Після півтора року президентства Дональда Трампа війна в Україні залишається головним зовнішньополітичним випробуванням для Білого дому. Замість обіцяної передвиборчої формули «закінчити конфлікт за добу» адміністрація отримала складний, багатоетапний процес із мирним планом, мінеральною угодою та десятками телефонних розмов між Вашингтоном, Києвом і Москвою. Влітку 2026 року цей процес підійшов до чергової контрольної точки: саміт НАТО в Анкарі та серія дзвінків Трампа до Путіна і Зеленського напередодні нього.
Ключове питання лишається незмінним ще з лютого 2025 року: чи погодиться Росія на умови, прийнятні для Києва, і чи готові США гарантувати безпеку України після завершення бойових дій. Тим часом лінія фронту довжиною понад 1200 кілометрів рухається дуже повільно, а економічна складова відносин — угода про корисні копалини — вже почала давати перші відчутні результати незалежно від того, коли буде підписано остаточний мир. Конгрес США дедалі наполегливіше вимагає прозорості щодо будь-яких рішень призупинити підтримку Києва, тоді як союзники по НАТО поступово беруть фінансування зброї на себе.
Як змінився курс Вашингтона після інавгурації Трампа
Дональд Трамп повернувся до Білого дому 20 січня 2025 року з обіцянкою переглянути підхід США до війни, яку розпочала Росія. Вже за два дні він попередив, що запровадить нові санкції та мита проти Москви, якщо Путін не погодиться на угоду, хоча одразу додав, що не прагне «шкодити Росії» і має з її президентом «дуже добрі стосунки». Ця подвійна риторика — тиск на словах і обережність у діях — стала візитівкою всієї першої половини його президентства.
За адміністрації Байдена Вашингтон і європейські партнери розглядали російське вторгнення як незаконну агресію проти сусідньої держави, здатну надихнути на подібні кроки інших глобальних гравців, передусім Китай. Трамп обрав інший тон: він публічно представив себе неупередженим посередником, а не безумовним союзником Києва, і неодноразово натякав на спільну відповідальність обох сторін за затягування бойових дій. Проте вже впродовж 2025 року розчарування повільним прогресом перемовин і небажанням Путіна йти на реальні поступки стало помітним навіть у публічних заявах самого Трампа.
Найгучнішим епізодом цього періоду стала зустріч Трампа і Зеленського в Овальному кабінеті 28 лютого 2025 року. Розмова почалася спокійно, але загострилася, коли український президент зауважив, що Путіну не можна довіряти, адже той неодноразово порушував домовленості. Віцепрезидент Джей Ді Венс різко відповів на ці слова, а сам Трамп заявив, що особисто з ним Путін ніколи жодної угоди не порушував. Після цієї сварки Вашингтон на кілька днів призупинив передачу розвідданих Україні — боляче нагадавши Києву, наскільки він залежить від союзника за океаном.
Мирний план на 28 пунктів: перемовини під тиском часу
Восени 2025 року спецпредставник Трампа Стів Віткофф підготував проєкт мирної угоди з Росією та Україною з 28 пунктів. Документ одразу викликав хвилю критики: він передбачав визнання Україною без’ядерного статусу, обмеження чисельності армії та розмиті формулювання щодо ядерних договорів між США і Росією. Кіт Келлог, тодішній спецпредставник США з питань Росії й України, оголосив про відставку одразу після оприлюднення плану — фактично на знак незгоди з тим, що Віткофф обійшов його в перемовинах.
Європейські партнери — Франція, Німеччина та Велика Британія — не стали мовчки приймати цей варіант і запропонували власний контрпроєкт, менш вигідний для Росії. Держсекретар Марко Рубіо назвав початковий документ «живим, дихаючим», який змінюється щодня, а сам Трамп визнав, що це «не остаточна пропозиція». Найчутливіші питання — територіальні поступки та формат гарантій безпеки — залишили для прямої розмови Трампа й Зеленського, тоді як Путін назвав план лише «основою» для майбутньої угоди, не взявши на себе жодних конкретних зобов’язань.
Наприкінці 2025 року процес ускладнився ще й корупційним скандалом у Києві: очільник офісу президента Андрій Єрмак, який очолював українську делегацію на перемовинах, подав у відставку. Це сталося буквально через тиждень після того, як він разом із Рубіо в Женеві узгодив оновлену версію плану. Наразі команда Трампа продовжує курсувати між Вашингтоном, Москвою та Києвом, а Путін тим часом наполягає, що бойові дії припиняться лише тоді, коли українські війська залишать усі чотири області, анексію яких Росія проголосила ще 2022 року.
