F-16 Україна: скільки вже в строю і що змінили

F-16 в українському небі вже майже два роки. За цей час вони встигли пройти шлях від сенсації до робочого інструменту Повітряних сил. Багато хто очікував миттєвої переваги в повітрі, але реальність виявилася прагматичнішою: машини працюють переважно в режимі ППО, збивають «Шахеди» і крилаті ракети, іноді б’ють по наземних цілях.

Станом на серпень 2026 року картина більш-менш зрозуміла. Нідерланди передали всі обіцяні 24 літаки, Данія — більшість із 19. Бельгія і Норвегія все ще «тягнуть» свої партії, тож загальна кількість боєздатних F-16 у ПС ЗСУ коливається в межах 30–40 одиниць з урахуванням втрат. Це вже не одиниці, але й далеко не сотні, про які говорили на старті.

Нижче розберемо, як усе починалося, скільки реально є зараз, на що здатні ці машини в наших умовах і чого чекати далі.

Як F-16 потрапили в Україну: коротка хронологія

Рішення про передачу ухвалювали довго. США спочатку не давали згоди на реекспорт, потім погодили, і в 2023 році сформувалася «коаліція винищувачів» — Нідерланди, Данія, Бельгія, Норвегія. Перші літаки прибули наприкінці липня — на початку серпня 2024-го. 4 серпня Володимир Зеленський офіційно показав їх публіці під час Дня Повітряних сил.

Далі поставки йшли хвилями. Нідерланди завершили передачу всіх 24 машин до травня 2025 року. Данія віддала перші шість у липні 2024-го і продовжила до початку 2026-го. Норвезькі шість і бельгійські тридцять (а за деякими даними, навіть більше) застрягли через технічні проблеми, нестачу запчастин і затримки з власними F-35.

У практиці помічав, що українська сторона навмисно не афішує точні цифри. Це логічно: ворог не повинен знати, скільки бортів у строю в конкретний момент. Тому всі оцінки — з відкритих джерел і заяв посадовців, які іноді розходяться на 5–10 машин.

Скільки F-16 реально є у ПС ЗСУ зараз

Станом на весну–літо 2026 року найбільш узгоджені оцінки виглядають так:

• Нідерланди — 24 передано повністю.
• Данія — 16–19 із 19.
• Бельгія — 0–7 (перші боєздатні очікують до кінця 2026-го).
• Норвегія — 0–6 (частина стоїть на ремонті в Бельгії).

Разом обіцяли близько 79. Реально в Україні — приблизно 35–45 повітряних суден, з яких боєздатних 30–40. Втрати оцінюють у 4–12 машин (бойові й небойові). Defense Express у квітні 2026-го писав про можливі 39 з урахуванням уже отриманих і втрачених.

Це не ескадрилья в класичному розумінні. Частина літаків завжди на обслуговуванні, частина — у резерві за кордоном. Але навіть така кількість уже дозволяє щоденно піднімати борти на перехоплення.

Чому цифри «плавають»

Три причини. Перша — секретність. Друга — постійні ремонти й модернізації. Третя — Бельгія і Норвегія досі не закрили свої зобов’язання. Бельгійці обіцяють три бойові і чотири «на запчастини» до кінця 2026-го, решту — до 2029-го. Норвезькі машини частково розібрані і чекають на комплектуючі.

На що здатні українські F-16

Це переважно модифікації F-16AM/BM MLU — середнього віку, але модернізовані. Радар AN/APG-66(V)2 дозволяє бачити цілі далі, ніж у старих МіГ-29. Озброєння стандартне для ППО: AIM-9 Sidewinder і AIM-120 AMRAAM. Плюс гармата, якою іноді стріляють по «Шахедах».

За даними українських офіцерів, озвученими в данському військовому виданні влітку 2026-го, F-16 вже збили близько 2000 повітряних цілей — ракети і дрони. Один пілот у грудні 2024-го знищив шість крилатих ракет за один виліт. Наземних цілей — близько 350 (склади, пункти управління).

Вони не літають глибоко в тил і не намагаються встановити панування в повітрі над лінією фронту. Російська ППО і винищувачі з ракетами великої дальності роблять це надто ризикованим. Зате в тилу і над центральними регіонами F-16 стали важливим елементом ешелонованої ППО.

Підготовка пілотів і техніків

Це була і залишається найбільшою «вузькою» частиною програми. Перехід з радянської техніки на західну займає місяці. Базова мова, навігація, тактика — усе інше.

Навчання йде в кількох місцях: США (Аризона), Данія, Румунія (Європейський центр F-16), Велика Британія (початковий етап), Чехія. США продовжували тренувати пілотів і наземний персонал навіть у другому кварталі 2026 року. Мета — мати 2–3 пілоти на кожен літак.

За спостереженнями, найбільша проблема зараз не в кількості пілотів, а в досвіді бойових вильотів саме на F-16. Радянські машини пілоти знають напам’ять, а тут доводиться звикати до іншої логіки роботи з радаром і ракетами.

Обмеження і реальні виклики

F-16 — не магічна паличка. Кілька моментів, які варто тримати в голові:

• Кількість все ще невелика. Для справжньої переваги потрібно значно більше.
• Логістика. Запчастини, двигуни, ракети — усе залежить від партнерів. Були періоди, коли AIM-9 закінчувалися на кілька тижнів.
• Аеродроми. Росія постійно б’є по базах. Літаки часто тримають розосередженими або навіть тимчасово за кордоном.
• Вік машин. MLU — це добре, але не Block 70/72. Новіші модифікації поки тільки обговорюють.

Після списку варто додати: усе це не означає, що програма провалилася. Вона просто працює в умовах, далеких від ідеальних. Українські екіпажі вже навчилися використовувати слабкі сторони ворога — масові атаки дронами — і компенсувати свої обмеження.

Що буде далі

До кінця 2026-го очікують перші бельгійські борти. Якщо все піде за планом, до 2027–2028 років флот може вирости до 60–80 машин. Паралельно йдуть розмови про можливі нові Block 70/72 і про інші типи (Mirage 2000 уже є, Gripen — у планах).

Головне зараз — не кількість заради кількості, а стійкість. Щоб кожен новий літак мав пілота, техніка, ракети і захищений аеродром. Інакше навіть сотня машин не допоможе.

Якщо дивитися прагматично, F-16 вже виконали важливу роль: розвантажили радянський парк, закрили частину дірок у ППО і дали пілотам досвід роботи із західною технікою. Це база, на якій можна будувати далі. А чи стане ця база достатньою — залежить від темпів поставок і від того, як довго партнери будуть готові підтримувати програму.