28 жовтня 1944 року радянські війська Четвертого Українського фронту підійшли до сучасного західного кордону України в районі Чопа. Ця подія стала символічною віхою завершення нацистської окупації на землях, що сьогодні входять до складу Української держави. Офіційно дату встановлено Указом Президента України № 836/2009 як День визволення України від фашистських загарбників — з метою вшанування подвигу народу в Другій світовій війні.
Насправді за цифрою ховається набагато складніша історія. Бої в Карпатах тривали тижнями, просування давалося ціною величезних втрат, а повне витіснення німецько-угорських військ з території сучасної України відбулося лише наприкінці листопада. Термін «визволення» в радянській історіографії часто приховував нову форму залежності, яка прийшла на зміну нацистській. Сучасна українська наука, зокрема позиція Українського інституту національної пам’яті, точніше говорить про вигнання нацистських окупантів.
Карпатська операція 1944 року стала фінальним акордом багаторічної боротьби за українські землі. Вона поєднала стратегічні розрахунки Ставки Верховного Головнокомандування, героїзм тисяч солдатів і трагедію цивільного населення, яке пережило роки терору, примусової праці та голоду.
Передумови та хід боїв 1943–1944 років
До осені 1944 року значна частина України вже була очищена від нацистських військ. Після Сталінградської та Курської битв, визволення Харкова, Києва (листопад 1943), Одеси та Криму радянські фронти поступово просувалися на захід. Чотири Українські фронти вели запеклі бої з групами армій «Південь» та «А».
Кожен етап супроводжувався величезними втратами. Міста лежали в руїнах, села спалені, мільйони людей опинилися на чужині як остарбайтери. До вересня 1944 року основні сили вермахту та угорської армії на українському напрямку були відкинуті до Карпатського хребта. Саме тут, у важкодоступних гірських проходах, мав відбутися останній акт вигнання окупантів.
Стратегічна мета полягала не лише у звільненні Закарпаття, а й у прориві на угорську рівнину, допомозі Словацькому національному повстанню та розгромі залишків німецько-угорського угруповання. Східно-Карпатська наступальна операція (вересень–жовтень 1944) складалася з двох фронтових операцій: Карпатсько-Дуклянської та Карпатсько-Ужгородської.
Карпатська операція: бої в горах
Гірська місцевість перетворила наступ на виснажливу боротьбу. Вузькі дороги, круті схили, дощі, ранні сніги та добре підготовлена оборона противника робили кожен кілометр дорогим. Радянські війська застосовували масований артилерійський вогонь, але часто доводилося вести рукопашні сутички та пробиватися через мінні поля.
Четвертий Український фронт під командуванням генерала Івана Петрова (згодом генерала армії) наступав на ужгородському напрямку. 1-ша гвардійська та 18-та армії, 17-й гвардійський стрілецький корпус долали Уроцький, Верецький та інші перевали. Паралельно діяли частини Першого Українського фронту на дуклянському напрямку.
Просування було повільним. 16 жовтня взяли Рахів, 24 жовтня — Хуст і Сваляву, 26 жовтня — Мукачево. Кожне з цих міст зустрічало визволителів по-різному: хтось з полегшенням, хтось з острахом перед новою владою. Місцеве населення Закарпаття, яке мало складну ідентичність (русини, українці, угорці, словаки), переживало кінець однієї окупації та початок іншої.
27–28 жовтня 1944 року: Ужгород і Чоп
27 жовтня після вуличних боїв радянські частини увійшли до Ужгорода. Місто, що було центром угорської адміністрації, опинилося під контролем Четвертого Українського фронту. Наступного дня передові підрозділи вийшли на підступи до Чопа — ключового залізничного вузла на кордоні з тогочасною Угорщиною та Словаччиною.
Саме вихід на лінію сучасного державного кордону України 28 жовтня й став підставою для обрання цієї дати як символічної. Проте бої за саме місто Чоп тривали. 29 жовтня частини 17-го гвардійського стрілецького корпусу та стрілецьких дивізій зайняли Чоп, але противник контратакував. Окремі райони переходили з рук у руки. Остаточно Чоп і прилеглі території були очищені лише 23 листопада 1944 року. Таким чином, повне вигнання нацистських військ з території сучасної України відбулося майже на місяць пізніше.
Чому 28 жовтня — умовна дата
Радянська історіографія свідомо обрала 28 жовтня, оскільки цього дня війська вийшли на кордон Української РСР у її тодішніх межах. Закарпаття на той момент ще юридично вважалося частиною Чехословаччини (приєднане до УРСР у 1945–1946 роках).
