Олег Барна народився 18 квітня 1967 року в селі Нагірянка на Тернопільщині в родині вчителів. Його життя стало втіленням непохитної відданості Україні — від студентських голодувань до окопів на Донбасі. Цей чоловік поєднував педагогіку з правозахисною діяльністю, депутатські мандати з фронтовими буднями, а емоційні вибухи в парламенті — з тихою турботою про учнів і побратимів. Він загинув 17 квітня 2023 року, за день до свого 56-річчя, під час бойових дій біля Павлівки Донецької області, служачи в 68-й окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша.
Олег Степанович Барна пройшов шлях, сповнений контрастів: спокійні шкільні класи Тернопільщини і гарячі трибуни Верховної Ради, сімейне тепло і фронтова жорстокість. Його брат Степан Барна також став відомим політиком і воїном, а дружина Ольга та сини Василь і Андрій залишалися опорою в усі випробування. Барна не просто жив — він горів ідеєю незалежності, правди і справедливості, навіть коли це коштувало скандалів, поранень чи непорозумінь.
Ранні роки та формування характеру
Маленьке село Нагірянка з його лісами і полями стало першим учителем для Олега. Син Степана Михайловича та Світлани Людвігівни з дитинства вбирав атмосферу знань і відповідальності. У 1977 році він закінчив місцеву початкову школу, а в 1984-му — Ягільницьку середню. Уже тоді проявлявся спортивний хист: Барна став срібним призером чемпіонатів України з зимового поліатлону в 1994–1995 роках, де поєднувалися стрільба, лижна гонка та підтягування. Ці навички згодом врятують не одного побратима на фронті.
Служба в Радянській армії з 1985 по 1987 рік загартувала його фізично і морально. Повернувшись, Барна вступив на фізико-математичний факультет Тернопільського педагогічного інституту (нині — національний університет імені Володимира Гнатюка), який закінчив у 1991 році. Пізніше здобув кваліфікацію менеджера освіти (1995) та юриста (2008). Ці знання стали фундаментом для понад 20 років учительської роботи в Ридодубівській та Білобожницькій школах, де він викладав математику, фізику, інформатику й допризовну підготовку. Учні пам’ятали його не лише як строгого педагога, а й як людину, яка заряджала енергією і вчила стояти за правду.
Громадська діяльність і перші кроки в політиці
Ще студентом п’ятого курсу, в жовтні 1990 року, Олег Барна взяв участь у Революції на граніті — голодуванні студентів за незалежність України. Цей досвід став поворотним: він зрозумів, що пасивність — не для нього. У 2000 році організував акції «Україна без Кучми» на Чортківщині, а в 2001-му в Києві брав участь у символічних похованнях «політичних трупів кучмократії». У 2002–2010 роках Барна очолював Нагірянську селищну раду, де активно захищав права місцевих жителів, зокрема організовував позови пенсіонерів проти несправедливих рішень влади.
У 2004 році він координував штаби Віктора Ющенка в Харківській області, навіть зупиняв потяг «Москва — Софія», вимагаючи виплат зарплат учителям. Ці дії показували характер: Барна ніколи не стояв осторонь, коли йшлося про справедливість. Його брат Степан також ішов пліч-о-пліч у багатьох ініціативах, створюючи потужну сімейну династію патріотів.
Участь у Революції Гідності та початок війни
Євромайдан 2013–2014 років став новим випробуванням. Барна активно діяв і на Тернопільщині, і в Києві. 18 лютого 2014 року в Маріїнському парку він отримав поранення голови та правого плеча під час протистоянь. Це не зупинило його — навпаки, загострило рішучість. У липні 2014-го він добровольцем пішов у зону АТО, служив у 128-й окремій гірсько-піхотній бригаді командиром мінометного розрахунку, брав участь у боях під Станицею Луганською та Дебальцевим.
Депутатська діяльність: досягнення та бурхливі моменти
У жовтні 2014 року Олега Барну обрали народним депутатом VIII скликання по 167-му округу від Блоку Петра Порошенка з результатом близько 52% голосів. У парламенті він очолив підкомітет з питань контролю за дотриманням антикорупційного законодавства. Барна активно виступав проти приватизації стратегічних об’єктів, продажу землі сільськогосподарського призначення та корупційних схем. Його гасло «Земля — не товар!» резонувало з аграріями.
Проте саме емоційні виступи зробили його відомим. 14 січня 2015 року з трибуни Верховної Ради він назвав Володимира Путіна «хуйлом» у контексті тероризму на Донбасі — зал відреагував оплесками. Найгучнішим став інцидент 11 грудня 2015 року: під час звіту Арсенія Яценюка Барна з букетом троянд (призначеним для іменинника Миколи Томенка) спробував «винести» прем’єра з трибуни. Це призвело до бійки, тимчасового відсторонення від фракції, але підкреслило його непримиренність до компромісів з владою, яка, на його думку, не виконувала обіцянок.
Були й інші моменти: конфлікти з журналістами, бійки в Раді, ДТП. Критики бачили в цьому хаос, прихильники — щиру прямоту людини, яка не вміла мовчати. Барна вигравав суди, зокрема посмертно проти телеканалу 1+1, захищаючи честь. Його робота в комітетах приносила реальні ініціативи щодо прозорості влади.
Повернення на фронт і героїчна загибель
Після завершення депутатських повноважень у 2019 році Барна продовжував викладати, став асистентом кафедри в університеті. Повномасштабне вторгнення 2022 року не залишило вибору. Незважаючи на статус інвалідності III групи через попередні травми, він домігся зарахування до 68-ї єгерської бригади, служив стрільцем і гранатометником. Побратими звали його «Дядько Олег» — за силу, турботу і невгамовність. Він підтягувався десятки разів навіть після важких завдань, ділився бронежилетом.
17 квітня 2023 року під час штурмових дій біля Павлівки Олег Барна отримав смертельне поранення в шию. Він не дожив одного дня до 56-річчя. Поховали його 23 квітня на Пантеоні Героїв у селі Білобожниця Тернопільської області. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, став почесним громадянином Тернополя, Чорткова, Борщева.
Цікаві факти про Олега Барну
- Срібний призер чемпіонатів України з зимового поліатлону: стрільба, лижі, підтягування — навички, які ідеально пасували воїну.
- Організував понад 50 позовів пенсіонерів у 1990-х, що призвело до змін у місцевій владі.
- Перекривав залізницю, зупиняючи міжнародний потяг, аби домогтися виплат учителям.
- На фронті продовжував дзвонити рідним, заряджаючи телефони для зв’язку.
- Його картини та малюнки, створені в молодості, зберігала дружина як сімейну реліквію.
- Був відомий як «Дядько Олег» серед бійців — символ сили та тепла в одному.
Ці деталі розкривають людину за ярликами «скандаліста»: вчителя, спортсмена, правозахисника, батька і воїна, який жив на повну.
Життя Олега Барни — це нагадування про те, як один чоловік може впливати на події, поєднуючи щоденну працю з великими принципами. Його спадок продовжує надихати земляків, побратимів і всіх, хто цінує свободу. Кожен, хто знав його, згадує не лише гучні моменти, а й тиху відданість справі. Україна пам’ятає таких синів.
