами Національного архіву Швеції та публікаціями Центрального державного історичного архіву України, цей документ залишається одним із найяскравіших свідчень раннього українського державотворення.
Ідеї, записані в наметах біля Бендер понад три століття тому, продовжують жити — у пам’яті народу, в принципах правової держави та в рішучості захищати свободу, за яку боролися козаки Орлика.
