Дирофіляріоз у людини — це зоонозний гельмінтоз, при якому личинки нематод роду Dirofilaria проникають в організм через укус комара і викликають утворення рухливих вузлів під шкірою, ураження очей або, рідше, легенів. У більшості випадків захворювання перебігає з появою безболісного або сверблячого ущільнення, яке здатне зміщуватися на десятки сантиметрів за короткий час, що створює відчуття «живого» утворення всередині тіла. Хоча людина залишається тупиковим хазяїном і паразит зазвичай не досягає статевої зрілості, останні дані свідчать про поодинокі випадки персистенції мікрофілярій у крові, а поширення хвороби в Європі та Україні невпинно зростає через потепління клімату та збільшення кількості інфікованих тварин.
Симптоми часто з’являються через місяці або навіть роки після укусу, тому пацієнти рідко пов’язують вузол із комахою. Хірургічне видалення гельмінта зазвичай повністю вирішує проблему, проте затримка з діагностикою може призвести до запалення, нагноєння або помилкового лікування як пухлини чи кісти. В Україні дирофіляріоз реєструють по всій території, з помітним зростанням випадків у 2020–2026 роках, особливо в центральних та західних областях.
Сучасна медицина розглядає це захворювання не лише як медичну казуїстику, а як індикатор змін у природних осередках: комарі активніше переносять паразита на північ, а домашні собаки та коти стають дедалі частішими джерелами інвазії.
Збудники та біологія паразита
Дирофіляріоз спричиняють кілька видів нематод, але в Європі та Україні домінує Dirofilaria repens. Цей гельмінт у природних хазяях — собак, котів, лисиць та вовків — досягає довжини 25–30 см у самиць і мешкає в підшкірній клітковині. Dirofilaria immitis, навпаки, локалізується в серці та легеневих артеріях і частіше викликає легеневі ураження в людини, хоча в європейських країнах такі випадки рідкісні. Інші види, як Dirofilaria tenuis, трапляються переважно в Північній Америці.
Життєвий цикл паразита залежить від комарів родів Aedes, Anopheles та Culex. Комар всмоктує мікрофілярії з крові інфікованої тварини, личинки проходять розвиток до інвазійної стадії L3 протягом 10–14 днів за теплої погоди і під час наступного укусу потрапляють у нову жертву. В організмі людини личинки не досягають статевої зрілості та не виробляють нових мікрофілярій у більшості випадків — це робить людину «біологічним глухим кутом». Проте гельмінт зберігає рухливість і може мігрувати під шкірою зі швидкістю до 30 см за кілька діб, подразнюючи тканини та викликаючи локальне запалення.
У поодиноких випадках, зафіксованих у 2025 році в Хорватії, спостерігали персистентну мікрофіляремію — живі личинки циркулювали в крові людини протягом місяців. Це явище змушує переглянути уявлення про «тупиковий» статус людини та вимагає ретельного лабораторного контролю.
Поширення дирофіляріозу в Україні та світі
В Україні дирофіляріоз має місцевий характер з 1990-х років. До 2012 року зареєстрували понад 1465 випадків, а в останні роки тенденція до зростання зберігається. У Черкаській області за п’ять років до 2025-го зафіксували чотири випадки, на Волині — дев’ять у 2020–2024 роках, три у 2025-му та два на початку 2026-го. Подібна динаміка спостерігається в центральних та південних регіонах, де комарів багато, а кількість безпритульних і домашніх собак з мікрофіляріями зростає.
У Європі D. repens активно просувається на північ: autochthonні випадки підтверджено в Естонії у 2023 році, раніше — у Литві, Латвії та Фінляндії. Потепління клімату подовжує сезон активності комарів і прискорює розвиток личинок у переноснику. Глобально описано понад 2500 випадків людського дирофіляріозу, з яких понад 95 % спричинені саме D. repens.
Механізм передачі інфекції
Зараження відбувається виключно через укус інфікованого комара. Людина не може підхопити паразита безпосередньо від собаки чи кота — для цього потрібен проміжний хазяїн. Личинка L3 проникає через шкіру під час кровосмоктання, мігрує в підшкірну клітковину або, рідше, потрапляє в кровотік і осідає в легенях. Інкубаційний період триває від кількох тижнів до двох років — саме тому пацієнти часто не пам’ятають конкретного укусу.
Фактори ризику включають проживання біля річок, озер, боліт, роботу на дачах, риболовлю або тривале перебування на природі без захисту. У міських умовах небезпека нижча, але зростає, якщо поряд живуть інфіковані тварини та розмножуються комарі.
Клінічні прояви дирофіляріозу у людини
Найпоширеніша форма — підшкірний дирофіляріоз. На шкірі з’являється щільний, часто рухливий вузол діаметром 1–3 см. Пацієнти описують його як «кульку, що перекочується» під пальцями. Може виникати свербіж, печіння або легкий біль при натисканні. Вузол здатен зникати в одному місці і з’являтися в іншому — через міграцію гельмінта. Найчастіше уражуються повіки, обличчя, плечі, передпліччя, стегна та черевна стінка. Якщо не видалити вчасно, вузол може нагноїтися й утворити абсцес.
