Одностатеві шлюби в Україні не визнаються та не реєструються жодним державним органом. Конституція України у статті 51 прямо визначає шлюб як союз, що ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, а Сімейний кодекс дублює це формулювання у статті 21. Така правова конструкція фактично унеможливлює укладення шлюбу між особами однієї статі без внесення змін до Основного закону.
Водночас судова система зробила помітний крок назустріч реальності: у червні 2025 року Деснянський районний суд Києва вперше в історії країни визнав факт фактичних шлюбних відносин між двома чоловіками, а Верховний Суд у лютому 2026 року залишив це рішення чинним. Прецедент стосується конкретної пари — Зоряна Кіся та Тимура Левчука — і не створює загального механізму для всіх одностатевих сімей, проте відкриває шлях до захисту окремих прав у судовому порядку.
Паралельно Україна перебуває під зобов’язаннями, що випливають з рішення Європейського суду з прав людини у справі «Маймулахін і Марків проти України» 2023 року та з Дорожньої карті з питань верховенства права в межах євроінтеграції. Ці документи вимагають запровадження певної форми юридичного визнання одностатевих союзів, найімовірніше — через інститут реєстрованих цивільних партнерств. Без такого кроку тисячі пар залишаються позбавленими базового захисту у питаннях спадщини, медичних рішень та соціальних гарантій.
Як Конституція та Сімейний кодекс формують бар’єр
Стаття 51 Конституції України з 1996 року фіксує шлюб як інститут, що виникає між жінкою та чоловіком. Це не просто описова норма — вона визначає саму природу шлюбу в правовій системі. Сімейний кодекс розвиває цю ідею: стаття 21 обмежує право на шлюб різностатевими парами, а стаття 74 регулює фактичні шлюбні відносини виключно для чоловіка та жінки, які проживають однією сім’єю без реєстрації.
Для одностатевих пар це означає відсутність автоматичного режиму спільного майна, права на спадкування за законом, можливості бути законним представником партнера в лікарні чи отримувати пенсію у зв’язку зі втратою годувальника. Навіть якщо пара живе разом десятиліттями, ділить побут, фінанси та відповідальність за дітей, держава не бачить у них сім’ю в повному юридичному сенсі.
Деякі правники зазначають, що Конституція не містить прямої заборони на одностатеві шлюби — вона лише позитивно визначає традиційну модель. Проте на практиці без рішення Конституційного Суду або внесення змін до Основного закону будь-яка спроба реєстрації такого шлюбу в РАЦСі буде відхилена. Під час воєнного стану внесення змін до Конституції ще й технічно ускладнене.
Судовий прецедент 2025–2026 років: що він змінив насправді
У червні 2025 року Деснянський районний суд Києва розглянув справу про встановлення факту проживання однією сім’єю двох чоловіків. Суд задовольнив позов, визнавши їхні стосунки фактичними шлюбними відносинами. Апеляція та касація у Верховному Суді у лютому 2026 року підтвердили це рішення. Для конкретної пари це означає можливість посилатися на статус сім’ї у справах про майно, документи чи соціальний захист.
Це рішення стало історичним, бо вперше український суд вищої інстанції офіційно визнав одностатеву пару сім’єю, а не просто співмешканцями.
Однак прецедент не скасовує закон. Він працює лише для тих, хто готовий пройти судову процедуру, і не гарантує автоматичного визнання для інших пар. Новий проєкт Цивільного кодексу України (законопроєкт № 14394), який Верховна Рада розглядає з січня 2026 року, пропонує визначати «фактичний сімейний союз» виключно для різностатевих пар. Якщо норма залишиться в такій редакції, вона може суттєво обмежити можливості судового захисту для одностатевих сімей у майбутньому.
Реєстровані цивільні партнерства: альтернатива, яку обговорюють уже роки
Замість повноцінного шлюбу правозахисники та частина парламентарів пропонують запровадити інститут реєстрованих цивільних партнерств. Такий механізм існує у багатьох європейських країнах і дає партнерам офіційний статус після державної реєстрації. Партнерство не замінює шлюб, але надає ключові права: спільний режим майна, спадкування, право на медичну інформацію та прийняття рішень, соціальні виплати, можливість бути найближчим родичем.
Законопроєкт № 9103, зареєстрований ще у 2023 році, та пізніші ініціативи передбачали саме таку модель — доступну як для одностатевих, так і для різностатевих пар, які з якихось причин не хочуть укладати традиційний шлюб. У 2022 році Президент Володимир Зеленський публічно підтримав ідею цивільних партнерств як кроку до захисту прав ЛГБТ+ осіб, особливо в контексті війни.
Україна взяла на себе зобов’язання впровадити такий інститут у межах Дорожньої карти з питань верховенства права (2025 рік) та бенчмарків Єврокомісії. Строк виконання — третій квартал 2025 року — вже минув, а закон так і не з’явився. Натомість проєкт нового Цивільного кодексу, за оцінками Міністерства юстиції та правозахисних організацій, може навіть звузити наявні можливості судового захисту.
