У 2025 році в Україні діяло 11 820 закладів загальної середньої освіти. Ця цифра, зафіксована Державною службою статистики, показує не просто кількість будівель з класами та партами, а живу, постійно змінну систему, яка пережила демографічний спад, масову міграцію та повномасштабну війну. Близько 7 426 шкіл розташовані в сільській місцевості, ще 4 394 — у містах. Загалом вони забезпечують освіту для приблизно 3,5 мільйона учнів, хоча ця кількість зменшилася на чверть мільйона лише за останній рік.
Мережа адаптувалася до реалій: понад 8 тисяч закладів працюють очно, близько 2,5 тисячі — у змішаному форматі, а півтори тисячі — повністю дистанційно. За лаштунками сухих цифр ховаються історії вчителів, які проводять уроки в укриттях, батьків, які обирають формат навчання для дітей, і громад, що борються за збереження своєї школи як центру життя. Ця статистика — це не просто зріз на момент, а відображення того, як країна зберігає освітній фундамент попри все.
Актуальна кількість та структура закладів
Сучасна мережа загальної середньої освіти включає початкові школи, гімназії та ліцеї, хоча повний перехід на трирівневу модель ще триває. Більшість закладів — комунальні, приватних шкіл у країні небагато — кілька сотень по всій Україні. Державні та комунальні установи домінують, особливо в регіонах.
У Києві, наприклад, функціонує 674–678 закладів. Це найбільша концентрація в країні. Львівська область має понад 1 200 шкіл, Дніпропетровська — близько 920, Одеська — понад 840. На противагу цьому, в Луганській області залишилося близько 300 закладів, у Сумській — близько 370. Такі відмінності пояснюються не лише розміром областей, а й наслідками окупації, руйнувань та внутрішньої міграції.
Кількість шкіл безпосередньо впливає на доступність освіти. У великих містах батьки мають вибір між кількома закладами, у віддалених селах часто залишається одна школа на всю громаду. Коли така школа закривається, діти змушені долати десятки кілометрів або переходити на дистанційне навчання.
Як змінювалася мережа шкіл протягом десятиліть
Ще п’ять років тому в Україні налічувалося понад 14 тисяч закладів загальної середньої освіти. До 2020 року — близько 14 800. У 1990-х роках, на піку, мережа перевищувала 22 тисячі шкіл. У XVIII столітті на землях Гетьманщини діяло понад 1 400 навчальних закладів, а в XIX столітті — вже близько 17 тисяч початкових шкіл.
Зменшення почалося задовго до 2022 року через демографічний спад і оптимізацію. Держава закривала малокомплектні школи, де навчалося менше 50–60 учнів, бо утримувати їх ставало економічно невигідно. Війна прискорила цей процес у рази. За останні чотири роки закрито понад 2 000 закладів, переважно сільських. Прогноз на найближчі роки — ще 500–600 потенційних закриттів.
| Рік | Кількість шкіл | Кількість учнів (приблизно) | Основні причини змін |
| 1990-ті (пік) | понад 22 000 | близько 6–7 млн | Радянська спадщина, висока народжуваність |
| 2020 | близько 14 800 | близько 4,2 млн | Демографічний спад, оптимізація |
| 2025 | 11 820 | 3,5 млн | Війна, міграція, закриття малокомплектних шкіл |
Ці цифри демонструють не просто скорочення, а глибоку трансформацію всієї освітньої системи.
Вплив війни на шкільну інфраструктуру
Станом на весну 2026 року пошкоджено понад 4 000 закладів освіти, з них повністю зруйновано понад 400. Найбільше страждають прифронтові регіони — Донеччина, Харківщина, Запоріжжя, Херсонщина. Обстріли руйнують не лише будівлі, а й лабораторії, спортзали, укриття. Багато шкіл у прифронтових районах працюють у підвальних приміщеннях або повністю перейшли на дистанційку.
У відповідь держава розгорнула масштабне будівництво підземних шкіл-укриттів. Станом на середину 2026 року в процесі — понад 110 таких об’єктів, значна частина з них планується до здачі до вересня 2026 року. Деякі вже працюють у Харківській, Запорізькій та Сумській областях. Кожна така школа — це протирадіаційне укриття, оснащене вентиляцією, генераторами та всім необхідним для повноцінного навчання. Завдяки цьому тисячі дітей змогли повернутися до очного формату навіть у небезпечних районах.
Вчителі та директори в прифронтових школах щодня вирішують сотні практичних питань: як організувати евакуацію, де зберігати документи, як підтримувати психологічний стан дітей. Багато закладів отримали статус «опорних» і стали центрами для учнів з навколишніх населених пунктів.
Скільки учнів і вчителів працює в системі
У 2025/2026 навчальному році в закладах загальної середньої освіти навчається 3 507 504 учні. Це найнижчий показник за останні десятиліття. Для порівняння, роком раніше було близько 3,75 млн. Зменшення на 250 тисяч дітей пов’язане з міграцією, народжуваністю та, на жаль, втратами.
Приблизно 70 % учнів навчаються очно, 11 % — дистанційно, решта — у змішаних або альтернативних формах (сімейна освіта, екстернат). За кордоном дистанційно продовжують навчання понад 300 тисяч українських школярів.
