Українська мова — це не просто засіб спілкування. Це жива нитка, що з’єднує покоління, зберігає пам’ять про князів і ченців, про битви й мирні дні, про мрії й болі нашого народу. 27 жовтня мільйони українців свідомо звертають увагу на цю нитку, вшановуючи День української писемності та мови. Свято, встановлене указом Президента ще 1997 року, сьогодні набуло особливого звучання: воно нагадує, що слово може бути і щитом, і зброєю, і домом одночасно.
Суть цього дня — у глибокій повазі до тих, хто століттями творив і беріг нашу писемну традицію. Воно переплітає церковну пам’ять про преподобного Нестора Літописця з державною турботою про мову як основу національної ідентичності. У 2023 році дата остаточно закріпилася саме на 27 жовтня — це не просто технічна зміна календаря, а свідомий крок до узгодження з новоюліанським стилем та підкреслення української духовної незалежності.
Як народилося свято: указ, що з’явився вчасно
6 листопада 1997 року Президент Леонід Кучма підписав указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови». Ініціатива надійшла від громадських організацій, які бачили, як важливо закріпити мову не лише в Конституції, а й у щорічному державному календарі. Дата тоді випала на 9 листопада — день пам’яті Нестора Літописця за юліанським календарем, яким користувалася більшість православних церков.
Свято одразу стало платформою для важливих розмов. У 2010 році біля Адміністрації Президента проходили акції проти спроб звузити сферу української мови. У 2015-му рухи на кшталт «Відсіч» влаштовували перформанси, нагадуючи про історичні спроби русифікації. Кожне 9 листопада (а згодом 27 жовтня) ставало нагодою не тільки святкувати, а й захищати.
28 липня 2023 року Президент Володимир Зеленський підписав указ № 455/2023, яким переніс дату на 27 жовтня. Це рішення збіглося з переходом Православної церкви України та Української греко-католицької церкви на новоюліанський календар. Таким чином свято отримало нове дихання: тепер воно чітко пов’язане з українським церковним життям і водночас позбавлене старих асоціацій з юліанським стилем, який асоціювався з російською церковною традицією.
Нестор Літописець: людина, яка записала час
Близько 1056 року в Києві народився хлопчик, якому судилося стати одним із найважливіших свідків історії. Нестор прийшов до Києво-Печерського монастиря юнаком, близько 1073–1074 років прийняв постриг від ігумена Стефана, пізніше став дияконом. Він володів давньоруською, старослов’янською та грецькою мовами, мав гострий розум і пристрасть до літописання.
Головний твір Нестора — «Повість минулих літ» (або «Повість врем’яних літ»). Він не писав її з нуля: використовував попередні зведення, народні перекази, грецькі хроніки, документи з монастирського архіву. Близько 1107 року Нестор навіть здійснив подорож Волинню, щоб зібрати додаткові свідчення. Літопис охоплює події від біблійних часів до 1110–1113 років. Саме завдяки йому ми знаємо деталі про хрещення Русі, про перших князів, про заснування монастирів.
Сучасні дослідники справедливо зауважують: «Повість» — це компіляція. Деякі фрагменти могли дописати або відредагувати пізніше, зокрема ігумен Сильвестр у 1116 році. Проте традиція одностайно пов’язує саме з Нестором створення найдавнішої фундаментальної історичної праці Київської Русі. Він не просто фіксував події — він надавав їм сенсу, вписував у християнський світогляд і водночас зберігав живу пам’ять про руську землю.
Помер Нестор близько 1114 року і був похований у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. У 1661 році його житіє вперше з’явилося в друкованому Києво-Печерському патерику. Канонізований як преподобний, він став символом того, як слово може пережити століття.
Від Кирила і Мефодія до сучасної української
Українська писемність не виникла на порожньому місці. У 863–885 роках брати Кирило і Мефодій створили слов’янську абетку — спочатку глаголицю, а згодом кирилицю. Їхні учні принесли письмо на наші землі. У Київській Русі літописна традиція розквітла саме завдяки таким подвижникам, як Нестор.
Протягом століть мова зазнавала випробувань. Валуєвський циркуляр 1863 року, Емський указ 1876-го — це були спроби обмежити українське слово в освіті, літературі, театрі. Мова вижила завдяки Шевченку, Кулішу, Драгоманову, Лесі Українці, Франку. Кожне нове покоління додавало до неї нових барв і значень.
Сьогодні українська — державна мова, закріплена Конституцією. Вона функціонує в усіх сферах життя. За даними Центру Разумкова, 78 % громадян називають українську рідною. У побуті нею спілкуються близько 68 % (дані 2025 року). У сфері послуг понад 90 % компаній обслуговують клієнтів українською. У школах частка навчання українською мовою стабільно перевищує 90 % і продовжує зростати.
Сучасні традиції: Радіодиктант, конкурси та жива участь
Найяскравіша традиція свята — Всеукраїнський радіодиктант національної єдності. Його проводять з 2000 року. Текст спеціально замовляють відомим письменникам, читають відомі актори. У 2025 році авторкою стала Євгенія Кузнєцова. Диктант транслюють на Українському радіо, дивляться сотні тисяч людей онлайн. Тисячі надсилають роботи на перевірку — з України, з-за кордону, навіть з прифронтових територій.
Щороку проходить Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика. У ньому беруть участь понад п’ять мільйонів школярів і студентів з двадцяти країн. Бібліотеки влаштовують читання, школи — тематичні уроки, видавництва — акції з підтримки українських книжок.
27 жовтня — це нагода не лише згадати історію, а й зробити щось практичне: почитати українською, написати лист рідною мовою, підтримати україномовного автора чи перекладача.
Цікаві факти про українську писемність та Нестора
- Нестор Літописець описав у «Повісті» понад 300 років історії, хоча сам жив лише близько 58 років.
- Оригінал «Повісті минулих літ» не зберігся — ми маємо лише пізні списки XV–XVIII століть.
- Дата свята змінилася вперше за 26 років саме у 2023-му, щоб повністю відповідати новому церковному календарю.
- Радіодиктант національної єдності у різні роки збирав від 10 до понад 30 тисяч надісланих робіт, а загальна аудиторія трансляцій сягає мільйонів.
- У 1863 році Валуєвський циркуляр називав українську мову «наріччям» і забороняв друк нею релігійних та навчальних текстів — мова все одно вижила.
- У Києві є два храми на честь преподобного Нестора Літописця — один з них освячено 2013 року.
- Сьогодні українською мовою видається більше книжок, ніж будь-коли за останні десятиліття, попри воєнні виклики.
Чому це свято важливе саме зараз
Українська мова сьогодні — це не тільки культурна спадщина. Це один із ключових елементів національної безпеки та стійкості.
У часи, коли агресор намагається стерти українську ідентичність, кожне слово, написане чи сказане рідною мовою, стає актом опору і водночас — актом любові. 27 жовтня нагадує: ми маємо тисячолітню писемну традицію, і ми маємо право та обов’язок її продовжувати.
Мова — це не музейний експонат. Вона живе в сучасних романах, у піснях, у мемах, у діловому листуванні, у шкільних зошитах. Вона змінюється, збагачується новими словами, але зберігає свою душу. І саме тому День української писемності та мови — це свято не минулого, а майбутнього.
Коли ви 27 жовтня відкриваєте книжку українською, слухаєте Радіодиктант чи просто розмовляєте з дитиною рідною мовою — ви продовжуєте справу Нестора. Ви записуєте нову сторінку в літопис, який триває вже понад тисячу років. І цей літопис — наш спільний.
