Пабло Ескобар помер 2 грудня 1993 року у віці 44 років у Медельїні від вогнепальних поранень під час перестрілки з колумбійськими спецпризначенцями. Його знайшли через телефонний дзвінок родині, після якого група Search Bloc оточила будинок у середньокласному районі Лос-Олівос. Тіло лежало на теракотовому даху сусіднього будинку — босий, у джинсах і поло, з трьома кульовими ранами, одна з яких у голову стала фатальною.
Офіційна версія покладає відповідальність на Національну поліцію Колумбії, проте син Себастьян Маррокін і частина родини наполягають на самогубстві. Після смерті Медельїнський картель швидко розпався, а місто, яке колись було столицею насильства, поступово перетворилося на туристичний центр, де ім’я Ескобара досі викликає змішані почуття.
День народження 1 грудня 1993-го став останнім святом для людини, яка контролювала до 80 відсотків світового ринку кокаїну. Пабло Ескобар провів його в будинку двоюрідної сестри Лусміли Гавірії разом із матір’ю та єдиним охоронцем, що залишився, — Альваро де Хесусом Агудело на прізвисько «Ель Лімон». Торт, вино і, за деякими свідченнями, марихуана — скромне свято для чоловіка, чиє майно колись оцінювали в мільярди доларів. Наступного дня він зробив фатальну помилку: зателефонував родині, яка перебувала під цілодобовим наглядом у готелі «Текендама» в Боготі. Дзвінок тривав довше двох хвилин. Американська технологія радіопеленгації, надана колумбійцям через DEA, миттєво визначила координати.
Група Search Bloc під командуванням полковника Уго Агілара рушила в район Лос-Олівос біля спортивного комплексу Атанасіо Хірардот. Будинок нічим не відрізнявся від сусідніх — білий, двоповерховий, з теракотовим дахом. Коли силовики увірвалися, Ескобар і Лімон кинулися нагору. Через вікно вони вискочили на дах і спробували перебігти на сусідній. Лімон упав першим. Ескобар, босий, у синіх джинсах і блакитному поло, з двома пістолетами в руках, біг по слизькій черепиці. Кулі влучили в ногу, у верхню частину спини і, нарешті, у праве вухо. Саме остання рана виявилася смертельною.
Поліцейські одразу почали фотографуватися з тілом. На кадрах, які облетіли світ, видно посмішки, підняті зброї й мертвого наркобарона, чиє обличчя вже спотворила смерть. Ця сцена стала символом кінця епохи. Проте питання «хто саме вистрілив» досі не має єдиної відповіді. Офіційно — Search Bloc. Син Себастьян Маррокін (колишній Хуан Пабло Ескобар) стверджує, що батько сам приставив пістолет до скроні, бо не хотів здаватися живим. Він посилається на слова судмедекспертів, які нібито змінили висновок під тиском. Інші версії називають снайпера з організації «Лос Пепес» — ворогів Ескобара, створених за підтримки Калійського картелю. Дон Берна навіть заявив, що фатальний постріл зробив його брат «Семілья».
Ось порівняння основних версій подій:
| Версія | Хто стверджує | Ключові аргументи | Рівень підтвердження |
|---|---|---|---|
| Офіційна (поліція) | Search Bloc, уряд Колумбії | Перестрілка на даху, кулі в ногу, спину й голову | Високий (офіційні звіти, фото) |
| Самогубство | Син Себастьян Маррокін, частина родини | Ескобар не хотів екстрадиції, контроль над смертю | Середній (особисті свідчення) |
| Постріл «Лос Пепес» | Дон Берна, парамілітарі | Брат Дон Берни вистрілив з M-16 | Низький (непідтверджені заяви) |
Дані таблиці базуються на матеріалах wikipedia.org та britannica.com.
Після смерті Ескобара Медельїнський картель розсипався за лічені місяці. Калійський картель тимчасово зайняв ринок, але й він невдовзі впав під ударами влади. У самому Медельїні понад 25 тисяч людей прийшли на похорон. Багато хто з бідних кварталів, де Ескобар будував будинки й стадіони, плакав. Для них він залишався «добрим хрещеним». Для інших — убивцею, який влаштував теракт проти авіалайнера Avianca, вбив міністра юстиції й занурив країну в хаос.
Сьогодні, у 2026 році, Медельїн — зовсім інше місто. Рівень убивств упав у десятки разів порівняно з 1991-м, коли щодня гинуло майже 20 людей. Туристи їдуть на екскурсії «стежками Ескобара», фотографуються біля місця смерті й купують сувеніри з його портретом. Влада намагається змінити акценти: замість романтизації — пам’ять про жертв. Парк «Інфлексьон» на місці знесеного маєтку «Монако» став символом цього повороту.
Родина Ескобара після 1993-го жила під постійною загрозою. Дружина Марія Вікторія, син і донька спочатку втекли до Мозамбіку, потім оселилися в Аргентині під новими іменами. Син зміг побудувати кар’єру архітектора й письменника, написав книгу «Пабло Ескобар, мій батько» і виступає з лекціями про прощення. Він відкрито засуджує насильство батька, хоча визнає, що любов до нього не зникла.
Цікаві факти про останній день і смерть Пабло Ескобара
- Ескобар відсвяткував 44-й день народження лише за добу до смерті. Наступного ранку він уже лежав мертвий на даху.
- Він був босий. Під час втечі з будинку взуття так і не встиг одягнути — деталь, яку помітили всі, хто бачив фотографії.
- Технологія, яка його видала, була французького та британського походження, але передана колумбійцям через американські спецслужби.
- Тіло спочатку відвезли в морг, де мати, дружина й син змогли попрощатися. Потім поховали на кладовищі Монте Сакро в Ітагуї.
- У 2006 році могилу розкривали для ДНК-експертизи — перевіряли батьківство можливої позашлюбної дитини.
Смерть Пабло Ескобара стала точкою, після якої Колумбія почала повільно видихати. Картель, який тримав у страху цілу країну, зник. Але пам’ять про нього живе — у серіалах, книгах, туристичних маршрутах і в розповідях тих, хто втратив рідних. Дехто досі запалює свічки біля могили. Інші вимагають, щоб ім’я наркобарона більше не згадували з романтичним присмаком. Обидві позиції мають право на існування, бо історія Ескобара — це не лише історія злочину. Це історія про те, як одна людина змогла підкорити цілу державу грошима, страхом і харизмою, а потім упала з даху середнього будинку в рідному місті.
