Відносини між Сполученими Штатами та Іраном за президентства Дональда Трампа еволюціонували від економічної блокади через прямі військові удари до спроби зафіксувати рамкову угоду, яка зупинила активну фазу конфлікту в червні 2026 року. Стратегія максимального тиску, відновлена у другому терміні, змусила Тегеран сісти за стіл переговорів, але водночас спровокувала ескалацію, що завершилася загибеллю верховного лідера Алі Хаменеї та серією ударів по ядерних об’єктах.
Ісламабадський меморандум, підписаний 17 червня 2026 року, відкрив Ормузьку протоку для нафтових танкерів, зафіксував зобов’язання Ірану не створювати ядерну зброю та запустив механізм поступового послаблення санкцій. Водночас документ залишив відкритими питання щодо балістичних ракет і регіональних проксі-груп, тому технічні переговори тривають і в липні 2026 року.
Ця угода безпосередньо впливає на світові ціни на енергоносії, безпеку Ізраїлю та економічну стабільність регіону Близького Сходу. Для України та Європи зниження напруги означає менший ризик стрибків цін на нафту та газ, хоча повна стабілізація ще попереду.
Коріння конфлікту: перший термін Дональда Трампа
У травні 2018 року Дональд Трамп оголосив про вихід США з Спільного всеосяжного плану дій (JCPOA) — ядерної угоди 2015 року, укладеної за Барака Обами. Документ обмежував збагачення урану в Ірані до 3,67 відсотка, дозволяв зберігати не більше 300 кілограмів низькозбагаченого урану та передбачав жорсткі перевірки МАГАТЕ. Натомість Тегеран отримав доступ до заморожених активів і можливість експортувати нафту. Трамп назвав угоду «катастрофічною», стверджуючи, що вона лише відтерміновує створення іранської бомби та дає Тегерану кошти на підтримку «осі опору».
Після виходу Вашингтон відновив санкції проти іранської нафти, банківської системи та ключових галузей. Іран у відповідь поступово збільшував рівень збагачення урану — спочатку до 20, а потім до 60 відсотків. До 2020 року запаси перевищили межі старої угоди в десятки разів. Паралельно США 3 січня 2020 року завдали удару по аеропорту Багдада, вбивши командира Корпусу вартових ісламської революції Касема Сулеймані. Цей крок викликав хвилю протестів в Ірані та регіоні, а також ракетні удари Ірану по американських базах в Іраку. Напруга досягла найвищої точки за десятиліття.
Економічний тиск першого терміну вже тоді сильно вдарив по іранській економіці: риал знецінився, інфляція сягнула двозначних показників, а молодь і середній клас відчули брак ліків та товарів першої необхідності. Багато іранців почали відкрито критикувати владу за ізоляцію країни. Саме цей період заклав основу для подальшої ескалації, коли Трамп повернувся в Білий дім у січні 2025 року.
Максимальний тиск 2.0 та шлях до переговорів
У лютому 2025 року нова адміністрація Трампа підписала меморандум про відновлення кампанії «максимального тиску». Санкції посилили, waivers на нафтовий експорт скасували, а Вашингтон почав погрожувати вторинними тарифами країнам, які купують іранську нафту. Економіка Ірану знову опинилася під ударом: риал падав, інфляція прискорювалася, а політична еліта демонструвала розкол — деякі чиновники пішли у відставку, інші закликали до жорсткої лінії.
У березні 2025 року Трамп надіслав листа верховному лідеру Алі Хаменеї з пропозицією нових переговорів. Іран відповів через посередників з Оману, погоджуючись на непрямі контакти. У квітні-травні 2025 року в Маскаті та Римі відбулися кілька раундів непрямих переговорів. Іран пропонував поетапне зниження збагачення в обмін на доступ до заморожених активів та дозвіл на експорт нафти. США наполягали на повному демонтажі ядерної інфраструктури та нульовому рівні збагачення.
Прогрес був повільним, а терміни — жорсткими. Трамп встановив 60-денний дедлайн, який сплив у червні 2025 року. Коли угода не була досягнута, Ізраїль завдав ударів по іранських ядерних об’єктах у Натанзі, Фордоу та Ісфахані. США підтримали операцію, завдавши власних ударів. Конфлікт тривав близько дванадцяти днів і завершився припиненням вогню наприкінці червня 2025 року. Ядерна програма Ірану зазнала серйозного відступу, але Тегеран зберіг значну частину інфраструктури та знань.
Ескалація 2026 року: удари, загибель Хаменеї та нова війна
Після короткого перемир’я 2025 року напруга не зникла. У лютому 2026 року переговори відновилися в Омані та Женеві, але сторони знову зайшли в глухий кут. Трамп висунув ультиматум: або угода за десять днів, або військова операція. 28 лютого 2026 року США та Ізраїль завдали масштабних ударів по Тегерану. Під час атаки загинув верховний лідер Алі Хаменеї разом із кількома високопоставленими чиновниками та членами родини. Операція отримала назву «Епічна лють» і стала найсерйознішою ескалацією за весь період конфлікту.
Загибель Хаменеї, який правив країною понад 35 років, стала шоком для іранської політичної системи. Почалася боротьба за наступництво, а вулиці Тегерана заповнили як траурні процесії, так і протести. Іран відповів ракетними та дроновими ударами по американських та ізраїльських цілях у регіоні. Війна тривала кілька тижнів, завдаючи удару по економіці обох сторін та глобальному ринку нафти. Ціни на нафту тимчасово зросли, а судноплавство в Ормузькій протоці опинилося під загрозою.
