У ніч з 30 квітня на 1 травня 1945 року лейтенант Олексій Берест, сержант Михайло Єгоров і молодший сержант Мелітон Кантарія закріпили офіційний Прапор Перемоги №5 на скульптурі лицаря-герольда східного фасаду Рейхстагу. Цей стяг, виготовлений спеціально для 150-ї стрілецької дивізії, став символом, який протримався і пізніше був перенесений на купол. Перші прапори з’явилися ще вдень 30 квітня — їх ставили різні групи розвідників, але саме група Береста закріпила той, що увійшов в офіційну історію.
Фотографія Євгена Халдея, зроблена 2 травня, коли бої вже вщухли, показує зовсім інших солдатів — Олексія Ковальова, Абдулхакіма Ісмаїлова та Леоніда Горичева. Вона стала іконою, хоча й була постановкою. Українець Берест, який керував операцією і буквально підсаджував товаришів на плечі, довго залишався в тіні радянської пропаганди.
Штурм Рейхстагу тривав з 28 квітня до 2 травня. Будівля палаючого парламенту Третього рейху стала метою не лише військовою, а й символічною. Командування 3-ї ударної армії заздалегідь підготувало дев’ять спеціальних стягів — по одному на кожну дивізію. Прапор №5 дістався 756-му стрілецькому полку 150-ї Ідрицької дивізії. Його мали встановити саме там, де його побачать усі.
Найважливіше: офіційний Прапор Перемоги закріпили троє — українець, росіянин і грузин. Але пропаганда залишила в підручниках лише двох.
Перші спроби: хто був на даху ще 30 квітня
О 14:25 30 квітня лейтенант Рахімжан Кошкарбаєв і рядовий Григорій Булатов з 674-го полку закріпили червоний стяг на колоні головного входу та скульптурі «Німеччина». Прапор швидко збили німецькі снайпери. Близько 22:40 група сержанта Михайла Мініна — Загітов, Лісименко, Бобров — піднялася на західний фронтон і встромила свій прапор у корону бронзової богині Перемоги. Його теж знесли вночі.
Ці епізоди підтверджують документи 150-ї дивізії та спогади учасників. Командування вже оголосило про взяття Рейхстагу, але кореспонденти, які прибули, потрапили під щільний вогонь. Будівля ще не була повністю очищена. Бої йшли за кожен поверх, за кожні сходи.
Тільки після півночі капітан Степан Неустроєв наказав своєму заступникові з політчастини лейтенанту Олексію Бересту очолити групу з прапором №5. Разом із сержантом Михайлом Єгоровим і молодшим сержантом Мелітоном Кантарією вони пробралися на дах під прикриттям автоматників старшого сержанта Іллі Сьянова.
Ніч на 1 травня: як саме піднімали офіційний прапор
Берест, високий і міцний чоловік зростом майже 190 сантиметрів, став живою опорою. Єгоров і Кантарія піднялися по його плечах крізь проломи в даху. Прапор прив’язали ременями до бронзової скульптури лицаря-герольда на східному фасаді. Берест пізніше жартома казав, що «сто років простоїть». І справді — цей стяг не збили.
Документ «Бойова характеристика прапороносців», підписаний командувачем 3-ї ударної армії генерал-полковником Кузнєцовим, прямо називає трьох: «комуніст лейтенант Берест, комсомолець сержант Єгоров і безпартійний молодший сержант Кантарія». Усіх трьох представили до звання Героя Радянського Союзу. Але в остаточному указі 1946 року прізвища Береста не виявилося.
Чому так сталося? Історики називають кілька причин. По-перше, Берест був політпрацівником, а маршал Жуков, за деякими свідченнями, не любив таких. По-друге, національність — українець у списку поруч із росіянином і грузином (що мало тішити Сталіна) могла здатися зайвою. У будь-якому разі ім’я Береста на десятиліття зникло з офіційної версії.
Фото Халдея: постановка, яка стала легендою
2 травня, коли гарнізон Рейхстагу вже капітулював, фотограф ТАСС Євген Халдей піднявся на дах зі своїм прапором. Його пошив дядько з трьох червоних скатертин, украдених у московському офісі. Халдей просто попросив трьох бійців, які проходили повз, допомогти. Це були 18-річний Олексій Ковальов з Казахстану (українського походження), Абдулхакім Ісмаїлов з Дагестану і Леонід Горичев з Мінська.
Знімок вийшов потужним. Пізніше його трохи підправили: прибрали другий годинник з руки Ісмаїлова (щоб не підозрювали в мародерстві) і додали дим для драматизму. Опублікований 13 травня в журналі «Огоньок», він облетів світ. Радянська пропаганда довго стверджувала, що на фото саме Єгоров і Кантарія. Сам Халдей ніколи цього не підтверджував.
Доля героїв після війни
Михайло Єгоров став Героєм Радянського Союзу, повернувся на Смоленщину, працював у колгоспі і загинув у автокатастрофі 1975 року. Мелітон Кантарія теж отримав Золоту Зірку, жив у Грузії і помер 1993-го. Олексій Берест після війни служив далі, потім потрапив під суд (за одними даними — через конфлікт з начальством) і відбував термін. У 1970 році він загинув, рятуючи дитину, яка потрапила під потяг у Ростові-на-Дону.
Лише 2005 року Президент України присвоїв Бересту звання Героя України посмертно. У 2025 році з’явилися повідомлення про присвоєння йому звання Героя Росії — теж посмертно. Історія зробила коло.
| Особа | Походження | Роль | Нагорода |
|---|---|---|---|
| Олексій Берест | Україна (Сумщина) | Командир групи | Герой України (2005) |
| Михайло Єгоров | Росія (Смоленщина) | Ніс прапор | Герой СРСР (1946) |
| Мелітон Кантарія | Грузія | Закріплював | Герой СРСР (1946) |
Дані таблиці базуються на архівних документах 3-ї ударної армії та матеріалах українських і російських історичних досліджень.
Цікаві факти
- Прапор №5 зберегли і 20 червня 1945 року літаком доставили до Москви. Зараз він зберігається в Центральному музеї Збройних сил РФ.
- Халдей знімав на Leica III з об’єктивом 35 мм. Він зробив 36 кадрів, але світ побачив лише один.
- Берест під час переговорів із німецьким гарнізоном видавав себе за полковника — і його повірили.
- На даху Рейхстагу в ті дні майоріло щонайменше десять різних червоних стягів — саморобних і офіційних.
- Кошкарбаєв і Булатов першими поставили прапор удень 30 квітня, але їхня заслуга довго залишалася в тіні через «незручну» національність Кошкарбаєва.
Штурм Рейхстагу коштував тисяч життів. Кожен, хто піднімався на дах під кулями, робив це не заради фото. Прапор став символом не тому, що його красиво зняли, а тому, що за ним стояли реальні люди з різних республік величезної країни, які вже майже перемогли. Історія з Берестом показує, як легко можна було стерти ім’я з підручників, якщо воно не вписувалося в політичну схему. Сьогодні ми знаємо імена всіх трьох — і це вже інша правда.
