Втрати ворога на 09.09.2026

ДСТУ 3649: як перевіряють безпеку авто

ДСТУ 3649:2010 — чинний національний стандарт України, який задає вимоги до безпечності технічного стану колісних транспортних засобів і методи їх контролювання. Саме на нього орієнтуються пункти обов’язкового технічного контролю, експерти під час спорів і водії, коли потрібно зрозуміти, чи авто ще можна випускати на дорогу.

Документ замінив ДСТУ 3649-97 і набрав чинності 1 липня 2011 року за наказом Держспоживстандарту від 28 грудня 2010 р. № 630. Він не «сертифікує» нову модель на заводі, а оцінює вже експлуатований транспорт: гальма, кермо, світло, шини, скло, викиди, газобалонне обладнання та інші елементи, від яких залежить безпека руху.

Нижче — сфера дії стандарту, ключові числові норми, як їх вимірюють на стенді, чим ДСТУ 3649 відрізняється від обов’язкового технічного контролю і які помилки найчастіше зривають перевірку.

На які машини поширюється стандарт і де його плутають

Повна назва документа — «Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання». Він стосується КТЗ категорій M, MG, N, NG і O: легкових і вантажних автомобілів, автобусів, причепів і напівпричепів, а також спецтехніки, якщо вона їздить дорогами загального користування і перевозить людей, вантаж або виконує спеціальні функції.

Стандарт не застосовують до техніки з конструктивною максимальною швидкістю не більше 25 км/год, до машин, які працюють винятково поза дорогами загального користування, а також до спортивних і військових транспортних засобів. Це важливо: трактор на полі чи гоночний автомобіль оцінюють за іншими правилами.

Окремо варто зняти плутанину в пошуку. Існує ще ДСТУ ISO 3649:2003 — словник термінів для обладнання очищення повітря і газів. Це зовсім інший документ. Коли в оголошеннях, протоколах ОТК, ПДР чи судових рішеннях пишуть «ДСТУ 3649», майже завжди мають на увазі саме версію 2010 року про технічний стан авто.

Категорії в стандарті збігаються з європейською класифікацією. Коротко:

  • M1 — пасажирські авто до 8 місць крім водія (звичайний легковик);
  • M2 / M3 — автобуси (до 5 т і понад 5 т);
  • N1 / N2 / N3 — вантажівки до 3,5 т, від 3,5 до 12 т і понад 12 т;
  • O1–O4 — причепи за повною масою;
  • літера G додається до повнопривідних модифікацій підвищеної прохідності.

Саме від категорії залежать допустимий люфт керма, глибина протектора і мінімальна питома гальмівна сила. Тому «норма для легковика» не можна механічно переносити на самоскид чи міжміський автобус.

Чим версія 2010 відрізняється від ДСТУ 3649-97

Попередник — ДСТУ 3649-97 «Засоби транспортні дорожні. Експлуатаційні вимоги безпеки до технічного стану та методи контролю» — діяв з 1 січня 1999 року і замінив ще радянський ГОСТ 25478. Нова редакція не просто змінила назву з «дорожніх засобів» на «колісні транспортні засоби». Вона сильніше прив’язала українські вимоги до Правил ЄЕК ООН (серія ДСТУ UN/ECE R): світло — R 48, гальма — R 13, безпечне скло — R 43, шум — R 51.

З практики видно кілька зрушень, які відчутні на пункті контролю. По-перше, чіткіше прописані стендові випробування гальм і формули питомої гальмівної сили. По-друге, з’явилися окремі блоки для газобалонного обладнання і для електронних систем — ABS, сигналізаторів підсилювача керма, індикаторів несправності. По-третє, стандарт прямо забороняє самовільні зміни конструкції без погодження в установленому законом порядку. Для власника це означає: ксенон «з базару», вирізаний каталізатор, занижена підвіска чи тонування «в нуль» — уже не питання смаку, а підстава визнати технічний стан небезпечним.

При цьому документ лишається стандартом на експлуатований транспорт. Він не підміняє сертифікацію типу і не скасовує вимоги виробника в інструкції з експлуатації. Якщо завод вимагає іншу висоту протектора чи інший тиск у шинах — орієнтир суворіший із двох.