7 квітня 2026 року сторони оголосили про двотижневе припинення вогню. Це дало можливість відновити переговори, цього разу в Ісламабаді за посередництва Пакистану та Катару. Попри взаємну недовіру, тиск економічних втрат і загроза подальшої ескалації змусив сторони шукати компроміс.
Ісламабадський меморандум: що саме підписали
17 червня 2026 року під час вечері в палаці Версаль після саміту G7 Дональд Трамп підписав Ісламабадський меморандум. З іранського боку документ підписав президент Масуд Пезешкіан у Тегерані. Угода припинила війну між США, Іраном та Ізраїлем, продовжила режим припинення вогню та відкрила Ормузьку протоку для міжнародного судноплавства без додаткових зборів на перехідний період.
Ключові положення включають зобов’язання Ірану не розробляти та не набувати ядерну зброю, передати значну частину збагаченого урану під контроль МАГАТЕ та погодитися на посилені перевірки. США та партнери обговорюють поетапне послаблення санкцій та створення фонду реконструкції Ірану обсягом десятки мільярдів доларів. Технічні переговори щодо деталей тривають — зокрема, у липні 2026 року вони поновлюються в Пакистані.
Угода не вирішує всіх суперечностей, але зупинила кровопролиття та дала перепочинок регіону. Нафтові ціни після оголошення знизилися, що позитивно вплинуло на імпортерів енергоносіїв, зокрема європейські країни та Україну. Ізраїль висловив стурбованість недостатніми гарантіями щодо ракетної програми Ірану, а іранські жорсткі кола розкритикували поступки.
Згідно з повідомленнями Reuters, Трамп назвав результат «практично всім, що нам було потрібно», підкресливши відкриття протоки та відсутність іранської ядерної зброї в найближчій перспективі.
| Дата | Подія | Учасники | Ключові наслідки |
| Травень 2018 | Вихід США з JCPOA | США (Трамп) | Відновлення санкцій, зростання збагачення урану в Ірані |
| Січень 2020 | Вбивство Касема Сулеймані | США | Пік напруги, ракетні удари Ірану по базах США |
| Лютий 2025 | Відновлення максимального тиску | США (другий термін Трампа) | Економічний тиск на Іран, початок нових переговорів |
| Червень 2025 | 12-денна війна, удари по ядерних об’єктах | Ізраїль + США | Відступ ядерної програми Ірану, коротке перемир’я |
| Лютий 2026 | Масштабні удари, загибель Хаменеї | США + Ізраїль | Початок повномасштабної війни, зміна лідерства в Ірані |
| Червень 2026 | Підписання Ісламабадського меморандуму | США (Трамп) + Іран (Пезешкіан) | Припинення війни, відкриття Ормузької протоки, рамки ядерного контролю |
Цікаві факти про Трампа та Іран
- Алі Хаменеї, який керував Іраном з 1989 року, став першою жертвою такого рівня серед іранських лідерів — його загибель у лютому 2026 року відкрила складний процес наступництва та внутрішньополітичної боротьби.
- Трамп поставив свій підпис під меморандумом у палаці Версаль під час офіційної вечері з президентом Франції Еммануелем Макроном відразу після саміту G7 — документ підписали віддалено з іранського боку.
- До угоди червня 2026 року іранський нафтовий експорт через санкції впав майже до нуля; після відкриття Ормузької протоки почалося поступове відновлення поставок, що вплинуло на світові ціни на нафту.
- Ядерні об’єкти в Натанзі та Фордоу зазнали серйозних пошкоджень під час ударів 2025–2026 років — за оцінками експертів, програма відкинута назад на кілька років, хоча знання та частина інфраструктури збереглися.
- Угода передбачає створення спільного координаційного центру в Досі (Катар) для моніторингу дотримання припинення вогню та запобігання інцидентам на морі.
Угода не є остаточним мирним договором, а лише рамковим документом, який потребує деталізації в технічних переговорах найближчими тижнями та місяцями.
Що далі: виклики та можливі сценарії
Технічні переговори, заплановані на липень 2026 року в Пакистані, мають уточнити механізми контролю за збагаченням урану, долю наявних запасів та умови послаблення санкцій. Іран наполягає на швидкому доступі до заморожених активів, тоді як США хочуть чітких гарантій щодо балістичних ракет і підтримки регіональних союзників — Хезболли, хуситів та інших груп.
Ізраїль продовжує висловлювати стурбованість, вважаючи, що угода недостатньо жорстка щодо ракетної програми Тегерана. У самому Ірані жорсткі кола критикують поступки, а реформатори бачать шанс на економічне відновлення. Смерть Хаменеї прискорила внутрішні процеси — нова влада має довести легітимність і здатність утримувати контроль над країною.
Для глобальної економіки найважливішим залишається стабільність Ормузької протоки, через яку проходить значна частина світової нафти. Зниження напруги вже дало позитивний ефект на ціни, але будь-яке нове загострення може швидко змінити ситуацію. Україна та Європа зацікавлені в передбачуваності енергетичних ринків, тому подальший розвиток подій навколо «трамп іран» безпосередньо стосується і їхньої безпеки та добробуту.
Поки переговори тривають, світ спостерігає, чи вдасться перетворити цей крихкий меморандум на стійку архітектуру безпеки для Близького Сходу. Кожен наступний раунд технічних зустрічей буде тестувати не лише дипломатичні навички сторін, а й здатність обох лідерів — Трампа та Пезешкіана — тримати ситуацію під контролем попри внутрішній тиск.