Очний дирофіляріоз проявляється набряком повік, почервонінням кон’юнктиви, сльозотечею та відчуттям стороннього тіла. Гельмінт може локалізуватися під кон’юнктивою або, вкрай рідко, всередині ока, викликаючи серйозні запальні реакції. Легенева форма частіше безсимптомна: на рентгені або КТ виявляють «монетоподібні» затемнення — гранульоми навколо загиблого паразита. Іноді з’являються кашель, біль у грудях, субфебрильна температура або кровохаркання.
Рідкісні випадки включають ураження статевих органів, суглобів або навіть коронарних судин. Еозинофілія в крові виявляється лише у 20 % пацієнтів, тому її відсутність не виключає діагноз.
Діагностика захворювання
Діагностика базується на поєднанні клінічної картини, епідеміологічного анамнезу та інструментальних методів. Ультразвукове дослідження часто показує гіперехогенну структуру з рухомими елементами всередині вузла. Комп’ютерна томографія та магнітно-резонансна томографія допомагають при підозрі на легеневі або глибокі ураження.
Остаточне підтвердження дає хірургічне видалення та морфологічне дослідження гельмінта. Сучасні лабораторії використовують ПЛР для видової ідентифікації. Диференціальна діагностика включає атерому, фіброму, кісти, абсцеси, пухлини та інші паразитарні захворювання. Лікарі часто спочатку ставлять діагноз «доброякісне утворення» і лише після видалення розуміють справжню природу.
Лікування та можливі ускладнення
Основний метод — хірургічне видалення гельмінта разом із навколишньою тканиною. Операція одночасно діагностична та лікувальна. У більшості випадків додаткової терапії не потрібно. При вираженому запаленні або підозрі на бактеріальну суперінфекцію призначають антибіотики. Антигельмінтні препарати (альбендазол, івермектин) використовують рідко і лише як доповнення.
Прогноз сприятливий. Після видалення симптоми зникають повністю. Ускладнення виникають при затяжному перебігу: вторинне інфікування, рубцювання або, при очній формі, тимчасове погіршення зору. Самостійні спроби «вичавити» вузол небезпечні — можна пошкодити гельмінта та спровокувати сильну алергічну реакцію на його антигени.
Цікаві факти про дирофіляріоз
- Гельмінт може мігрувати під шкірою зі швидкістю до 30 см за дві доби, змінюючи розташування вузла буквально на очах — це одна з найхарактерніших ознак, яку пацієнти описують як «рухому кульку».
- У людини Dirofilaria repens зазвичай не досягає статевої зрілості та не виділяє мікрофілярій у кров, але у 2025 році вперше підтвердили випадок персистентної мікрофіляремії у пацієнтки з Хорватії — це змусило переглянути уявлення про біологію паразита.
- Довжина видалених з-під шкіри людини гельмінтів часто сягає 9–15 см, хоча в природному хазяїні самиці виростають ще довшими.
- Легеневі вузли при дирофіляріозі на рентгені або КТ нерідко імітують злоякісні пухлини або туберкульозні вогнища, через що пацієнти проходять тривалі та непотрібні обстеження онкологічного профілю.
- Поширення D. repens на північ Європи — до Естонії та Фінляндії — безпосередньо пов’язане з потеплінням клімату, яке дозволяє личинкам завершувати розвиток у комарах за коротше літо.
- В Україні дирофіляріоз — єдиний трансмісивний гельмінтоз, що передається комарами і має стійку тенденцію до зростання кількості випадків з 2000-х років.
Профілактика дирофіляріозу
Надійний захист починається з тварин. Регулярна обробка собак та котів макроциклічними лактонами (івермектин, моксидектин, мілбеміцин) знижує кількість мікрофілярій у крові і перериває цикл передачі. Ветеринари рекомендують цілорічну профілактику в ендемічних зонах.
Для людей головне — захист від комарів: репеленти з DEET або ікаридином, одяг з довгими рукавами, москітні сітки на вікнах, фумігатори в приміщенні. У районах з високою чисельністю комарів варто уникати прогулянок біля води в сутінках. Осередки інвазії (в радіусі 5 км від осель) потребують обробки від комарів комунальними службами.
Лікарі первинної ланки та хірурги повинні пам’ятати про дирофіляріоз при будь-якому рухливому підшкірному вузлі, особливо у пацієнтів, які живуть біля водойм або мають собак. Рання діагностика та проста операція запобігають ускладненням і знімають тривогу, яку викликає «живе» утворення під шкірою.
Зі зміною клімату та зростанням популяцій переносників і тварин-резервуарів кількість випадків, імовірно, продовжить збільшуватися. Обізнаність пацієнтів і пильність медиків залишаються найефективнішим інструментом стримування цієї паразитарної загрози.