Світло, кермо і шини: норми, які перевіряють першими

Розділ 6 стандарту розкладений за системами. Найчастіше «завалюють» перевірку саме тут — не через складну фізику, а через зношені деталі і саморобні доопрацювання.

Зовнішні світлові прилади

Не можна демонтувати штатні прилади, ставити додаткові чи змінювати режим роботи, якщо цього немає в конструкції або в документах на переобладнання. Колір, кількість і обов’язковість фар, покажчиків повороту, габаритів, протитуманних ліхтарів і сигналу гальмування задані таблицею 1 стандарту і правилами установки ДСТУ UN/ECE R 48.

Для машин випуску до 2003 року є послаблення: ліхтар заднього ходу, бічні повторювачі, задні протитуманні, додатковий стоп-сигнал і аварійна сигналізація можуть бути відсутні, якщо їх не передбачала конструкція. Для новіших авто це вже не аргумент. Сила світла сигнальних вогнів нормована окремою таблицею; пучок дальнього світла має бути сконцентрований у визначеній зоні екрана. Тоновані розсіювачі, «angel eyes» без погодження і фари, заклейовані плівкою, майже завжди дають відмову.

Рульове керування

Заборонені самочинний поворот керма на авто з підсилювачем, осьовий люфт рульового колеса, рухомість колонки і картера відносно кузова, незатягнуті з’єднання, тріщини й деталі, відремонтовані паянням чи зварюванням. Підсилювач і його індикатори мають працювати так, як вимагає виробник. Обмежувати кут повороту можна лише штатними упорами.

Ключовий вимірюваний параметр — сумарний кутовий проміжок (люфт): кут, на який повертається кермо нормативним зусиллям у обидва боки, поки керовані колеса ще не зрушилися. За таблицею 6 ДСТУ 3649:2010:

Категорія КТЗ Сумарний кутовий проміжок, не більше
M1, M1G, M2, M2G, N1, N1G 10° (25° для випуску до 1988 р.)
M3, M3G, N2, N2G, N3, N3G 20° (25° для випуску до 1988 р.)

Джерело: ДСТУ 3649:2010, таблиця 6; узгоджено з п. 31.4.2 ПДР України.

На практиці люфт міряють люфтоміром: кермо крутять плавно, фіксують кут у момент зусилля 10 Н або початку руху будь-якого керованого колеса, потім додають кути в обидва боки. Похибка приладу — не більше ±1°. Підвищений люфт на швидкості «з’їдає» запас коригування траєкторії: авто починає «плавати» ще до того, як водій встигає зреагувати.

Шини та колеса

Мінімальна висота рисунка протектора:

  • M1, M1G, N1, N1G, O1 — 1,6 мм;
  • M2, M2G, M3, M3G — 2,0 мм;
  • N2, N2G, N3, N3G, O2–O4 — 1,0 мм.

Не можна ставити на одну вісь шини різних розмірів, конструкцій чи з різним рисунком, змішувати камерні й безкамерні моделі всупереч конструкції, їздити з порізами корду, здуттями, кордом, що оголився. На передній осі автобусів класу III заборонені відновлені шини. Критичні дефекти коліс: відсутність хоча б одного болта чи гайки, тріщини диска або закраїни обода, ремонт зварюванням, невідповідний виліт (ET).

Тиск виставляють за інструкцією виробника. Похибка вимірювання глибини протектора — ±0,5 мм, тиску — ±5 %.

Гальма: цифри, від яких залежить зупинка

Гальмівний розділ — найщільніший у стандарті. Оцінюють робочу (РГС), запасну, стоянкову (СГС) і зносостійку системи. Під час державного технічного огляду робочу й стоянкову системи переважно перевіряють на роликовому стенді за ДСТУ 3333; дорожній метод дозволений, якщо конструкція не дає коректно стати на вальці.

