У сучасній Україні третя група інвалідності — це не просто медичний ярлик, а визнання того, що стійкі порушення здоров’я створюють помірні, але реальні бар’єри в повсякденному житті. Людина зберігає здатність до самостійного існування, проте робота, пересування чи самообслуговування вимагають додаткових зусиль, адаптацій чи сторонньої підтримки час від часу. Саме такий баланс і визначає цю категорію у 2026 році.
Нова система оцінювання повсякденного функціонування, що діє з січня 2025 року, відійшла від жорсткої прив’язки лише до діагнозів. Експертні команди тепер аналізують, наскільки захворювання чи наслідки травм впливають на конкретні сфери життя: самообслуговування, пересування, спілкування, орієнтацію, контроль поведінки, навчання та трудову діяльність. Це робить процес більш humane і точним — враховується реальна картина, а не лише назва хвороби в історії.
Серед станів, що найчастіше призводять до встановлення третьої групи, — порушення зору та слуху, захворювання опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної систем, неврологічні наслідки, ендокринні розлади та віддалені ефекти онкологічного лікування. Важливо розуміти: навіть якщо конкретна хвороба не входить до старих формальних переліків, саме ступінь обмеження життєдіяльності (перший, помірний) стає вирішальним фактором.
Що означає третя група інвалідності у 2026 році
Третя група встановлюється тоді, коли людина має стійкі порушення функцій організму, спричинені захворюванням, травмою або вродженими вадами, і ці порушення призводять до помірного (першого ступеня) обмеження одного або кількох критеріїв життєдіяльності. Стан має тривати або прогнозовано тривати не менше 12 місяців, а шанси на суттєве покращення навіть за найкращого лікування — мінімальні.
На відміну від першої та другої груп, де обмеження глибші і часто потребують постійної допомоги, третя група передбачає, що людина може самостійно пересуватися, доглядати себе та працювати, але з труднощами. Це може проявлятися в уповільненому темпі, потребі в допоміжних засобах чи періодичній підтримці. Такий статус відкриває доступ до індивідуальної програми реабілітації, технічних засобів та певних соціальних гарантій, допомагаючи зберігати активність і якість життя.
Критерії обмеження життєдіяльності для третьої групи
Експертна оцінка спирається на чіткі показники помірного ступеня обмежень. Кожен критерій розглядається окремо, і для встановлення групи достатньо одного або кількох з них.
Обмеження самообслуговування першого ступеня означає, що людина потребує допоміжних засобів або допомоги один-два рази на день для гігієни, одягання чи приготування їжі. Вона може планувати дії, але іноді потребує підказки чи фізичної підтримки в окремих моментах.
Обмеження пересування першого ступеня характеризується темпом ходьби 20–59 метрів за хвилину. Людина долає до 200 метрів лише з палицею чи ходунками, а шестихвилинний тест ходьби показує результат 100–300 метрів. Громадським транспортом користуватися можливо, але з перервами та зусиллями.
Обмеження трудової діяльності першого ступеня — це часткова втрата можливості працювати повноцінно: зменшення обсягу професійної діяльності більш ніж на 25 %, втрата кваліфікації або значні труднощі з працевлаштуванням. Людина може працювати, але в адаптованих умовах або з обмеженням навантаження.
Обмеження орієнтації першого ступеня виникає при значних труднощах із зором чи слухом. Людина постійно використовує окуляри чи слухові апарати та потребує допомоги в нових місцях чи ситуаціях.
Обмеження спілкування першого ступеня — здатність підтримувати контакт переважно з близьким колом, труднощі в нових соціальних ситуаціях, потреба в допоміжних засобах (письмові інструкції, читання з губ).
Обмеження контролю поведінки першого ступеня проявляється в тому, що людина добре справляється у звичному середовищі, але в стресових чи незвичних обставинах потребує підтримки, щоб дотримуватися норм і зберігати безпеку.
