Алі Лариджані народився 3 червня 1958 року в іракському Наджафі в родині впливового шиїтського клірика. Він здобув освіту в математиці та комп’ютерних науках у престижному Технологічному університеті імені Шарифа, а згодом захистив докторську дисертацію з західної філософії в Тегеранському університеті, присвячену філософії математики Іммануїла Канта. Протягом чотирьох десятиліть він обіймав ключові посади в іранській системі влади — від командувача в Корпусі вартових ісламської революції та голови державного телебачення до спікера парламенту протягом 12 років і двічі секретаря Вищої ради національної безпеки. Його прагматичний стиль, поєднання глибоких зв’язків у силових структурах і кліричних колах із раціональним підходом до переговорів, зробили його однією з центральних фігур іранської політики аж до загибелі 17 березня 2026 року внаслідок ізраїльського авіаудару в Тегерані.
Його кар’єра ілюструє рідкісний синтез традиційної шиїтської еліти та сучасної інтелектуальної підготовки. Лариджані не був кліриком, однак походив із династії, яку західні ЗМІ іноді називали «кеннеді Ірану». Він брав участь у ядерних переговорах, підтримував укладення Спільного всеосяжного плану дій 2015 року, керував державним мовником понад десять років і відіграв вирішальну роль у перехідний період після загибелі верховного лідера Алі Хаменеї в лютому 2026 року. Короткочасне перебування на вершині влади під час конфлікту 2026 року закріпило за ним репутацію людини, яка вміла балансувати між жорсткими консервативними колами та необхідністю дипломатичних маневрів.
Родина Лариджані сформувалася під тиском історичних обставин. Батько, аятола Мірза Хашем Амолі, був змушений залишити Іран у 1930-х роках через конфлікти з династією Пехлеві та оселився в Наджафі — одному з головних шиїтських святих міст. Повернення родини до Ірану відбулося вже в 1960-х. Таке походження дало Алі міцні зв’язки як із релігійною елітою, так і з політичними колами після ісламської революції 1979 року. Брати Лариджані також досягли високих посад: Садек очолював судову систему, Мохаммад-Джавад став радником верховного лідера. Ця сімейна мережа забезпечувала Лариджані доступ до різних центрів влади, дозволяючи йому діяти як місток між фракціями.
Освіта та філософський фундамент
Після початкової релігійної освіти в семінарії Кума Лариджані обрав сучасний шлях. 1979 року він отримав ступінь бакалавра з математики та інформатики в університеті Шарифа. Потім звернувся до західної філософії в Тегеранському університеті, де здобув магістерський і докторський ступені. Його дисертація зосереджувалася на філософії математики Канта, а згодом він опублікував три книги, присвячені різним аспектам кантівської думки: математичному методу, метафізиці та точним наукам, а також інтуїції та синтетичним апріорним судженням.
Ця інтелектуальна база відрізняла Лариджані від багатьох іранських політиків його покоління. Дослідження Канта, особливо ідей про межі пізнання, структуру розуму та роль інтуїції, давало йому інструменти для аналізу складних переговорів. У дипломатії він часто демонстрував здатність поєднувати жорсткі принципи з гнучкими тактичними рішеннями — риса, яку спостерігачі пов’язували з його філософською підготовкою. Лариджані не просто цитував класиків; він намагався адаптувати раціональні методи західної думки до контексту іранської теократичної системи.
Ранні кроки в політиці Лариджані зробив у Корпусі вартових ісламської революції. 1981 року він приєднався до КВІР і брав участь у ірано-іракській війні як командир. Цей досвід дав йому міцні зв’язки з силовими структурами, які залишалися важливими протягом усієї кар’єри. Пізніше він обіймав посаду заступника міністра праці та соціальних справ, а також заступника міністра інформації та комунікацій. Таке поєднання військового та адміністративного досвіду підготувало його до вищих ролей у виконавчій владі.
Культурна політика та державне телебачення
1992 року президент Акбар Хашемі Рафсанджані призначив Лариджані міністром культури та ісламської орієнтації. На цій посаді він керував культурною політикою в період післявоєнної відбудови. 1994 року верховний лідер Алі Хаменеї доручив йому очолити Організацію телерадіомовлення Ірану (IRIB) — посаду, яку Лариджані обіймав до 2004 року. Десять років на чолі державного мовника дали йому можливість формувати інформаційний простір країни в ключовий період.
Керівництво IRIB вимагало балансу між ідеологічними вимогами та практичними потребами аудиторії. Лариджані розширював технічні можливості телебачення та радіо, водночас зберігаючи контроль над змістом. Цей досвід пізніше допоміг йому в роботі зі складними політичними коаліціями — вміння керувати різними групами та доносити послідовну лінію стало його фірмовою рисою.
