Парад 9 травня у Москві продемонстрував слабкість Росії: жодних танків чи ракет, а ключові гості – Сі Цзіньпін і Кім Чен Ин – не приїхали. Промова Путіна видалася уривчастою та нервовою, зокрема через указ Зеленського, оприлюднений напередодні.
Експрезидент Маріупольського телебачення, волонтер і громадський діяч Микола Осиченко в коментарі джерелу заявив, що це, ймовірно, один з останніх “парадів перемоги”.
Чому парад у Москві провалився?
Серед почесних гостей опинилися лідери Лаосу та Малайзії. На думку Осиченка, для країни, яка позиціонує себе як велика держава-переможець, це справжній сором.
Дивлячись на Путіна, якби не знав, який він диктатор і людиноненависник, то навіть шкода було б діда – худе обличчя, волосся стирчить у різні боки. Соромно й те, що країна, яка вічно хвалилася величезною армією, привела на парад північнокорейських військових, – сказав Осиченко.
Лідери Китаю та Північної Кореї проігнорували запрошення, чітко показавши дистанціювання від події. Лідери Казахстану й Узбекистану прибули лише після інтенсивних переговорів за день до параду. Експерт прогнозує: якщо війна триватиме такими темпами, наступного року на параді маршируватиме мало хто – хіба що вдови загиблих бійців СВО.
На окупованих територіях заборонили навіть автопробіги через ризики зайвої уваги до “перемоги”. Осиченко порівняв: за роки Другої світової Червона армія пройшла від Москви до Берліна, а за час СВО, що триває довше, російська армія подолала лише 82 кілометри – від Донецька до Покровська.
Під час промови Путін помітно нервував. “І це невипадково, бо напередодні Зеленський «дозволив» указом провести парад на Красній площі. І все, що Путін зробив, виглядає як тінь саме цього указу – ніби зрозумів дозвіл і виконав. Це було соромно”, – наголосив Осиченко.
Зверніть увагу! У 2026 році російські ветерани Другої світової до 9 травня отримали по 10 тисяч рублів, тоді як парад коштував Кремлю мільйони. У Казахстані, Узбекистані та Білорусі виплати ветеранам були значно щедрішими.
Свідчення виснаження Росії
Експерти вважають парад знаком внутрішньої напруги, міжнародної ізоляції та невизначеності. Відсутність техніки сприймається як сигнал про стан армії, а не просто зміну формату. Для держави, що роками демонструвала міць, це виглядало як спроба приховати реальність.