Мінеральна угода: не про викопні ресурси, а про довгострокове партнерство
Ідея «розрахуватися ресурсами» за американську допомогу викликала в Україні гостре несприйняття ще на початку 2025 року, а перші варіанти угоди взагалі не містили гарантій безпеки для Києва. Після конфлікту в Овальному кабінеті сторони переписали документ, і 30 квітня 2025 року підписали угоду про створення Українсько-американського інвестиційного фонду відбудови. У фінальній версії Україна зберегла повний контроль над своїми надрами, а чинні родовища на кшталт «Нафтогазу» й «Укрнафти» взагалі звільнили від відрахувань до фонду.
Механізм фонду простий: половину доходів від нових ліцензій на видобуток титану, урану, літію, графіту та інших критичних матеріалів Київ спрямовує у спільний фонд, а Вашингтон вкладає туди зіставні кошти. Восени 2025 року сторони внесли по 75 мільйонів доларів стартового капіталу, а вже в березні 2026-го фонд профінансував першу угоду — інвестицію в українську компанію Sine Engineering, яка розробляє захист від глушіння сигналу для дронів. За цей час заявки на участь у фонді подали понад 130 проєктів.
Практична реалізація угоди все ж наштовхується на цілком приземлені перешкоди. Майже половина довоєнної генерувальної потужності України була знищена чи пошкоджена внаслідок російських обстрілів, тож без відбудови енергетики жодна серйозна геологорозвідка чи видобуток просто не мають сенсу. Геологічні дані, якими оперує Київ, здебільшого залишилися з радянських часів — лише зараз близько 60 тисяч архівних звітів і карт оцифровують спільно з Європейським банком реконструкції та розвитку, а повноцінне буріння відновили тільки на початку 2026 року.
Зброя, санкції і гроші: хто насправді фінансує оборону України
Військова допомога за Трампа перетворилася на своєрідні американські гірки: постачання то призупиняли — офіційно «після перегляду військової підтримки іншим країнам», — то відновлювали буквально за кілька днів. У липні 2025 року Трамп разом із генсеком НАТО Марком Рютте запустили механізм PURL: тепер союзники по альянсу купують американську зброю зі складів Пентагону та передають її Україні, компенсуючи Вашингтону її вартість. Уже за перші місяці роботи схеми Пентагон схвалив постачання на сотні мільйонів доларів, включно із системами протиповітряної оборони Patriot.
За оцінками аналітичного центру CSIS, пряме фінансування з боку Конгресу за цей час суттєво просіло: якщо у 2024 році лише на Ukraine Security Assistance Initiative виділяли близько 14 мільярдів доларів, то оборонний бюджет на 2026–2027 роки, який Трамп підписав 18 грудня 2025-го, передбачає для цієї програми лише 400 мільйонів. Санкційна політика теж вийшла менш жорсткою, ніж за адміністрації Байдена: восени 2025-го під обмеження потрапили нафтові гіганти «Роснефть» і «Лукойл», однак навесні 2026 року, на тлі зростання цін на енергоносії через війну з Іраном, обмеження на морські поставки російської нафти тимчасово зняли, а вже в червні повернули назад.
Літо 2026: дзвінки і саміт напередодні вирішальних тижнів
У вихідні перед 250-річчям незалежності США, 4 липня 2026 року, Трамп провів майже 90-хвилинну розмову з Путіним, а згодом окремо поговорив і з Зеленським. За словами радника Кремля Юрія Ушакова, бесіда з Путіним була «діловою і доволі конструктивною», хоча Москва одразу заявила, що нібито взяла під контроль Костянтинівку — важливе промислове місто на Донеччині. Зеленський назвав це черговою «російською брехнею» і запропонував Путіну зустрітися особисто просто в місті, якщо той справді його контролює; у Кремлі це запрошення відхилили.
Тієї ж доби українські дрони атакували нафтовий термінал у Санкт-Петербурзі, а Росія у відповідь завдала другого за тиждень масованого удару по Києву: за словами Зеленського, загинула 21 людина, майже сотня людей зверталися по медичну допомогу, пошкоджень зазнали понад сто житлових будинків. Ще навесні агентство Bloomberg повідомляло, що команда Трампа сподівалася встигнути з угодою до 4 липня, хоча союзники по НАТО поставилися до цих строків доволі скептично — і, як показали події, не безпідставно. На цьому тлі 7–8 липня в Анкарі проходить 36-й саміт НАТО, де Трамп у середу зустрінеться і з Зеленським, і з президентом Сирії Ахмедом аш-Шараа, а союзникам нагадає про торішню обіцянку витрачати на оборону 5% ВВП щороку — план, який у Вашингтоні вже називають «НАТО 3.0».
