Валерій Федорович Залужний народився 8 липня 1973 року в Звягелі на Житомирщині в родині робітників. Мати працювала на залізничному вокзалі, батько — на заводі. З ранніх років хлопець мріяв про військову форму і не відхилявся від обраного шляху навіть тоді, коли радянська система ще визначала правила гри. Закінчивши з відзнакою машинобудівний технікум, а згодом Одеський інститут сухопутних військ, він пройшов усі щаблі від командира взводу до командира батальйону, накопичуючи досвід, який пізніше став фундаментом для рішень, що врятували країну.
Його призначення на посаду головнокомандувача Збройних Сил України 27 липня 2021 року стало несподіванкою для багатьох. Залужний не належав до старої генерації радянських генералів і не мав за спиною багаторічних зв’язків у вищих ешелонах. Натомість він приніс чітке розуміння: армія майбутнього потребує не жорсткої вертикалі, а довіри до людей на місцях. Цей принцип він озвучив ще до великої війни: зміни починаються зі світогляду — треба повернути обличчя до підлеглих. Саме ця філософія дозволила українським військам у перші тижні повномасштабного вторгнення 2022 року зупинити ворога під Києвом і зберегти столицю.
Сьогодні Валерій Залужний обіймає посаду Надзвичайного і Повноважного Посла України у Великій Британії та постійного представника при Міжнародній морській організації. Він продовжує боротьбу на іншому фронті — домагається посилення оборонної підтримки, розвитку спільного виробництва зброї та впровадження технологічних рішень, які народилися з досвіду реальної війни. Його ім’я досі асоціюється з періодом, коли українська армія вперше за десятиліття повірила у власні сили, а суспільство — у те, що перемога можлива.
Витоки характеру та військова освіта
Дитинство Валерія Залужного минало в звичайному провінційному місті. Батьки не мали військових звань, але прищепили синіві дисципліну та відповідальність. Після школи він обрав технічний напрям, закінчив технікум з відзнакою, а потім вступив до Одеського інституту сухопутних військ. Навчання дало не лише знання тактики та озброєння, а й розуміння, що техніка без людей — лише метал.
Подальша освіта лише зміцнила його позиції. У 2007 році Залужний закінчив Національну академію оборони України із золотою медаллю. У 2014-му став найкращим випускником Національного університету оборони, отримавши перехідний меч від королеви Великої Британії. У 2020 році здобув магістерський ступінь з міжнародних відносин в Острозькій академії, а в розпал повномасштабної війни у 2023-му захистив дисертацію доктора філософії з права. Тема — дисциплінарна відповідальність військовослужбовців — відображала його постійну увагу до людського фактора в армії.
Шлях до найвищої посади
Кар’єра Залужного будувалася поступово, без гучних скандалів. Він командував 51-ю окремою механізованою бригадою, працював у штабах оперативних командувань, у 2014 році керував угрупованнями на Донеччині. Кожен новий щабель додавав розуміння реальних проблем: від нестачі техніки до застарілих методів управління.
У грудні 2019 року його призначили командувачем військ Оперативного командування «Північ». А 27 липня 2021-го Президент Володимир Зеленський поставив його на чолі всієї армії. Залужний став першим головнокомандувачем, який не служив на вищих посадах у радянській армії. Це мало символічне значення: нова генерація брала відповідальність за нову війну.
Випробування 2022 року: оборона, що стала легендою
Коли 24 лютого 2022 року російські війська перетнули кордон, Залужний опинився в центрі найскладнішого рішення в історії незалежної України. Армія, яку він очолив менш ніж за рік до того, мала протистояти багатократно переважаючим силам. Головнокомандувач зробив ставку на делегування повноважень. Командири бригад і батальйонів отримали право самостійно приймати рішення про відкриття вогню та маневри. Зникла частина зайвої звітності, яка раніше сковувала дії.
Результатом стала успішна оборона Києва, зокрема аеропорту «Гостомель», та зрив планів швидкого захоплення столиці. Пізніше, у вересні 2022-го, українські війська провели блискавичну контрнаступальну операцію на Харківщині. За лічені дні було звільнено тисячі квадратних кілометрів. У листопаді того ж року ворог залишив Херсон. Ці успіхи стали можливими завдяки поєднанню західної зброї, яка почала надходити, точної розвідки та віри військових у свого головнокомандувача.