Ядерні переговори та роль у СВПД
Серпень 2005 року став поворотним: Лариджані отримав посаду секретаря Вищої ради національної безпеки та головного переговірника з ядерної програми за президентства Махмуда Ахмадінеджада. Він виступав за більш прагматичний підхід порівняно з жорсткою лінією президента. 2007 року його замінив Саїд Джалілі, однак досвід переговорів із європейськими країнами та розуміння технічних і політичних аспектів ядерного досьє залишилися цінними.
Повернення до ядерної тематики відбулося вже як спікера парламенту. 2015 року Лариджані відіграв ключову роль у забезпеченні парламентської підтримки Спільного всеосяжного плану дій (СВПД). Незважаючи на консервативні погляди, він допоміг провести угоду через Меджліс, демонструючи здатність переконувати фракції в необхідності компромісу. Цей період показав його як політика, який цінує стратегічну стабільність понад короткострокові ідеологічні перемоги.
Дванадцять років на чолі Меджлісу
2008 року Лариджані обрали до парламенту від священного міста Кум. Він тричі переобирався і з травня 2008 по травень 2020 року обіймав посаду спікера — рекордний термін у новітній історії Ірану. За цей час він керував роботою Меджлісу в період санкцій, ядерних переговорів та внутрішніх реформ. Лариджані балансував між принципалістськими консерваторами та поміркованими силами, часто виступаючи посередником.
Його стиль керівництва парламентом характеризувався дисципліною та вмінням проводити складні законопроєкти. Навіть критики відзначали організаційні здібності Лариджані. Після завершення спікерства 2020 року він увійшов до Ради доцільності — дорадчого органу при верховному лідері, де залишався до кінця життя.
Повернення на вершину та події 2025–2026 років
Серпень 2025 року президент Масуд Пезешкіан знову призначив Лариджані секретарем Вищої ради національної безпеки. На тлі загострення конфлікту з Ізраїлем та внутрішніх протестів січня 2026 року він coordinating зусилля з безпеки та зовнішньої політики. США запровадили проти нього санкції за участь у придушенні протестів.
Після загибелі верховного лідера Алі Хаменеї 28 лютого 2026 року Лариджані став однією з найвпливовіших постатей у перехідний період. Багато спостерігачів називали його де-факто лідером країни, оскільки новий верховний лідер Моджтаба Хаменеї мав обмежені можливості. Лариджані координував відповідь на військові удари та внутрішнє управління, спираючись на зв’язки з КВІР та кліриками.
17 березня 2026 року Лариджані загинув унаслідок ізраїльського авіаудару в передмісті Тегерана. Разом з ним, за деякими повідомленнями, загинули син Мортаза та керівник апарату. Його смерть стала черговим ударом по іранському керівництву в розпал конфлікту 2026 року.
Цікаві факти про Али лариджани
- Лариджані — один із небагатьох високопоставлених іранських політиків, який має докторський ступінь із західної філософії та опублікував три книги про Іммануїла Канта, зокрема про його філософію математики та синтетичні апріорні судження.
- Його родину західні ЗМІ називали «кеннеді Ірану» через поєднання політичного впливу, релігійного авторитету та родинних зв’язків у кількох гілках влади.
- Протягом десяти років (1994–2004) Лариджані очолював державне телебачення Ірану, формуючи інформаційну політику в ключовий післявоєнний період.
- Як спікер парламенту він відіграв важливу роль у ратифікації ядерної угоди 2015 року, попри консервативні погляди більшості депутатів.
- 2025 року його вдруге призначили секретарем Вищої ради національної безпеки — посаду, яку він уже обіймав у 2005–2007 роках як головний ядерний переговірник.
- Після загибелі верховного лідера Хаменеї в лютому 2026 року Лариджані протягом кількох тижнів вважався де-факто головною особою, яка керувала країною в умовах військового конфлікту.
Таблиця ключових етапів кар’єри
| Період | Посада | Ключові події та вплив |
|---|---|---|
| 2005–2007 | Секретар ВСНБ, головний ядерний переговірник | Прагматичний підхід до переговорів з ЄС; заміна на жорсткішого Джалілі |
| 2008–2020 | Спікер Меджлісу (3 строки) | Підтримка СВПД 2015 року; балансування фракцій; рекордний термін |
| 2025–2026 | Секретар ВСНБ (вдруге) | Координація безпеки під час протестів та конфлікту; де-факто лідер після загибелі Хаменеї |
Його шлях демонструє, як освічена людина з філософським бекграундом може тривалий час зберігати вплив у складній теократичній системі. Лариджані поєднував лояльність до основ ісламської республіки з практичним розумінням міжнародних відносин та внутрішніх обмежень.
Після його загибелі в березні 2026 року іранська політика втратила одного з небагатьох діячів, здатних одночасно спілкуватися з силовими структурами, кліриками та зовнішніми партнерами. Його спадщина — це приклад того, як інтелектуальна глибина та політична гнучкість можуть співіснувати в умовах високої напруги, залишаючи помітний слід у сучасній історії Ірану.
