Дем’ян Ганул народився 6 жовтня 1993 року в селі Новоселиця на Кіровоградщині, а своє життя і смерть пов’язав з Одесою — містом, де українська ідентичність десятиліттями стикалася з потужним російським культурним і політичним тиском. Він став одним із тих активістів, хто не просто критикував проросійські настрої, а виходив на вулиці, організовував акції, зносив символи імперії та рятував тварин. Його шлях почався з Революції гідності, проліг через криваві події 2 травня 2014 року, продовжився створенням «Вуличного фронту» і завершився службою в лавах ВМС України. 14 березня 2025 року в центрі Одеси його застрелили. Вбивцею виявився 46-річний військовослужбовець Сергій Шалаєв, який діяв за завданням російських спецслужб. У червні 2026 року суд засудив його до довічного ув’язнення.
Ганул поєднував у собі вуличного бійця, блогера, зоозахисника, волонтера та батька. Він домагався демонтажу пам’ятників радянським і російським імперським діячам, боровся з незаконними забудовами історичного центру, організовував флешмоби проти русифікації та збирав кошти для ЗСУ. Його діяльність робила Одесу трохи українськішою — попри опір місцевої влади, проросійських політиків і регулярні напади на самого активіста. За кілька місяців до загибелі в нього народилася донька Сара. Він встиг стати батьком, але не встиг побачити, як донька росте.
Ранні роки та формування характеру
Дем’ян виріс у родині, де активізм був нормою. Батько брав участь у Революції гідності, воював в АТО, а з перших днів повномасштабного вторгнення захищав Київ у складі 28-ї окремої механізованої бригади. Мати працювала на підприємстві. Хлопець закінчив середню школу на Кіровоградщині, а 2014 року здобув бакалавра історії в Південноукраїнському національному педагогічному університеті імені Костянтина Ушинського в Одесі. Після навчання займався підприємництвом, але швидко зрозумів, що справжня справа — на вулиці.
Саме наприкінці 2013 року, коли почалися протести на Майдані, Ганул приєднався до Правого сектору. Він очолив силовий блок одеського осередку. Для молодого чоловіка з провінції це стало школою мужності та відповідальності. Він брав участь у сутичках 20 лютого 2014 року в Києві. Повернувшись до Одеси, організував акції з закриття наркоторгових точок. Місто, де російськомовне населення становило більшість, а проросійські настрої підтримувалися місцевою владою та медіа, потребувало саме таких рішучих людей.
Події 2 травня 2014 року та народження вуличного активіста
2 травня 2014 року Одеса стала ареною кривавих зіткнень між проукраїнськими активістами та проросійськими групами. Ганул опинився на Куликовому полі біля Будинку профспілок. Він був серед тих, хто протистояв озброєним російським бойовикам. Пожежа в Будинку профспілок забрала життя 48 людей — трагедія, яка назавжди розділила місто. Ганул став співорганізатором «Маршу українського порядку» — спроби відновити контроль і показати, що Одеса не здається.
Після цих подій він на деякий час очолював одеську структуру Правого сектору (2014–2016). Але згодом вийшов з організації. 2016 року депутати Одеської міськради намагалися передати Літній театр у Міському саду приватній структурі. Ганул разом з однодумцями вийшов на захист публічного простору. Протести 2017 року переросли в сутички з поліцією. Активіста разом із Сергієм Стерненком та Ігорем Беєм звинуватили в організації масових заворушень. Справу так і не закрили остаточно, а потерпілим у ній проходив тодішній начальник поліції Одеської області.
Саме тоді Ганул створив власну громадську організацію — «Вуличний фронт». Вона стала інструментом для вуличного активізму: підтримка мітингів, збір коштів для армії, протидія незаконним забудовам та русифікації. Організація допомагала проводити флешмоби, під час яких активісти фіксували випадки, коли працівники кафе чи магазинів відмовлялися обслуговувати українською, і публікували відео з вибаченнями. Це викликало обурення в проросійських колах, але для багатьох одеситів стало сигналом: українська мова в Одесі — не чужа.
Деколонізація Одеси: знесення символів імперії
Одним із найяскравіших напрямів діяльності Ганула стала боротьба за історичну справедливість. Він ініціював демонтаж меморіальних дошок і пам’ятників комуністичним та російським імперським діячам. 4 листопада 2021 року під будівлею російського консульства в Одесі він приніс труну з написами «Груз 200» та «росіяни їдуть додому». У квітні 2022 року на стінах колишньої консульської будівлі з’явилися патріотичні графіті.
31 липня 2022 року Ганул створив петицію про демонтаж пам’ятника Суворову — російському полководцю, чиє ім’я асоціювалося з імперською експансією. Петиція не набрала потрібної кількості голосів, але розголос змусив міську владу демонтувати монумент 29 грудня 2022 року. Активіст також домагався зняття пам’ятника чекістам у селі Фонтанка. Кожна така акція ставала подією, яка змушувала одеситів замислюватися: чиї герої стоять на наших вулицях і чому.
Ганул відкрито конфліктував з мером Геннадієм Трухановим та його оточенням. Перед загибеллю він обіцяв опублікувати дані про сприяння втечі нардепа Артема Дмитрука за кордон у серпні 2024 року. Це робило його небезпечним для тих, хто прагнув зберегти статус-кво в місті з сильними проросійськими елітами.