У жовтні 2022 року портрет Залужного з’явився на обкладинці журналу Time. Американське видання Politico назвало його «залізним генералом». Польська Gazeta Wyborcza написала про «першого отамана України».
Чому саме «отаман»
Назва «отаман Залужний» народилася не в кабінетах. Вона з’явилася на вулицях і в окопах. У Бахмуті на напівзруйнованому магазині електроніки довго висів плакат із зображенням генерала та написом «З нами Бог і отаман Залужний». Це не було випадковістю.
В українській історії отаман — це не просто командир. Це лідер, якого воїни визнають за особисті якості: мужність, справедливість, уміння дбати про підлеглих і вести за собою, а не гнати спереду. Залужний не віддавав накази з тилу. Він мінімізував бюрократію, дозволяв молодшим командирам проявляти ініціативу і робив ставку на людину, а не на папір. Такий підхід різко контрастував із радянською моделлю жорсткої централізації. Армія почала діяти швидше, гнучкіше й ефективніше — саме так, як діяли козацькі загони під отаманами, які обирали лідера за ділом, а не за званням.
Відставка, нагороди та дипломатичний етап
8 лютого 2024 року Валерія Залужного звільнили з посади головнокомандувача. Його замінив Олександр Сирський. Того ж дня генералу присвоїли звання Героя України. У травні 2024-го його офіційно звільнили з військової служби за станом здоров’я з правом носіння форми.
У березні 2024 року Залужного призначили послом України у Великій Британії. У липні він вручив вірчі грамоти. З березня 2025 року він також постійний представник України при Міжнародній морській організації. У 2025–2026 роках посол активно працював над посиленням британської підтримки, обговорював питання далекобійної зброї, морської безпеки Чорного моря та створення спільних оборонних виробництв. У травні 2026 року на конференціях у Таллінні та інших майданчиках він наголошував: стара система міжнародної безпеки не працює, потрібні нові підходи, засновані на технологіях і реальному досвіді України.
У лютому 2026 року в інтерв’ю Associated Press Залужний вперше детально розповів про розбіжності з Президентом, які виникли ще на початку великої війни, про спробу обшуку СБУ в його командному пункті у вересні 2022 року та про те, чому план контрнаступу 2023 року не був реалізований у повному обсязі. Водночас він чітко заявив: не обговорюватиме політичні амбіції, доки триває воєнний стан.
Цікаві факти про отамана Залужного
- У січні 2023 року Валерій Залужний успадкував мільйон доларів США від знайомого підприємця Григорія Степанця і повністю передав ці кошти Збройним Силам України та гуманітарним організаціям.
- Під час повномасштабної війни він захистив дисертацію та отримав науковий ступінь доктора філософії з права. Тема дослідження безпосередньо стосувалася дисциплінарної відповідальності військовослужбовців.
- Залужний став першим головнокомандувачем ЗСУ, який ніколи не служив на вищих посадах у радянській армії — це символічний розрив зі старою системою.
- У жовтні 2022 року його зображення прикрашало обкладинку американського журналу Time, а самого генерала включили до рейтингу 100 найвпливовіших людей світу.
- У кількох містах України з’явилися вулиці його імені. У Бахмуті та інших прифронтових районах поширилися графіті з його портретом і написом «З нами Бог і отаман Залужний».
- Наприкінці 2024 року вийшла перша частина мемуарів «Моя війна», відредагована дружиною Оленою. Книга стала свідченням не лише військових подій, а й внутрішніх рішень та сумнівів.
- Як посол у 2025–2026 роках Залужний активно просував ідею створення першого українського оборонного заводу на території Великої Британії та програми щорічного навчання тисяч українських студентів для державного сектору.
Його історія триває. Кожен новий день на дипломатичній посаді — це продовження тієї самої боротьби, тільки іншими засобами. Досвід, здобутий на полі бою, тепер працює на зміцнення міжнародної підтримки та формування нової архітектури безпеки, в якій Україна вже ніколи не буде на периферії.