Кількість педагогічних працівників — близько 373 тисяч. За роки війни вона також скоротилася. Багато вчителів виїхали, частина змінила професію. Навантаження на тих, хто залишився, зросло: часто один педагог веде кілька класів або працює в кілька змін.
Реформи та майбутнє шкільної мережі у 2026–2027 роках
З 2027 року стартує активна фаза реформи старшої школи. Учні 10–12 класів переходитимуть до академічних ліцеїв з профільним навчанням — природничо-математичним, гуманітарним, технологічним чи мистецьким. Планується створити понад 2 000 таких ліцеїв. Уже працюють пілотні заклади.
Паралельно триває оптимізація мережі. Громади затверджують плани, за якими малокомплектні школи (зокрема з менш ніж 60 учнями) можуть бути реорганізовані або закриті. Замість них з’являються опорні заклади з кращим оснащенням і транспортним забезпеченням для підвезення дітей.
Ці зміни викликають суперечки. Для одних — це шлях до якості та ефективності. Для інших — втрата школи як серця села, де діти не просто вчилися, а й соціалізувалися, займалися спортом і мистецтвом. Громади активно обговорюють плани, і в багатьох випадках вдається знайти компроміс — створити філії або центри дозвілля на базі колишніх шкіл.
Цікаві факти
- У 1990-х роках в Україні було понад 22 тисячі шкіл — більше, ніж сьогодні в багатьох європейських країнах разом узятих. Сьогодні ця цифра зменшилася майже вдвічі, але якість матеріально-технічної бази в багатьох закладах значно зросла.
- Найменші школи в Україні іноді налічують менше 10 учнів. У таких закладах один учитель часто викладає майже всі предмети, а діти вчаться в різновікових групах — це створює унікальну атмосферу родинного навчання.
- За роки повномасштабної війни пошкоджено понад 4 000 закладів освіти, з них повністю зруйновано більше 400. Попри це, жоден навчальний рік не було зірвано повністю — система продемонструвала неймовірну стійкість.
- У 2025/2026 навчальному році кількість першокласників зменшилася на десятки тисяч порівняно з попередніми роками. Це прямий наслідок демографічної кризи та міграції, яка почалася ще до 2022 року.
- У прифронтових регіонах уже працюють перші підземні школи-укриття. Деякі з них здатні вмістити кілька сотень учнів і забезпечити повноцінний освітній процес навіть під час повітряних тривог.
- Київ залишається лідером за кількістю школярів — понад 298 тисяч дітей. Це більше, ніж у багатьох областях загалом. Столиця також має найбільшу частку приватних та спеціалізованих закладів.
Кожна з цих цифр — це не просто статистика, а відображення тисяч людських історій, рішень і компромісів.
Регіональні особливості та доступність освіти
Західні та центральні області зберігають відносно стабільну мережу. Там школи рідше страждають від обстрілів, а демографічна ситуація дещо краща завдяки внутрішній міграції. Схід і південь переживають найбільші втрати: закриття закладів, руйнування, відтік населення.
У сільській місцевості школа часто виконує роль не лише освітнього, а й культурного центру. Тут проводять свята, збори, спортивні змагання. Коли така школа зникає, село втрачає важливу частину ідентичності. Тому багато громад активно відстоюють свої заклади, шукають додаткове фінансування або об’єднуються з сусідніми населеними пунктами.
Транспортна доступність стає ключовим питанням при оптимізації. Держава та місцеві бюджети виділяють кошти на шкільні автобуси. У багатьох районах уже працюють маршрути, які підвозять дітей з кількох сіл до опорної школи. Це дозволяє зберегти якість освіти без необхідності утримувати десятки малокомплектних закладів.
Виклики для вчителів та батьків у нових умовах
Вчителі сьогодні працюють в умовах постійної невизначеності. Дистанційне навчання вимагає нових навичок, а очне — постійної готовності до тривог і евакуацій. Багато педагогів проходять додаткові курси з психологічної підтримки та цифрових технологій.
Батьки, своєю чергою, обирають формат навчання залежно від безпеки регіону, можливостей дитини та власних обставин. Для когось очне навчання — пріоритет, бо дає соціалізацію та живе спілкування. Для інших дистанційка — єдиний безпечний варіант.
Особливо складно родинам з дітьми з особливими освітніми потребами. Інклюзивні класи потребують додаткового обладнання, асистентів учителя та індивідуальних програм. У багатьох регіонах такі можливості обмежені, і батьки змушені шукати варіанти в більших містах або переходити на сімейну форму навчання.
Система освіти в Україні переживає один із найскладніших періодів у своїй історії. Кількість шкіл зменшилася, але ті, що залишилися, стають більш сучасними, оснащеними та гнучкими. Реформи, які тривають, спрямовані на те, щоб кожна дитина, незалежно від місця проживання та обставин, мала доступ до якісної освіти.
Цифра 11 820 — це не кінець історії. Це точка відліку для нового етапу, де на перший план виходять якість, безпека та рівний доступ. Школи продовжують працювати, вчителі — навчати, а діти — вчитися. І саме в цьому полягає головна відповідь на питання, скільки шкіл в Україні сьогодні.