Зоозахист і турбота про слабших
Паралельно з політичним активізмом Ганул займався зоозахистом та екологією. Він організовував акції «За цирк без тварин». 17 травня 2017 року виявив псевдопритулок «Райдуга», де знущалися з кошенят — тварин прилаштували, притулок закрили. У жовтні 2018 року в порту Чорноморська активісти врятували 226 овець, які масово гинули від голоду через плутанину в документах. Блокували в’їзд, домоглися засідання протиепізоотичної комісії та створили карантинну зону. Поліція відкрила справу за жорстоке поводження з тваринами.
13 січня 2019 року Ганул забрав з приватного будинку в селі Нерубайське собаку, заморену голодом. Тварина пройшла реабілітацію та знайшла нову родину. Ці історії показували: для нього захист слабких — не побічна справа, а частина тієї самої боротьби за гідність, яку він вів на вулицях.
Служба в ЗСУ та підтримка фронту
Після повномасштабного вторгнення 2022 року Ганул активно волонтерив: збирав кошти для ЗСУ через «Вуличний фронт». Він служив у підрозділі особливого призначення Військово-морських сил України. Інформацію про службу не афішував. За словами джерел у ВМС, незадовго до загибелі мав поїхати на навчання в навчальний центр. Військова дисципліна та досвід допомагали йому в цивільному активізмі — він умів діяти чітко й відповідально навіть під тиском.
Ціна боротьби: напади, погрози та самотність
Активізм Ганула коштував дорого. 2020 року невідомі спалили його авто. Влітку того ж року біля села Визирка обстріляли машину — Ганул відстрілювався травматичною зброєю. У листопаді 2020 року розбили та спалили BMW X5. 4 травня 2023 року його побили невідомі у військовій формі. У липні 2024 року російські хакери опублікували персональні дані Ганула та його родини й оголосили винагороду в 10 тисяч доларів за його вбивство. Активіст неодноразово звертався до СБУ та поліції з проханням про захист, але реальної охорони не отримав.
Кожний напад робив його обережнішим, але не зупиняв. Він продовжував знімати відео, організовувати акції та говорити правду в блозі. Його Instagram та Facebook стали майданчиками, де одесити могли побачити, що відбувається в їхньому місті поза офіційними реляціями.
14 березня 2025 року: постріл у центрі Одеси
Близько 10:30 ранку на проспекті Українських Героїв у Приморському районі Одеси невідомий підійшов до Ганула й вистрілив кілька разів, у тому числі контрольний постріл у голову. Активіст загинув на місці. Вбивця, одягнений у цивільне, втік, але того ж дня його затримали. Ним виявився 46-річний військовослужбовець Сергій Шалаєв, який перебував у СЗЧ. У нього вилучили зброю, що збіглася з тією, з якої стріляли.
Слідство кваліфікувало вбивство як умисне, вчинене на замовлення. Шалаєв зізнався, що його завербував куратор, який видавав себе за співробітника СБУ, і пообіцяв роботу в правоохоронних органах за виконання «перевірочного завдання». 19 червня 2026 року Приморський районний суд Одеси засудив Шалаєва до довічного ув’язнення з конфіскацією майна та позбавленням військового звання. Суд довів зв’язок з російськими спецслужбами.
Ганул став черговою жертвою гібридної війни Росії проти України — не на фронті, а в тилу, в мирному місті, серед білого дня.
Цікаві факти про Дем’яна Ганула
- Донька Сара народилася 24 жовтня 2024 року — всього за чотири з половиною місяці до загибелі батька. Ганул встиг стати батьком, але не встиг побачити перші кроки доньки.
- У жовтні 2018 року в порту Чорноморська активісти врятували 226 овець, які гинули від голоду в перевантажених вантажівках через плутанину в документах. Ганул особисто блокував в’їзд і домагався створення карантинної зони.
- Петиція Ганула щодо демонтажу пам’ятника Суворову в Одесі не набрала голосів, але саме завдяки розголосу міська влада прибрала монумент 29 грудня 2022 року.
- Ганул служив у підрозділі особливого призначення ВМС України, але ніколи не афішував цього — про службу стало відомо лише після його загибелі.
- У 2017 році він викрив псевдопритулок «Райдуга», де знущалися з кошенят. Тварин прилаштували, а притулок закрили.
- Ганул неодноразово фіксував на відео випадки, коли працівники одеських закладів відмовлялися обслуговувати українською, і публікував ролики з вибаченнями — це стало однією з найконтроверсійніших, але ефективних форм його активізму.
- Батько Дем’яна — ветеран АТО та захисник Києва 2022 року — пережив сина і продовжує служити.
Дем’ян Ганул не був ідеальним. Його методи — жорсткі вуличні акції, тиск на порушників мовного законодавства, конфлікти з владою — викликали суперечки навіть серед прихильників. Але саме такі люди, як він, змушували Одесу пам’ятати, що вона — українське місто. Його вбивство стало ще одним доказом: Росія не зупиняється перед фізичним знищенням тих, хто заважає її впливу. Пам’ять про Ганула живе в тих, хто продовжує його справу — зносить символи минулого, захищає тварин, збирає кошти для фронту і просто говорить українською на вулицях Одеси. Його історія — це нагадування, що свобода коштує дорого, а справжні герої часто йдуть першими.