Цікаві факти про війну і мирний процес
- Довжина фронту — понад 1200 кілометрів, приблизно стільки ж, скільки від Києва до Лісабона по прямій.
- Обіцянка проти реальності: під час кампанії Трамп говорив про завершення війни «за добу»; станом на літо 2026-го перемовини тривають вже понад півтора року.
- Мінеральна угода охоплює не лише рідкісноземельні метали, а й титан, уран, літій і графіт, а прибутки перших десяти років повністю реінвестують в економіку України.
- Фінансування з Конгресу на пряму військову допомогу впало приблизно з 14 мільярдів доларів у 2024 році до 400 мільйонів у бюджеті на 2026–2027 роки — решту витрат дедалі частіше беруть на себе європейські союзники.
- Ціль НАТО — 5% ВВП на оборону щороку до 2035 року; саме виконання цієї обіцянки Трамп має намір перевірити на саміті в Анкарі.
- Дрони замість танків: Україна стала одним зі світових лідерів у виробництві бойових дронів, і саме ця технологія, а не важка техніка, найбільше стримує наступ Росії вздовж лінії фронту.
Хронологія: як розгортався мирний процес у 2025–2026 роках
Останні півтора року добре показують, наскільки нерівномірно рухався цей процес — від різких конфліктів до раптових економічних проривів. Нижче — ключові точки, які варто тримати в голові, щоб розуміти логіку подій.
| Дата | Подія | Що це означало |
|---|---|---|
| 20 січня 2025 | Інавгурація Дональда Трампа | Початок нового, транзакційного підходу США до війни |
| 28 лютого 2025 | Конфліктна зустріч у Овальному кабінеті | Тимчасова призупинка розвідданих, криза довіри між Києвом і Вашингтоном |
| 30 квітня 2025 | Підписання мінеральної угоди | Створення спільного інвестиційного фонду відбудови |
| 14 липня 2025 | Запуск механізму PURL | Союзники по НАТО почали оплачувати частину озброєнь для Києва |
| Листопад 2025 | Оприлюднення «плану з 28 пунктів» | Старт інтенсивних, але вкрай суперечливих перемовин |
| Грудень 2025 | Відставка Андрія Єрмака; ухвалення бюджету NDAA | Корупційний скандал у Києві та скорочення прямого фінансування Конгресом |
| Березень 2026 | Перша інвестиція фонду відбудови (Sine Engineering) | Мінеральна угода почала давати відчутний економічний результат |
| 4–8 липня 2026 | Дзвінки Трампа Путіну й Зеленському, саміт НАТО в Анкарі | Нова спроба зрушити перемовини з мертвої точки |
Дані для хронології: відкриті офіційні джерела та енциклопедичні матеріали.
Що може зрушити ситуацію найближчими тижнями
Найчутливіші теми — територіальні поступки Києва і формат гарантій безпеки без офіційного членства в НАТО — залишаються нерозв’язаними вже понад рік, і саме вони, а не другорядні деталі на кшталт ядерних домовленостей, визначать, чи витримає майбутня угода перевірку часом. Конгрес США, попри загальну підтримку курсу Трампа, дедалі частіше наполягає на власній ролі: нова оборонна законодавча норма вимагає повідомляти депутатів упродовж 48 годин про будь-яке призупинення розвідувальної підтримки Києву. Це прямий сигнал Білому дому, що спроби тиснути на Україну через призупинення допомоги більше не залишаться непоміченими.
Європейські союзники тим часом нарощують власний внесок — не лише фінансово через PURL, а й у виробництві: Євросоюз вийшов на траєкторію випуску близько двох мільйонів снарядів калібру 155 міліметрів на рік, поступово скорочуючи розрив із виробничими потужностями Росії. У самому Вашингтоні тема України дедалі більше переплітається із внутрішньою політикою: наближення проміжних виборів до Конгресу підштовхує частину республіканців демонструвати самостійнішу позицію, а не просто йти за порядком денним Білого дому. Найближчі тижні після саміту в Анкарі покажуть, чи перетвориться «діловий і конструктивний» тон розмов Трампа з Путіним і Зеленським на щось конкретніше за чергове продовження перемовин, чи війна, як і раніше, диктуватиме власний темп, незалежно від дипломатичних календарів у Вашингтоні.