Для стенда обчислюють загальну питому гальмівну силу γг — відношення суми максимальних гальмівних сил усіх коліс до ваги авто — і коефіцієнт нерівномірності сил лівого і правого колеса однієї осі. Нормативи для робочої системи (фрагмент таблиць стандарту):

Категорія γг, не менше Нерівномірність осі, не більше Час спрацьовування на стенді
M1, M1G 0,50 30 % 0,8 с (0,5 с — гідропривід)
M2, M3 та їхні G 0,50 (0,48 без ABS) 30 % 0,8 с (0,5 с — гідропривід)
N1, N1G 0,50 (0,45 до 1988 р.) 30 % 0,8 с (0,5 с — гідропривід)
N2, N3 та їхні G 0,45 (0,43 до 1988 р.) 30 % 0,8 с (0,5 с — гідропривід)
O1–O4 0,43 (0,40 до 1988 р. / інерційна РГС) 30 % див. примітки стандарту

Джерело: ДСТУ 3649:2010, таблиці показників ефективності РГС.

На дорозі орієнтир інший — усталене сповільнення. Для легковика категорії M1 це не менше 5,0 м/с². Зусилля на педалі робочого гальма — не більше 490 Н для M1 і 686 Н для інших категорій. Випробують «холодні» механізми (температура пар тертя до 100 °C), на чистих сухих шинах без каміння в протекторі.

Стоянкова система має або дати нормовану питому силу на стенді, або утримати авто нерухомим щонайменше 5 хвилин на ділянці з нормованим ухилом. Зносостійка система (гірське гальмо, ретардер) — не менше 0,5 м/с² на повній масі і 0,8 м/с² на порожній; для міжміських і туристичних автобусів на повній масі планка вища — 0,6 м/с².

ABS і системи курсової стійкості, якщо вони є, повинні працювати, а їхні лампи — сигналізувати справно. Регулятор гальмівних сил виставляють за інструкцією виробника: перевантажена задня вісь без коректора часто «недобігає» по γг саме через це, а не через «погані колодки».

Скло, двірники, викиди, газ і «дрібниці», які знімають з рейсу

Склоочисники й омивачі мають бути штатними. На мокрому склі в максимальному режимі — не менше 35 подвійних ходів за хвилину. На вітровому склі в зоні роботи щіток заборонені сколи й тріщини: навіть «павутинка» з краю зони очищення вже є підставою для зауваження.

Світлопропускання — норма, яку цитують і патрульні, і суди: вітрове скло — не менше 75 %, решта стекол — не менше 70 %. Є два важливих застереження. Стекла поза зоною огляду вперед можуть бути темнішими, якщо з обох боків стоять зовнішні дзеркала. І якщо скло має маркування за ДСТУ UN/ECE R 43 і на нього не наклеєно додаткову плівку, окремо міряти коефіцієнт не обов’язково. Похибка тауметра — не більше ±4 %. Верхня смуга кольорової плівки на лобовому дозволена, але лише в межах від верхнього краю скла до зони роботи двірників.

Двигун і системи викидів стандарт не дублює власними таблицями, а відсилає до профільних документів. Вміст оксиду вуглецю і вуглеводнів у бензинових і газових авто вимірюють за ДСТУ 4277, димність дизелів — за ДСТУ 4276. Зовнішній шум нерухомого авто — за ДСТУ UN/ECE R 51; на техогляді допускається шумомір 2-го класу. Підтікання палива, масла й охолоджувальної рідини, негерметична вихлопна система, відсутність передбачених конструкцією елементів нейтралізації — окремі підстави визнати стан небезпечним.

Газобалонне обладнання має відповідати правилам ЄЕК ООН щодо установки (зокрема R 67 для ЗНГ і R 110 для КПГ) та вимогам самого ДСТУ 3649. Заправний блок — ззовні кузова. Трубопроводи через салон або невентильований багажник мають бути мінімальної довжини і в газонепроникному кожусі. На газобалонному авто обов’язкові попереджувальні знаки з написом «ГАЗ».

З «інших елементів конструкції» стандарт вимагає штатні дзеркала, бампери, звуковий сигнал, сонцезахисні козирки, справні замки дверей, капота й багажника, фіксацію сидінь. Автобуси загального користування додатково перевіряють за нормами планування салону, виходів і протипожежного захисту. Категорії M3, N2, N3 і O — проти ide відкатні упори (не менше двох). Категорії M і N — вогнегасник, аптечка, знак аварійної зупинки або блимаючий червоний ліхтар. На N2, N3, O3, O4 після 2002 року потрібен задній захисний пристрій або елементи кузова, що виконують його функцію.