Практичні наслідки відсутності статусу для одностатевих пар
Відсутність юридичного визнання перетворює звичайні життєві ситуації на джерело стресу та фінансових втрат. Коли один з партнерів потрапляє до реанімації, другий часто не може отримати інформацію про стан здоров’я чи дати згоду на операцію — бо формально не є родичем. У разі смерті партнера без заповіту майно може відійти до кровних родичів, навіть якщо пара прожила разом двадцять років.
Особливо гостро питання постало під час повномасштабної війни. Партнери військовослужбовців з числа ЛГБТ+ не завжди отримують повідомлення про поранення чи загибель, не мають автоматичного права на пільги чи компенсації. Деякі пари змушені оформлювати генеральні довіреності та заповіти, щоб хоч частково захистити себе — але це тимчасові та неповні рішення.
| Ситуація | Права в традиційному шлюбі | Статус одностатевих пар без визнання |
|---|---|---|
| Відвідування в лікарні та медичні рішення | Повне право як найближчого родича | Обмежене або відсутнє без довіреності |
| Спадкування за законом | Перша черга спадкоємців | Немає автоматичного права; потрібен заповіт |
| Соціальні виплати та пенсія у зв’язку з втратою годувальника | Автоматичне право | Зазвичай недоступне |
| Пільги для сімей військових | Повний пакет підтримки | Частковий або відсутній; залежить від судових рішень |
Ці обмеження не лише юридичні — вони впливають на відчуття безпеки та гідності людей, які вже несуть тягар війни, дискримінації чи просто повсякденного життя в парі.
Цікаві факти
- У 2022 році петиція про легалізацію одностатевих шлюбів зібрала понад 28 тисяч підписів — достатньо для розгляду Президентом. Володимир Зеленський відповів, що повноцінний шлюб потребує змін до Конституції, які неможливі під час воєнного стану, але пообіцяв працювати над цивільними партнерствами.
- Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Маймулахін і Марків проти України» 2023 року не вимагає саме шлюбу — воно зобов’язує забезпечити будь-яку форму юридичного визнання та захисту сімейного життя одностатевих пар.
- Прецедент у справі Кіся та Левчука 2025–2026 років став можливим завдяки тому, що українські суди почали застосовувати поняття «фактичні шлюбні відносини» ширше, ніж прямо прописано в Сімейному кодексі.
- Новий проєкт Цивільного кодексу, який просувають з січня 2026 року, містить норми, що можуть автоматично визнавати недійсним шлюб після зміни статі однією з осіб — це додатково ускладнює ситуацію для трансгендерних людей та їхніх партнерів.
- У країнах, де конституція також визначає шлюб як союз чоловіка та жінки (наприклад, Латвія, Литва, Хорватія), успішно діють інститути цивільних партнерств для одностатевих пар — це компроміс, який дозволяє виконувати європейські стандарти без зміни Основного закону.
Міфи та реальність: що найчастіше плутають
Поширений міф — нібито Європейський Союз вимагає від України легалізувати саме одностатеві шлюби як умову вступу. Насправді бенчмарки та Дорожня карта говорять про необхідність юридичного визнання та захисту одностатевих сімей відповідно до стандартів Європейської конвенції з прав людини. Повноцінний шлюб не є обов’язковою вимогою.
Інша хибна думка: «В Україні одностатеві шлюби прямо заборонені». Насправді Конституція та кодекси не містять окремої статті із забороною — вони просто не передбачають такої можливості. Це створює сіру зону, яку суди іноді заповнюють на користь конкретних людей, але без загального механізму.
Третій міф — що одностатеві пари взагалі не мають жодних прав. Насправді вони можуть укладати цивільні договори, заповіти, довіреності, спільно виховувати дітей (з обмеженнями щодо усиновлення). Судовий прецедент 2026 року показує, що правовий захист можливий, але він вимагає значних зусиль та не гарантований для всіх.
Що далі: перспективи на 2026–2027 роки
Доля реєстрованих партнерств залежить від політичної волі та тиску з боку громадянського суспільства. Якщо проєкт нового Цивільного кодексу ухвалять у нинішній редакції без механізмів захисту одностатевих сімей, це може загальмувати виконання європейських зобов’язань на роки. Водночас активність правозахисних організацій, публічні дискусії та окремі судові перемоги створюють тиск, який важко ігнорувати.
Для самих пар найреальніший шлях захисту сьогодні — це поєднання судових механізмів (де можливо), ретельного оформлення заповітів та довіреностей, а також участь у громадській адвокації. Історія показує, що права розширюються поступово: спочатку через окремі судові рішення, потім через законодавчі зміни, які назрівають під тиском реальності та міжнародних стандартів.
Життя одностатевих пар в Україні триває — з коханням, побутом, відповідальністю та надією, що держава зрештою визнає те, що давно існує в реальності. Питання лише в тому, чи станеться це через новий закон, чи через чергове судове рішення, яке змусить законодавця діяти.