Сучасні українські історики, зокрема Український інститут національної пам’яті, наголошують: називати подію «визволенням» некоректно. Україна не здобула незалежності — на зміну нацистській окупації прийшла радянська. Почалися нові репресії, депортації (зокрема кримських татар), придушення національного руху. Багато вояків Української повстанської армії, які також вели боротьбу проти нацистів, згодом воювали вже проти радянської влади.
Тому точніше говорити про вигнання нацистських окупантів — факт, що приніс полегшення від геноциду та терору, але не свободу.
Українці на фронтах Другої світової війни
У вигнанні нацистів брала участь вся Україна. Понад три мільйони осіб, мобілізованих з території УРСР, воювали в лавах Червоної армії. Додатково — червоні партизани, підпільники, а також вояки Української повстанської армії, які в окремих регіонах чинили опір окупантам.
Багато українців воювали й на інших фронтах — від Сталінграда до Берліна. Водночас сотні тисяч служили в допоміжних частинах вермахту або угорській армії через примус чи обставини. Ця багатошаровість не зменшує масштабу трагедії та героїзму звичайних людей, які захищали свої домівки або опинилися в лавах чужих армій.
Ціна війни для України
За оцінками дослідників, демографічні втрати України у Другій світовій війні становлять 8–10 мільйонів осіб. З них близько 2,8–3,3 мільйона — військові втрати (загиблі, зниклі безвісти, померлі від ран). Понад 2,4 мільйона українців вивезли на примусові роботи до Німеччини. Єврейське населення України зазнало катастрофічних втрат унаслідок Голокосту — за різними оцінками від 1 до 1,6 мільйона осіб.
Матеріальні збитки України становили близько 40 % усіх втрат Радянського Союзу. Було зруйновано сотні тисяч будинків, промислові підприємства, колгоспи. Багато сімей втратили по кілька поколінь чоловіків. Ця рана досі болить у національній пам’яті.
Сучасне вшанування пам’яті
Сьогодні 28 жовтня в Україні відзначають офіційно: покладають квіти до пам’ятників, проводять меморіальні заходи, згадують загиблих. У Закарпатті, особливо в Ужгороді та Чопі, ця дата має особливе звучання — тут проходили останні бої за українську землю в тій війні.
Пам’ять про події 1944 року сьогодні переплітається з досвідом сучасної війни. Українці знову захищають свою землю від агресора, і уроки минулого — про ціну кожного кілометра, про важливість єдності та про те, що вигнання окупанта ще не означає автоматичної свободи — залишаються актуальними.
Цікаві факти
- Чоп як залізничний вузол мав критичне значення: через нього проходили шляхи постачання німецько-угорських військ. Контроль над ним суттєво вплинув на подальший наступ радянських армій у напрямку Угорщини.
- Під час Карпатсько-Ужгородської операції окремі радянські частини та з’єднання отримали почесні найменування «Мукачівських» та «Ужгородських» за відвагу в боях.
- Бої в Карпатах велися в надзвичайно складних умовах: круті схили, густі ліси, відсутність доріг. Багато артилерійських гармат та боєприпасів солдати перетягували вручну або на кінській тязі.
- Операція частково координувалася з діями словацьких повстанців. Радянське командування намагалося надати допомогу Словацькому національному повстанню, що спалахнуло наприкінці серпня 1944 року.
- Закарпаття 1944 року мало особливий статус: після вигнання угорських та німецьких військ територія фактично опинилася під контролем радянської адміністрації ще до офіційного приєднання до УРСР у 1945–1946 роках.
- У повоєнні роки багато учасників боїв за Ужгород і Чоп були нагороджені, однак частина вояків з національних формувань або тих, хто мав «неблагонадійне» минуле, згодом зазнала репресій.
Бої осені 1944 року в Карпатах — це не просто військова операція в підручнику. Це тисячі конкретних історій солдатів, які повзли по мокрому моху під кулеметним вогнем, це зруйновані села, це матері, що чекали синів, і діти, які вперше побачили «визволителів» з острахом.
28 жовтня нагадує: кожна дата в календарі — це не абстракція, а сукупність людських доль, ціною яких здобували і втрачали свободу. Пам’ять про ці події живе не в парадах, а в розумінні, якою крихкою є мир і якою дорогою буває ціна незалежності.