Як саме контролюють: стенд, дорога і протокол

Розділ 7 стандарту розписаний дзеркально до вимог розділу 6. Базовий принцип: органолептика і вимірювання без розбирання, якщо інше прямо не передбачено. Результати заносять до протоколу за формою додатка В: ідентифікація авто (зокрема VIN), застосовані пункти ДСТУ 3649, методики, якщо відхилялися від стандартних, і висновок.

Типовий ланцюжок на пункті контролю виглядає так.

  1. Ідентифікація: номер кузова, категорія, комплектація, наявність ГБО і електронних систем.
  2. Візуальний огляд світла, шин, кузова, витоків, комплектації.
  3. Вимірювання світлопропускання скла і перевірка регулювання фар на екрані або реглоскопі.
  4. Люфт керма, стан тяг і пильників, робота підсилювача.
  5. Роликовий стенд: гальмівні сили по колесах, час спрацьовування, нерівномірність осі, стоянкове гальмо.
  6. Газоаналізатор або димомір, за потреби — шум.
  7. ГБО: кріплення балона, терміни освідчення, герметичність, знаки.

Допустимі похибки приладів стандарт фіксує жорстко: гальмівний шлях ±5 %, початкова швидкість ±1,5 км/год, гальмівна сила ±3 %, зусилля на органі керування ±4 %, час ±0,01 с, усталене сповільнення ±4 %. Якщо стенд не калібрований, оскаржити протокол простіше, ніж сперечатися про «відчуття педалі».

Додаток Б дає формули перерахунку, коли вантажівку з пневмоприводом випробовують порожньою, а потрібні показники для повної маси. Це не «лазівка», а спосіб не ганяти кожен самоскид із піском на пункт. У реальних кейсах помилка оператора саме на цьому перерахунку дає розбіжність між «пройшов на порожньому» і відмовою після контрольного зважування.

ДСТУ 3649, обов’язковий технічний контроль і ПДР

Стандарт — технічна база. Обов’язок проходити перевірку і періодичність задає стаття 35 Закону України «Про дорожній рух», а процедуру — постанова КМУ від 30 січня 2012 р. № 137 (із змінами, зокрема 2023–2026 років). Пункт 31 ПДР фактично переказує ті самі заборони: надмірний люфт, лисі шини, несправні гальма, фари й тонування.

Важливе розмежування, яке плутають навіть перевізники. ДСТУ 3649 описує, яким має бути технічний стан будь-якого КТЗ з його сфери. Обов’язковий технічний контроль (ОТК) — окрема адміністративна процедура для визначеного кола машин. Приватний легковик «для себе» ОТК не проходить незалежно від віку, але вимоги стандарту і ПДР на нього все одно поширюються: патрульний може виміряти тонування чи протектор без «талончика».

Хто проходить ОТК і як часто (за чинною редакцією ст. 35):

  • комерційні легкові авто старше 2 років і вантажівки до 3,5 т старше 2 років — кожні два роки;
  • вантажівки понад 3,5 т, причепи до них і таксі — щороку, незалежно від віку;
  • автобуси і спеціалізований транспорт для небезпечних вантажів — двічі на рік.

На ОТК перевіряють саме ті системи, які перелічує закон і деталізує ДСТУ 3649: гальма, кермо, світло, шини й колеса, світлопропускання скла, ГБО, плюс елементи, що впливають на безпеку руху й довкілля. Протокол іде в загальнодержавну базу. Зміни 2025 року посилили вимоги до суб’єктів ОТК, електронного підпису протоколу і моніторингу результатів — «папірець із сусіднього боксу» без внесення в базу вже не працює як раніше.

Для переобладнання й допуску окремих категорій ДСТУ 3649 фігурує в таблицях Порядку затвердження конструкції: рядок «технічний стан КТЗ» позначають як обов’язковий орієнтир майже для всіх категорій M, N, O.

