5 грудня 1994 року в Будапешті четверо лідерів поставили підписи під документом, який мав стати запорукою безпеки України після відмови від ядерної зброї. Президент України Леонід Кучма, президент Російської Федерації Борис Єльцин, президент Сполучених Штатів Америки Білл Клінтон і прем’єр-міністр Великої Британії Джон Мейджор офіційно закріпили зобов’язання поважати суверенітет, незалежність і існуючі кордони України. Франція та Китай того ж періоду висловили окремі заяви з подібними запевненнями, але не підписували сам меморандум.
Цей документ, повна назва якого звучить як «Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї», набув чинності в момент підписання. Він став частиною ширшого процесу, коли Україна, Білорусь і Казахстан відмовилися від ядерної спадщини СРСР в обмін на політичні запевнення від ядерних держав.
Саме ці чотири підписи визначили юридичний і політичний ландшафт безпеки незалежної України на десятиліття вперед. Подальші події 2014 і 2022 років показали, наскільки крихкими виявилися ці обіцянки, але історичний факт залишається незмінним: саме Кучма, Єльцин, Клінтон і Мейджор поставили свої підписи під текстом.
Історичний контекст появи документа
Після розпаду Радянського Союзу Україна раптом опинилася третьою за розміром ядерною державою світу. На її території залишалися міжконтинентальні балістичні ракети, бомбардувальники і тисячі боєголовок. У Декларації про державний суверенітет 1990 року вже було зафіксовано прагнення до неядерного статусу, але реальність виявилася складнішою. Країна не мала власної системи управління ядерною зброєю, технологій обслуговування боєголовок і коштів на утримання арсеналу.
Переговори тривали кілька років. Лісабонський протокол 1992 року зобов’язав Україну, Білорусь і Казахстан приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Тристоронню заяву 14 січня 1994 року в Москві підписали ще Леонід Кравчук, Білл Клінтон і Борис Єльцин. Але фінальний документ з’явився вже за нового українського президента. Леонід Кучма, обраний у липні 1994-го, завершив процес.
5 грудня 1994 року на саміті Наради з безпеки і співробітництва в Європі (майбутньої ОБСЄ) у Будапешті відбулося підписання. Того ж дня Україна офіційно приєдналася до ДНЯЗ як держава, що не володіє ядерною зброєю. Аналогічні меморандуми підписали щодо Білорусі та Казахстану.
Хто саме поставив підписи: детальний розбір
Офіційні підписанти меморандуму щодо України:
| Країна | Підписант | Посада на момент підписання |
|---|---|---|
| Україна | Леонід Кучма | Президент України |
| Російська Федерація | Борис Єльцин | Президент Російської Федерації |
| Сполучені Штати Америки | Білл Клінтон | Президент США |
| Велика Британія | Джон Мейджор | Прем’єр-міністр Великої Британії |
Джерела даних: офіційний текст на сайті Верховної Ради України та архівні матеріали Організації Об’єднаних Націй.
Документ існує в чотирьох рівнозначних примірниках українською, англійською та російською мовами. Підписи поставили власноруч. У деяких публікаціях помилково згадують Леоніда Кравчука як підписанта саме меморандуму — це неточно. Кравчук брав участь у попередніх домовленостях 1994 року, але в Будапешті вже був Кучма.
Франція 5 грудня 1994 року випустила окрему заяву, у якій підтвердила готовність не застосовувати ядерну зброю проти неядерних держав, зокрема України. Китай зробив заяву ще 4 грудня 1994 року. Обидві держави не ставили підписів під самим текстом меморандуму, але їхні позиції стали частиною загальної системи запевнень.
Саме ці чотири підписи — Кучми, Єльцина, Клінтона і Мейджора — утворили ядро зобов’язань, які пізніше стали предметом гострих міжнародних дискусій.
Що саме обіцяли підписанти
Текст меморандуму короткий, але насичений. Росія, Велика Британія і США підтвердили:
- поважати незалежність, суверенітет і існуючі кордони України згідно з принципами Гельсінського заключного акта;
- утримуватися від загрози силою чи її застосування проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України;
- не використовувати економічний тиск для підпорядкування суверенних прав України;
- домагатися негайних дій Ради Безпеки ООН у разі, якщо Україна стане жертвою агресії з використанням ядерної зброї;
- не застосовувати ядерну зброю проти України як неядерної держави-учасниці ДНЯЗ (з певними застереженнями);
- проводити консультації, якщо виникне ситуація, що ставить під сумнів ці зобов’язання.
Документ прямо вказує, що він набуває чинності з моменту підписання. Ратифікація не передбачалася. Англійська версія використовує слово «assurances» (запевнення), тоді як українська і російська — «гарантії». Ця мовна різниця пізніше стала предметом суперечок про юридичну силу документа.
Юридичний статус і реальне застосування
Меморандум має характер політичної домовленості. Більшість західних експертів і офіційних представників США наголошують, що він не створює нових юридично обов’язкових зобов’язань у сенсі військового втручання. Водночас українська сторона традиційно трактує його як міжнародну угоду, що накладає відповідальність.
У 2014 році після анексії Криму Україна звернулася до підписантів із вимогою провести консультації. У 2018 році після інциденту в Керченській протоці МЗС України знову апелювало до документа. У лютому 2022 року перед повномасштабним вторгненням президент Володимир Зеленський також згадував меморандум на Мюнхенській конференції з безпеки.
Росія від самого початку 2014 року заперечувала порушення, стверджуючи, що події в Україні змінили характер держави. Інші підписанти — США і Велика Британія — засудили дії Москви як порушення зобов’язань, але обмежилися санкціями, військовою допомогою і дипломатичним тиском, не вдаючись до прямого військового втручання.
Цікаві факти
Факт 1. Підписання відбулося в одному залі з лідерами Білорусі та Казахстану, які того ж дня отримали майже ідентичні меморандуми. Олександр Лукашенко і Нурсултан Назарбаєв також були присутні.
Факт 2. Український примірник документа зберігається в урядових архівах. У 2024 році міністр закордонних справ Андрій Сибіга навіть привозив копію на саміт Україна–НАТО в Брюсселі, щоб нагадати про невиконані зобов’язання.
Факт 3. Процес виведення ядерної зброї з України фінансували переважно Сполучені Штати через програму Нанна–Лугара. Загальна сума допомоги перевищила кілька сотень мільйонів доларів.
Факт 4. Китай у своїй заяві 4 грудня 1994 року підкреслив, що ніколи не застосує і не погрожуватиме ядерною зброєю неядерним державам. Ця позиція пізніше знайшла відображення в двосторонніх українсько-китайських документах 2013 року.
Факт 5. Деякі колишні учасники переговорів, зокрема колишній посол США в Україні Стівен Пайфер, пізніше визнавали, що українська сторона сподівалася на більш жорсткі гарантії, але отримала політичні запевнення.
Чому цей документ досі залишається актуальним
Будапештський меморандум став символом як великої надії початку 1990-х, так і глибокого розчарування наступних десятиліть. Він показав, наскільки важливо розрізняти політичні запевнення і справжні гарантії безпеки з чіткими механізмами реагування. Для України досвід 1994 року став уроком: будь-які майбутні безпекові угоди мають містити конкретні зобов’язання, а не лише загальні формулювання.
Водночас сам факт підписання чотирма лідерами залишається незаперечним історичним епізодом. Леонід Кучма, Борис Єльцин, Білл Клінтон і Джон Мейджор поставили підписи 5 грудня 1994 року в Будапешті. Саме вони — ті, хто підписав Будапештський меморандум.