Поширені захворювання та стани, що часто стають підставою для третьої групи
Немає вичерпного універсального списку хвороб, який автоматично гарантує групу. Рішення приймається індивідуально на основі функціональних обмежень. Проте певні стани стабільно призводять до помірних порушень.
Порушення зору та слуху займають помітне місце. Відсутність одного ока, стійкий повний птоз після лікування, сліпота на одне око (гострота зору 0,05 і нижче) або ураження обох очей зі зниженням гостроти до 0,1 часто створюють труднощі з орієнтацією та виконанням роботи, що вимагає точного зору. Двобічна глибока туговухість з порогами 86 дБ і вище на частотах 500–4000 Гц, коли хірургічна корекція неможлива, суттєво ускладнює спілкування та соціальну взаємодію.
Захворювання гортані та дихальних шляхів — стійка трахеостома чи стеноз гортані II–III ступенів з парезом і дисфонією — впливають на голос, дихання та комунікацію, обмежуючи професійну діяльність, особливо в сферах, де потрібна чітка мова.
Хронічні захворювання серцево-судинної системи, зокрема серцева недостатність II стадії з помірними проявами, часто викликають задишку при фізичному навантаженні, швидку втомлюваність і потребу в перервах. Це прямо обмежує трудову діяльність та пересування на відстані.
Ураження опорно-рухового апарату — виражені артрози великих суглобів, наслідки травм хребта з хронічним больовим синдромом, остеопороз з переломами — призводять до зниження темпу ходьби, труднощів з підйомом сходами та самообслуговуванням. Людина може пересуватися самостійно, але з допоміжними засобами та частим відпочинком.
Неврологічні стани, такі як наслідки інсульту з легким парезом, початкові форми розсіяного склерозу чи контрольована епілепсія, створюють проблеми з координацією, концентрацією та контролем поведінки в стресових ситуаціях. Ендокринні розлади — ускладнений цукровий діабет з ангіопатією чи нефропатією — викликають втому, проблеми із зором і нирками, що впливають на працездатність.
Онкологічні захворювання після радикального лікування з залишковими явищами (лімфостаз, хронічна втома, нейропатія) часто дають помірні обмеження, особливо якщо людина повертається до роботи. Психічні розлади помірного ступеня — тривожні та депресивні стани, що суттєво знижують соціальну активність і здатність до навчання чи праці, — також розглядаються через призму реальних функціональних труднощів.
| Стан або захворювання | Типові обмеження (1 ступінь) | Як це впливає на життя |
| Відсутність одного ока або глибока приглухуватість | Орієнтація, спілкування, пересування в незнайомому середовищі | Труднощі з читанням дрібного тексту, сприйняттям мови в шумному приміщенні, необхідність адаптації робочого місця |
| Хронічна серцева недостатність II стадії або виражений артроз | Пересування, трудова діяльність | Задишка при ходьбі понад 200 м, потреба в перервах, зменшення обсягу роботи на 25–30 % |
| Наслідки інсульту з легким парезом або контрольований діабет з ускладненнями | Самообслуговування, контроль поведінки, трудова діяльність | Уповільнені рухи, потреба в допоміжних засобах для гігієни, труднощі з концентрацією під час тривалої роботи |
Дані узагальнені на основі критеріїв функціонального оцінювання та типових клінічних проявів станів, що призводять до помірних обмежень.
Як проходить процедура встановлення групи у 2026 році
Процес став значно прозорішим і зручнішим завдяки електронній системі. Все починається з лікуючого лікаря — терапевта чи профільного спеціаліста. Після діагностики, лікування та реабілітації лікар формує електронне направлення в системі ЕСОЗ, якщо бачить ознаки, що відповідають критеріям.
Документи передаються автоматично: виписки, результати обстежень, попередні висновки. Експертна команда в кластерній або надкластерній лікарні розглядає справу в електронній черзі. Можливе додаткове обстеження чи дистанційна форма для важкохворих. Рішення приймається колегіально, а витяг з висновком та рекомендаціями індивідуальної програми реабілітації надходить на електронну пошту або поштою.
Строк встановлення інвалідності зазвичай становить до трьох років, після чого потрібне повторне оцінювання. У випадках необоротних анатомічних дефектів (наприклад, відсутність одного ока чи стійка трахеостома) група може встановлюватися довічно, якщо обмеження зберігаються.
Поради для успішного проходження оцінювання
Підготуйте максимально повний пакет актуальних документів. Збирайте виписки, результати лабораторних та інструментальних досліджень за останній рік, висновки всіх спеціалістів, з якими спостерігалися. Чим детальніше описано динаміку захворювання та проведене лікування, тим легше команді оцінити стійкість порушень.
Фокусуйтеся на реальних труднощах у повсякденному житті. Не обмежуйтеся лише діагнозом. Підготуйте конкретні приклади: скільки часу займає одягання, чи можете ви самостійно піднятися на третій поверх, як впливає втома на виконання робочих завдань. Такі деталі допомагають команді побачити картину об’єктивно.
Не приховуйте і не перебільшуйте симптоми. Чесний опис свого стану — найкраща стратегія. Перебільшення може викликати сумніви, а замовчування важливих проявів призведе до неповної оцінки обмежень.
Залучайте близьких для опису спостережень. Якщо є можливість, попросіть родичів або колег коротко описати, як захворювання впливає на вашу поведінку, спілкування чи виконання звичних справ. Це доповнює медичну картину живими прикладами.
Ознайомтеся з індивідуальною програмою реабілітації заздалегідь. Після встановлення групи саме в ІПР фіксуються рекомендації щодо технічних засобів, санаторно-курортного лікування, професійної адаптації. Чим точніше ви сформулюєте свої потреби під час оцінювання, тим кориснішою буде програма.
Найважливіше — пам’ятати, що сучасна система оцінює не просто наявність хвороби, а реальний вплив на якість життя та можливості людини.
Життя з третьою групою: робота, реабілітація та підтримка
Багато людей з третьою групою продовжують працювати, і це важливо для психологічного стану та фінансової незалежності. Роботодавець зобов’язаний створити відповідні умови: гнучкий графік, технічне оснащення робочого місця, можливість віддаленої роботи. Індивідуальна програма реабілітації може включати рекомендації щодо професійної перекваліфікації чи обмеження певних видів навантаження.
Реабілітація — ключовий елемент. Це не лише ліки чи фізіопроцедури, а й навчання користуватися допоміжними засобами, психологічна підтримка, адаптація житла. Технічні засоби реабілітації (тростини, слухові апарати, ортези) надаються відповідно до ІПР і значно полегшують повсякденність.
Психологічний аспект часто недооцінюють. Помірні обмеження не роблять людину «менш цінною», але можуть викликати відчуття втрати контролю чи тривогу за майбутнє. Підтримка близьких, спілкування з людьми в подібній ситуації та робота з психологом допомагають зберегти внутрішню рівновагу. Багато хто з третьою групою знаходить нові сенси: змінює професію на більш відповідну можливостям, відкриває для себе волонтерство чи творчість, яку раніше відкладали.
Система соціального захисту для третьої групи включає право на пенсію за наявності страхового стажу та підтвердженої втрати працездатності, пільги на ліки за певними категоріями, пріоритет у працевлаштуванні на підприємствах з квотами для осіб з інвалідністю та доступ до санаторно-курортного лікування за медичними показаннями. Обсяг підтримки залежить від конкретної ситуації та регіональних програм.
Кожна історія людини з третьою групою унікальна. Хтось адаптується швидко і повертається до активного життя з новими правилами, хтось потребує більше часу та підтримки. Головне — вчасне звернення по допомогу та розуміння, що статус інвалідності — це інструмент, а не вирок. Він дає можливість отримати ресурси для того, щоб жити повноцінно, попри обмеження, які наклало здоров’я.