Поширені помилки і міфи навколо стандарту

Міф: «Легковику ДСТУ 3649 не потрібен, бо немає техогляду». ОТК для приватного легковика скасували 2011 року, стандарт — ні. Норми протектора, скла, світла й гальм лишаються критерієм справності в ПДР.

Міф: «Заводська тонування завжди проходить». Проходить лише за умови маркування R 43 і відсутності додаткової плівки. Атермальна плівка поверх заводського скла часто опускає лобове нижче 75 %.

Міф: «ABS горить — це не про безпеку, а про комфорт». Стандарт прямо вимагає справності антиблокувальних пристроїв і їхніх сигналізаторів, якщо система передбачена конструкцією.

Помилка підготовки: приїжджати на стенд із різним тиском у шинах однієї осі. Різниця тиску дає фальшиву нерівномірність гальмівних сил — і авто «не проходить», хоча колодки ще живі.

Помилка з категорією: мікроавтобус, перереєстрований як легковик, або навпаки. Від категорії в свідоцтві залежать і люфт, і протектор, і періодичність ОТК. Розбіжність між фактичною пасажиромісткістю і документами — типова причина конфлікту на пункті.

Помилка з ГБО: балон освідчений, редуктор новий, а заправний пристрій у багажнику без кожуха на магістралі. За ДСТУ 3649 цього достатньо для негативного висновку, навіть якщо «газ не пахне».

Багато хто стикається з ситуацією, коли авто «іде рівно» в місті, але на роликах одна вісь дає 40 % розбіжності. Причина часто не в колодках, а в закипілому супорті, прихопленому тросі ручника або невідрегульованому коректорі сил. Стенд це показує жорсткіше за дорогу, бо виключає перерозподіл ваги під час «клювка».

Якщо перевірка не пройдена: що робити і коли їхати до фахівця

Негативний протокол — не вирок на утилізацію, а перелік невідповідностей. Алгоритм простий.

  1. Заберіть письмовий документ із кодами дефектів. Без нього ремонт перетворюється на вгадування.
  2. Відділіть критичні відмови (гальма, кермо, шини до індикатора, світло, яке сліпить зустрічних) від другорядних (відсутній знак аварійної зупинки). Перші закривають негайно.
  3. Після ремонту просіть не «ще раз подивитися на око», а повторне вимірювання тим самим типом приладу: люфтомір, тауметр, газоаналізатор, роликовий стенд.
  4. Якщо підозрюєте помилку стенда — перевірте свідоцтво про калібрування і повторіть замір на іншому акредитованому пункті. Розбіжність понад допуск стандарту — аргумент для оскарження.

До фахівця варто їхати не після відмови, а до неї, якщо є хоча б одна з ознак: збільшений хід педалі, увід авто в бік під час гальмування, вібрація керма, індикатор ABS або EPS, помутніння лобового в зоні щіток, запах газу в салоні, нерівномірне зношення шин. Для комерційного транспорту окремий привід — наближення дати наступного ОТК: дворазовий контроль автобусів не залишає люфту «поїздити до п’ятниці».

Самостійно має сенс зробити лише те, що не потребує стенда: виставити тиск, замінити щітки, почистити розсіювачі, перевірити комплектність (аптечка, вогнегасник, знак, упори), прибрати зайву плівку зі скла. Люфт, гальма і викиди «на око» не виставляють.

Ключові інсайти. ДСТУ 3649:2010 — не архівний ГОСТ, а робочий критерій справності колісного транспорту на українських дорогах. Він задає числа: 10° або 20° люфту, 1,6 / 2,0 / 1,0 мм протектора, 75 / 70 % світлопропускання, питому гальмівну силу 0,50 для легковика, час спрацьовування гідравліки 0,5 с. Обов’язковий технічний контроль використовує ці норми як вимірювальну лінійку, але лінійка діє і без процедури ОТК — через ПДР і відповідальність власника. Готуючи авто до перевірки, дивіться не на «загальне враження», а на категорію в свідоцтві, калібрування стенда і ті системи, які стандарт вимірює приладами, а не словами.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *