Андрій Володимирович Портнов народився 27 жовтня 1973 року в Луганську й за півстоліття встиг пройти шлях від юрисконсульта в промисловому місті до одного з найвпливовіших гравців української правової системи. Його кар’єра поєднала роботу з опозицією та владою, розробку ключових законів і участь у найгучніших політичних процесах країни. Портнов ніколи не займав найвищих офіційних посад, але його неформальний вплив на суди був таким, що рішення часто залежали від сигналів, які йшли з президентської адміністрації.
Політичний шлях Портнова — це низка різких поворотів: від юридичного супроводу Блоку Юлії Тимошенко й газових переговорів з Росією до посади першого заступника глави Адміністрації Віктора Януковича та реформування судової гілки влади. Після втечі 2014 року він жив в еміграції, вигравав суди проти ЄС, керував телеканалом і в 2019-му несподівано повернувся до України. У травні 2025 року життя обірвалося — Портнова застрелили біля американської школи в мадридському передмісті Посуело-де-Аларкон. Слідство, яке тривало майже рік, у лютому 2026-го дало результат: іспанська поліція затримала підозрюваного в Німеччині.
Ця постать досі викликає суперечки. Одні вважають його професійним юристом, який писав важливі кодекси, інші — символом системи, де правосуддя ставало інструментом. Його історія показує, як особисті зв’язки, амбіції та вміння адаптуватися визначали долю багатьох в українській політиці 2000–2020-х років.
Ранні роки: від Луганська до київських коридорів влади
Луганськ радянської доби з його заводами й жорсткими правилами сформував характер Андрія Портнова. У 1990-му він закінчив середню школу № 50, а вже наступного року пішов на строкову службу в Збройні сили — спочатку радянські, потім українські. Це був час розпаду імперії, коли молоді чоловіки шукали своє місце в новій реальності.
Після армії Портнов почав працювати юрисконсультом у луганських фірмах, одночасно заочно навчаючись на юридичному факультеті Східноукраїнського державного університету. У 1997-му він переїхав до Києва й влаштувався в Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Тоді країна переживала бум приватизації та корпоратизації державних підприємств. Портнов швидко просувався: від головного спеціаліста до начальника управлінь і помічника голови комісії. Паралельно він захистив кандидатську дисертацію з економіки — про мотивацію іноземних інвесторів на українському фондовому ринку.
У 2002-му Портнов заснував власну юридичну фірму «Портнов і партнери» (пізніше «Корпоративні технології»). Фірму неодноразово звинувачували в рейдерських схемах, типових для тієї епохи дикого бізнесу. У 2004-му він отримав звання Заслуженого юриста України. Ці роки дали йому зв’язки, досвід корпоративного права та розуміння, як працює система зсередини.
Політичний дебют: БЮТ, газові контракти та коаліційні ігри
У 2005-му Портнов вийшов на велику політичну арену. Він представляв у суді інтереси держсекретаря Олександра Зінченка в конфлікті з Петром Порошенком. Справа закінчилася на користь Порошенка, але Портнов помітили. Вже у 2006-му його обрали народним депутатом від Блоку Юлії Тимошенко. Він очолював юридичний відділ штабу й увійшов до комітету з питань правосуддя, а згодом став заступником голови фракції БЮТ.
Портнов входив до неформальної «групи Портнова» разом зі Святославом Олійником, Валерієм Писаренком та Володимиром Пилипенком. У 2008-му, під час політичної кризи, він брав участь у розробці законопроєктів, які мали обмежити повноваження президента Віктора Ющенка. Тоді ж Портнов працював над газовими контрактами — супроводжував підписання угод між урядом Тимошенко та російським прем’єром Володимиром Путіним у Москві. Ці контракти досі викликають гострі дискусії через ціну газу та роль посередників.
У 2009-му Портнова обрали членом Вищої ради юстиції за квотою юридичних вишів. Того ж року він захистив докторську дисертацію з права на тему становлення конституційного судочинства. Його наукові праці та досвід зробили його помітною фігурою в юридичному середовищі.
Судова реформа часів Януковича: влада над правосуддям
Після перемоги Віктора Януковича на виборах 2010 року Портнов швидко опинився в новому таборі. Він захищав інтереси Тимошенко в суді, але вже у квітні 2010-го став керівником Головного управління з питань судоустрою Адміністрації президента. Згодом — першим заступником глави Адміністрації.
Його головним проектом стала судова реформа. Портнов очолював групу з розробки нового Кримінального процесуального кодексу, який Верховна Рада ухвалила у 2012-му. Кодекс запроваджував змагальну модель кримінального провадження європейського зразка, розширював права захисту та вводив нові процедури. Сам Портнов називав його кроком уперед. Критики ж стверджували, що окремі норми створювали можливості для тиску на суддів і затягування справ.
Реформа торкнулася й порядку призначення суддів, дисциплінарних процедур та роботи Вищої ради юстиції. Багато хто вважає, що саме тоді судова система стала більш залежною від президентської вертикалі. Судді, які ухвалювали «незручні» рішення, могли зіткнутися з дисциплінарними справами або звільненням. Рейдерські захоплення та справи проти опозиції, зокрема Юлії Тимошенко, посилили враження, що правосуддя перетворилося на інструмент. Портнов ніколи не був формальним головою судів, але його неформальний вплив був відчутним.
Євромайдан, «диктаторські закони» та втеча з країни
Під час Євромайдану Портнова підвищили до першого заступника глави Адміністрації. Він брав участь у робочій групі з врегулювання політичної кризи. 16 січня 2014 року Верховна Рада ухвалила пакет законів, які обмежували права на мирні зібрання, вводили штрафи за «екстремізм» і посилювали контроль над інтернетом. Їх швидко охрестили «диктаторськими».
Портнов пізніше заперечував авторство цих законів, але визнавав: як чиновник Адміністрації він поставив свою візу, коли документи надійшли на підпис президенту. 24 лютого 2014-го, після втечі Януковича, Портнов виїхав з України. Він заявляв про загрозу життю. Спочатку опинився в Росії, де отримав тимчасовий дозвіл на проживання, а згодом переїхав до Відня.
Еміграція, санкції, повернення та новий етап впливу
У Росії Портнов придбав нерухомість у Підмосков’ї, яку оформив на цивільну дружину Анастасію Валяєву та її матір. ЄС запровадив проти нього санкції, але в 2015-му суд у Люксембурзі визнав їх незаконними й зобов’язав ЄС виплатити компенсацію. У 2018-му Портнов нетривалий час керував проросійським телеканалом NewsOne, отримавши 100 % акцій від Володимира Мураєва.
У травні 2019-го, за день до другого туру президентських виборів, Портнов повернувся до України. Він підтримав Володимира Зеленського й почав активно подавати заяви до ДБР проти Петра Порошенка. Спроба повернутися на посаду професора в Київський національний університет імені Тараса Шевченка провалилася через студентські протести. Натомість Портнов виграв кілька судових позовів проти ЗМІ та Порошенка.
У 2021-му США запровадили проти нього санкції за корупційний вплив на судову систему. Під час повномасштабного вторгнення 2022-го Портнов знову виїхав — цього разу через Закарпаття, нібито щоб убезпечити дітей. Він продовжував судові баталії з журналістами та громадськими організаціями.
Останні місяці: таємний візит і загибель у Мадриді
17–18 травня 2025 року Портнов таємно відвідав Україну. За даними журналістських розслідувань, він мав зустрічі з впливовими посадовцями. За кілька днів, 21 травня, вранці біля американської школи в Посуело-де-Аларкон, де навчалися його молодші діти, невідомий застрелив його ззаду. Кілер зробив кілька пострілів, один — контрольний у голову. Портнову було 51 рік.
Іспанська поліція кваліфікувала вбивство як замовне. У лютому 2026 року агенти Національної поліції Іспанії затримали підозрюваного в німецькому місті Гайнсберг. Це громадянин з українсько-російським громадянством. Слідство триває, версії — від політичних мотивів до бізнесових боргів. Українська сторона пропонувала спільну слідчу групу, але отримала відмову.
Портнов ніколи не обіймав найвищих посад, але його неформальний вплив на суди був колосальним — судді знали, що рішення можуть залежати від сигналів згори.
Спадщина: між професіоналізмом і системними суперечностями
Андрій Портнов залишив по собі змішану спадщину. Новий Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року досі діє з доопрацюваннями. Його наукові праці з конституційного права використовують у вишах. Водночас багато хто пов’язує з його діяльністю період, коли судова система стала менш незалежною, а справи проти опозиції та бізнесу часто виглядали політично вмотивованими.
Його кар’єра демонструє типову для України модель: талановитий юрист, який використовував зв’язки й уміння адаптуватися. Від роботи з Тимошенко до команди Януковича, від еміграції до спроб повернення — Портнов завжди опинявся там, де концентрувалася реальна влада. Навіть після смерті його судові позови проти ЗМІ продовжують розглядати суди, а суспільство досі обговорює роль «сірих кардиналів» у формуванні правової реальності країни.
Цікаві факти про Андрія Портнова
- Дві дисертації в різних науках. Портнов став кандидатом економічних наук у 2001-му та доктором юридичних наук у 2009-му — рідкісне поєднання для українського політика.
- Газові контракти 2009 року. Він безпосередньо супроводжував підписання суперечливих газових угод між Юлією Тимошенко та Володимиром Путіним у Москві.
- Новий КПК 2012-го. Очолював групу розробки кодексу, який запровадив змагальну модель кримінального процесу й досі залишається основою судочинства.
- Нерухомість та родина. Після 2014-го елітні об’єкти в Підмосков’ї оформили на цивільну дружину Анастасію Валяєву. Молодші діти навчалися в американській школі в Мадриді, де й сталося вбивство.
- Перемога над ЄС. Суд у Люксембурзі визнав санкції проти Портнова незаконними й зобов’язав Євросоюз виплатити йому компенсацію понад 15 тисяч євро.
- Затримання підозрюваного. У лютому 2026 року іспанська поліція затримала в Німеччині ймовірного виконавця вбивства — громадянина з українсько-російським паспортом.
- Санкції США 2021-го. Вашингтон звинуватив Портнова в систематичному підкупі суддів та спробах встановити контроль над судовою системою України.
Загибель Портнова сталася всього за кілька днів після його таємного візиту до України в травні 2025-го — візиту, під час якого він зустрічався з впливовими посадовцями на тлі активних антикорупційних дій НАБУ.
| Рік | Ключова подія / посада | Наслідки та контекст |
|---|---|---|
| 2006–2010 | Народний депутат від БЮТ, заступник голови фракції | Юридичний супровід опозиції, участь у газових переговорах та коаліційних проектах |
| 2010–2014 | Керівник Головного управління з питань судоустрою АП, перший заступник глави АП | Судова реформа, новий КПК, посилення впливу президента на суди |
| 2014–2019 | Еміграція (Росія → Австрія), NewsOne, виграш у суді ЄС | Зняття санкцій ЄС, коротке керування проросійським телеканалом |
| 2019–2022 | Повернення до України, позови проти Порошенка, спроба стати професором КНУ | Активна юридична діяльність, студентські протести заблокували викладацьку роботу |
| 2025–2026 | Таємний візит до України, вбивство в Мадриді, затримання підозрюваного в Німеччині | Слідство триває, версії — політичні або бізнесові мотиви |
Навіть після смерті Портнова його юридичні справи та обговорення ролі «сірих кардиналів» у судовій системі не зникають зі сторінок ЗМІ та судових залів — у червні 2026-го Верховний Суд розглядав чергову справу за одним із його старих позовів.
Життя Андрія Портнова — це не просто біографія юриста. Це історія людини, яка вміла бути потрібною сильним світу цього в найрізноманітніші часи. Його професійні навички дозволяли впливати на закони, які досі регулюють життя мільйонів. А політичні вибори та зв’язки робили його фігурою, без якої важко уявити українську правову реальність останніх двадцяти років. Слідство щодо його загибелі триває, і нові факти можуть ще не раз змусити суспільство переосмислювати цю складну й суперечливу постать.
