Чума приходила в історію людства тричі великими хвилями, і кожна з них змінювала хід цивілізації. Перша спалахнула у 541 році в Константинополі за часів імператора Юстиніана, друга — відома як Чорна смерть — обрушилась на Європу в 1346–1353 роках і забрала життя третини населення континенту, а третя стартувала 1855 року в китайській провінції Юньнань і розповсюдилась усіма шістьма заселеними континентами. У проміжках між цими масштабними спалахами хвороба поверталася локальними епідеміями ще протягом століть, зокрема у Лондоні 1665 року та у Франції наприкінці 1640-х.
Збудник у всіх трьох випадках один — бактерія Yersinia pestis, яку остаточно ідентифікували лише 1894 року завдяки роботі бактеріолога Александра Єрсена в Гонконгу. Найновіші дослідження давньої ДНК, опубліковані у 2025 році, підтвердили, що чума Юстиніана та Чорна смерть викликані генетично спорідненими, хоч і різними штамами того самого мікроба, а їхні корені сягають євразійських степів.
Чума Юстиніана: перша задокументована пандемія
Епідемія, що почалася восени 541 року, увійшла в історію під іменем візантійського імператора Юстиніана I, хоча сам правитель хворобу пережив. За свідченнями придворного історика Прокопія Кесарійського, у Константинополі щодня вмирало до п’яти-десяти тисяч людей — тіла складали просто на вулицях, бо ховати їх уже не встигали. Прокопій описував хворобу, від якої «мало не зникло все людство», і за симптомами — раптовою гарячкою та набряклими лімфовузлами — його розповідь чітко відповідає клінічній картині бубонної чуми.
Найпоширеніша версія походження вказує на Ефіопію та Схід Африки, звідки хвороба через торговельні шляхи Нілом дісталася Єгипту, а далі кораблями — Александрії, Палестини й самого Константинополя. Новіші генетичні дослідження додають альтернативну гіпотезу: збудник міг прийти зі степів Центральної Азії разом із гунськими племенами. Обидві версії співіснують у науці, і остаточної відповіді поки немає — археологи та генетики продовжують знаходити нові докази щороку.
Хвороба не зникла одразу після першого удару. Вона поверталася хвилями протягом майже двохсот тридцяти років — аж до 767 року, поступово слабшаючи з кожним новим спалахом. Оцінки загальної кількості жертв сильно різняться: від приблизно 25 до понад 100 мільйонів людей за весь період пандемії, залежно від методології підрахунку та джерел, якими користуються дослідники.
Чорна смерть: найстрашніший удар середньовіччя
Друга пандемія стала найбільш руйнівною в задокументованій історії людства. Перший офіційно зафіксований спалах стався 1346 року в районі Нижньої Волги та Причорномор’я, звідки хвороба рушила на захід через Крим. Далі за легендою — генуезькі торговці, що втекли з обложеної монголами фортеці Кафа, привезли заразу на своїх кораблях до Мессіни на Сицилії 1347 року. Звідти чума за лічені роки охопила майже всю Європу.
Смертність вражала. У найбільших містах Європи вимирало від третини до половини населення, а подекуди й більше. Пізні дослідження вказують і на природні фактори, які могли спровокувати такий стрімкий вибух хвороби: одне велике виверження вулкана або серія виверджень у 1340-х роках могли порушити кліматичний баланс і сприяти міграції гризунів-переносників ближче до людських поселень. Це не єдина причина, але цікавий елемент мозаїки, який науковці досліджують і сьогодні.
Хвороба не обмежилась одним піком у середині XIV століття. Вона поверталася знову і знову: спалахи 1630-х років винищили половину населення в окремих містах, у Франції 1647–1649 років пандемія суттєво скоротила чисельність населення, а найвідоміший з пізніх епізодів — Велика лондонська чума 1665 року, коли лише за жовтень від хвороби помер кожен десятий житель міста, понад 60 тисяч осіб. Схожі за масштабом втрати пережила й Голландія в 1660-х.
| Пандемія | Роки | Регіон походження | Орієнтовна кількість жертв |
|---|---|---|---|
| Чума Юстиніана | 541–767 | Східна Африка / степи Центральної Азії | 25–100 млн осіб |
| Чорна смерть | 1346–1353 (з подальшими спалахами до XVIII ст.) | Центральна Азія через Крим | приблизно третина населення Європи |
| Третя пандемія | 1855–1950-ті | провінція Юньнань, Китай | близько 15 млн осіб |
Джерела даних: National Geographic, ScienceDaily.
Третя пандемія: від Юньнані до всього світу
Останній великий спалах чуми почався 1855 року в провінції Юньнань на південному заході Китаю і поступово поширювався десятиліттями, дістаючись через Гонконг та Індію практично всіх континентів завдяки щурам, що подорожували на пароплавах. Саме під час цього спалаху, 1894 року в Гонконгу, Александр Єрсен виділив бактерію-збудника, а його колега Поль-Луї Симон 1898 року довів, що переносником є блохи, які живуть на щурах. Це відкриття остаточно змінило підхід до боротьби з хворобою.
Третя пандемія забрала близько 15 мільйонів життів, перш ніж поступово згасла у 1950-х роках, найбільше постраждали Китай та Індія, хоча окремі випадки фіксувалися і в Південній Африці, і навіть у Сан-Франциско. Попри величезні втрати, саме цей період подарував медицині основні знання про механізм передачі хвороби, які й досі лежать в основі протиепідемічних заходів.
Чи існує чума сьогодні і чому вона зникла з Європи
Природних осередків чуми в сучасній Європі більше немає, і науковці досі сперечаються, чому саме хвороба перестала повертатися після XVIII століття — серед версій називають зміну клімату, витіснення чорного пацюка сірим, а також покращення санітарних умов у містах. Водночас Yersinia pestis нікуди не зникла повністю: природні осередки збудника й донині існують у диких гризунів у частинах Африки, Азії та навіть на заході США, де щороку фіксують поодинокі випадки зараження людей.
Сучасна медицина легко справляється з чумою за умови ранньої діагностики — антибіотики роблять хворобу цілком виліковною, якщо лікування розпочати вчасно. Це принципова відмінність від середньовіччя, коли смертність без лікування сягала 30–90/100 залежно від форми хвороби (бубонна, септична чи легенева).
Цікаві факти про історію чуми
- Термін «карантин» походить від італійського quaranta giorni — «сорок днів»: саме стільки часу венеційські портові служби XIV століття тримали кораблі на рейді, перш ніж дозволити команді зійти на берег.
- Лікарі часів Чорної смерті носили характерні маски з дзьобом, набитим травами й квітами, — вважалося, що це захищає від «поганого повітря», хоча насправді про бактеріальну природу хвороби тоді ще не знали.
- Слово «чума» в багатьох європейських мовах стало синонімом будь-якого масштабного лиха — саме через глибину травми, яку залишила Чорна смерть у колективній пам’яті.
- Останній великий спалах чуми в Європі стався у Марселі 1720 року й забрав життя близько 100 тисяч осіб у Провансі.
- Штами Yersinia pestis, що спричинили першу й другу пандемії, на сьогодні вважаються вимерлими — сучасні спалахи спричиняють інші лінії того самого виду бактерії.
Три великі хвилі чуми — 541, 1346 та 1855 роки — залишаються найбільшими інфекційними катастрофами в задокументованій історії людства, і кожна з них по-своєму формувала економіку, релігійні уявлення та навіть архітектуру міст, які досі зберігають сліди тих подій у вузьких кварталах, старих чумних цвинтарях і забутих карантинних островах.
