Мости через Чонгарський перешийок з 2014 року стояли під вибухівкою, і жодного підтвердженого наказу на їхнє розмінування перед 24 лютого 2022 року у відкритих джерелах немає. Військові, які безпосередньо несли службу на цій ділянці, і колишній командувач Об’єднаних сил Сергій Наєв одностайно стверджують: заряди залишалися на місці, а підрив не вдався через пошкодження дротів, обстріли чи можливу роботу ворожих диверсантів. Швидке просування російських військ пояснюється не «розмінуванням», а критичною перевагою сил противника — у 15–17 разів — і правовими обмеженнями, які роками не дозволяли повноцінно фортифікувати адмінмежу.
Питання «хто розмінував Чонгар» стало політичним мемом, але фактична картина виглядає інакше: на суходолі лежало близько півтори тисячі мін, п’ять мостів і дамб мали накладні заряди, а журнали перевірок саперів фіксували стан вибухових пристроїв аж до середини лютого 2022-го. Реальність виявилася жорсткішою за будь-які теорії зради.
Як мінували Чонгар ще у 2014 році
Після анексії Криму українське військове керівництво швидко зрозуміло: вузький перешийок через Сиваш — ідеальне місце для стримування. Старий і новий автомобільні мости, залізничний перехід і кілька дамб у районі Чонгара отримали накладні заряди. На сухопутних ділянках заклали приблизно 1500 протитанкових і протипіхотних мін. Це не був «законний» мінний заслін у повному сенсі слова — воєнного стану чи режиму антитерористичної операції на адмінмежі з Кримом офіційно не оголошували. Військові діяли в межах закону «Про оборону України», який дозволяє вживати заходів для відсічі агресії без оголошення війни.
Сергій Наєв, який у 2020–2024 роках командував Об’єднаними силами, пізніше пояснював: транспорт спокійно їздив мостами, під якими лежала вибухівка. Якби влітку 2021-го стався випадковий підрив цивільного автомобіля, військове керівництво опинилося б під кримінальною відповідальністю. Саме тому повноцінні мінні поля на фермерських землях уздовж трас встановлювати було майже неможливо — не існувало правового механізму вилучення ділянок.
Сапери 808-го окремого полку регулярно перевіряли заряди. За словами військових, які служили на Чонгарі, журнали перевірок велися двічі на місяць. Останній контроль провели приблизно за півтора-два тижні до вторгнення. Жодних записів про зняття вибухівки в цих документах немає.
Ніч 23–24 лютого: спроба підриву, яка не вдалася
У ніч перед нападом Наєв особисто доводив командувачам угруповання «Південь» інформацію про ймовірне вторгнення і наказав привести мости в готовність номер один. На перешийку стояв окремий батальйон морської піхоти — близько 250 бійців, серед яких багато строковиків. Їхнє завдання було чітким: підірвати мости і відійти.
Старший сержант Іван Сестриватовський з 137-го окремого батальйону морської піхоти саме й мав активувати заряди. Близько 4:30 ранку з боку Криму почався мінометний обстріл. Зв’язок зник. Командир позиції займався особовим складом, і Сестриватовський залишився біля мостів сам. Він тричі намагався підключити дроти — вибуху не сталося. Чоловік досі вважає, що дроти або пошкодили міномети, або їх заздалегідь перерізала ворожа диверсійна група.
Дещо все ж спрацювало. Залізничний міст на Чонгарі частково підірвали. На Арабатській стрілці матрос Віталій Скакун ціною власного життя підірвав один із прольотів автомобільного мосту — його посмертно удостоїли звання Героя України. Але цього виявилося замало. Російські колони вже рухалися, а українські сили на лівобережжі Херсонщини налічували всього близько півтори тисячі бійців проти 15–20 тисяч противника.
Чому перевага була катастрофічною
Російське угруповання з Криму налічувало до 25 батальйонно-тактичних груп. Українці на Чонгарі мали один батальйон і прикордонників. 59-та окрема мотопіхотна бригада, яка мала підсилити оборону, стояла за 60 кілометрів і не встигла. Частину сил перенаправили на Мелітопольський напрямок. У результаті ворог пройшов 60–80 кілометрів тилом за лічені години і вийшов до Херсона та Нової Каховки.
Наєв пізніше прямо сказав: для справжньої оборони перешийка потрібно було не 1500, а щонайменше 200 тисяч мін. Але без правового режиму, який би дозволяв вилучати землі й будувати повноцінні фортифікації, цього зробити було неможливо. Фермери продовжували обробляти поля біля адмінмежі, а військові жили під страхом кримінальної справи за випадковий підрив.
| Параметр | Українські сили на Чонгарі | Російські сили з Криму |
|---|---|---|
| Особовий склад | ≈250 бійців (один батальйон) | до 20 000 (25 БТГ) |
| Співвідношення сил | 1 | 15–17 |
| Мінні загородження | ≈1500 мін + накладні заряди | артилерійське розмінування полів |
| Підрив мостів | частковий (залізничний + Арабатка) | повний контроль переходів |
Дані таблиці зібрані з публічних свідчень Сергія Наєва та військових, які служили на перешийку (видання «Українська правда», NV).
Політичні теорії та відсутність доказів
Версії про «наказ Зеленського» чи «розмінування для шатлів Ірини Верещук» і будівництва хабу з азербайджанською компанією Socar з’явилися майже одразу після окупації півдня. Деякі політики та блогери стверджували, що мости «очистили» ще у 2020–2021 роках, щоб зробити КПВВ зручнішими для цивільних. Проте жоден офіційний документ, жоден журнал саперів і жоден безпосередній учасник подій цього не підтверджує.
Міністр оборони Олексій Резніков у 2022 році називав розмови про розмінування «суто військовою історією» і обіцяв розслідування після перемоги. Генеральний штаб у квітні 2022-го офіційно заявив: міст був замінований, але сили противника переважали у 15 разів. Станом на кінець 2024-го і далі у 2026 році публічно підтвердженої інформації про зняття зарядів немає. Розслідування ДБР і журналістів тривають.
Наєв у інтерв’ю 2025 року прямо відповів на найпопулярніше питання суспільства: «У цьому запитанні немає сенсу». На перешийку стояв батальйон, у якому були люди, навчені підривати мости. Наказ на готовність віддали. Підрив не спрацював з технічних і бойових причин.
Цікаві факти
- На Арабатській стрілці Віталій Скакун підірвав міст вручну, бо дистанційний підрив не спрацював. Він загинув, але затримав колону щонайменше на кілька годин.
- Журнали перевірок саперів, за словами військових, збереглися і могли б стати ключовим доказом у будь-якому розслідуванні.
- Росіяни після захоплення перешийка швидко навели понтонні переправи — навіть успішний підрив усіх мостів затримав би їх максимум на 1–1,5 години.
- У 2023–2026 роках ЗСУ неодноразово били по Чонгарському мосту ракетами і дронами, змушуючи окупантів будувати понтони й шукати об’їзди.
Реальність виявилася прозаїчнішою і трагічнішою за гучні заголовки. Не розмінування відкрило ворота на південь, а роки правової невизначеності, нестача сил і хаос перших годин великої війни. Питання відповідальності за недостатню підготовку оборони адмінмежі з Кримом досі залишається відкритим — і воно значно ширше, ніж одна фраза про «хто розмінував Чонгар».
