В’ячеслав Зінченко, 18-річний мешканець Дніпра, народжений 3 квітня 2006 року, опинився в епіцентрі однієї з найгучніших кримінальних справ України останніх років. Обвинувачений у умисному вбивстві мовознавиці, професорки та колишньої народної депутатки Ірини Фаріон, він з липня 2024 року перебуває під вартою. Слідство кваліфікує дії за пунктами, що передбачають довічне позбавлення волі, проте сам Зінченко провину категорично заперечує, а його родина наполягає на невинуватості та можливій фальсифікації доказів. Справа, що стартувала як розслідування замовного вбивства, перетворилася на тривалий судовий марафон із численними процесуальними баталіями, спробами самогубства обвинуваченого під час засідань та вимогами захисту відкласти дебати.
Життя В’ячеслава до трагічних подій липня 2024 року складалося зі звичайних для дніпровського підлітка елементів: гімназія, футбол, мрії про службу в ЗСУ та курси керування дронами. Водночас цифрові сліди — підписки в Telegram на ультраправі канали, нотатки в телефоні та завантажена література специфічного змісту — створили іншу картину. Слідство вбачає в них підготовку та мотив особистої неприязні через позицію Фаріон щодо російської мови та російськомовних українців. Сім’я ж описує сина як патріота, здорового способу життя та людину без близьких друзів, яка прагнула воювати на фронті.
Суд у Шевченківському районному суді Львова триває вже майже два роки. Станом на червень 2026 року процес перебуває на стадії судових дебатів, обвинувачення вимагає довічного ув’язнення, а захист фіксує численні порушення та стан здоров’я підзахисного. Презумпція невинуватості залишається в силі — вироку ще немає.
Ранні роки та сімейне середовище
В’ячеслав Зінченко виріс у Дніпрі в родині, де батько Федір Зінченко служив у Збройних силах України, зокрема як тренер з фізичної підготовки. Мати Олена Зінченко залишалася в місті, і саме з нею син проживав більшу частину часу. З чотирьох років хлопця віддавали на спортивні секції, а футбол швидко став головним захопленням. Батько пізніше згадував, що син з раннього дитинства вирізнявся цілеспрямованістю та фізичною активністю.
У гімназії №62 В’ячеслав навчався без особливих нарікань. Однокласники та знайомі описували його як замкнену, але дисципліновану людину. Після повномасштабного вторгнення 2022 року родина зазнала змін: батько пішов на фронт, а син, за словами батьків, почав більше цікавитися військовою справою та дронами. У цей період він нетривалий час очолював місцевий осередок молодіжного крила однієї з патріотичних організацій, проте швидко вийшов із неї.
Футбол як основа юності та перші розчарування
Футбол для В’ячеслава був не просто хобі, а справжнім сенсом життя на кілька років. Він грав у команді МДЮСШ U-19 Дніпропетровської області. У сезоні 2023/2024 провів три офіційні матчі, а за місяць до подій липня 2024 року брав участь у турнірі «Пульс» у складі дніпровської команди «Юніори». Тренери відзначали технічні навички, але на переглядах у професійних клубах, зокрема в «Олександрії», бракувало швидкості — саме це, за спогадами близьких, стало причиною, чому професійна кар’єра не склалася.
Після невдалих спроб закріпитися у футболі Зінченко почав шукати нові напрямки. Він заявив, що «буде шукати себе в чомусь іншому», і незабаром записався на курси оператора безпілотників. Це рішення багато хто з родичів сприйняв як логічний крок для молодої людини, яка хотіла долучитися до оборони країни в умовах війни.
Курси дронів, прагнення до ЗСУ та плани на майбутнє
На початку 2024 року В’ячеслав поїхав до Львова на курси керування БпЛА. Він успішно їх завершив і отримав відповідний сертифікат. У розмовах з матір’ю згадував, що планує піти в піхоту, незважаючи на те, що батько, сам військовий, не був у захваті від такої перспективи через молодий вік сина. Зінченко також збирався отримати водійське посвідчення та навіть розглядав поїздки західними областями України — Тернопіль, можливо, Львів — для подальшого навчання чи роботи.
Ці плани різко обірвалися 25 липня 2024 року, коли його затримали в Дніпрі за підозрою у вбивстві. Слідство стверджує, що курси дронів та перебування у Львові могли бути частиною підготовки до злочину — зокрема, для вивчення місцевості та камер відеоспостереження. Родина ж наполягає: син хотів саме воювати, а не чинити злочини.
Освіта, самоосвіта та коло інтересів
Після гімназії В’ячеслав у 2023 році вступив на заочну форму навчання на факультет права до Дніпровського державного університету внутрішніх справ. Пізніше, під час судових засідань 2026 року, він згадував, що навчається на журналістиці в Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара. Точна послідовність освітніх кроків залишається дещо розмитою в публічних джерелах, проте ясно одне: молодик поєднував навчання з самоосвітою.
Під час обшуку телефону слідчі виявили завантажені книги та посібники: «Психологія допиту», «Мистецтво допиту. Як домогтися визнання провини», «Посібник революційного терору», «Право на терор», «Методика розслідування підпалів», «Електронний таймер», а також працю Роберта Пломіна про генетику поведінки. Прокуратура розцінює це як свідчення планування та ідеологічної підготовки. Захист і родина таких інтерпретацій не коментують публічно детально, наголошуючи на загальному інтересі до психології та історії.
Ідеологічні погляди та цифрові сліди
OSINT-аналітики «Телебачення Торонто» ідентифікували Telegram-акаунт Зінченка, підписаний на низку ультраправих пабліків, у тому числі російських неонацистських каналів типу NS/WP (National Socialism / White Power). У коментарях фіксували антисемітські та расистські висловлювання. У січні 2024 року він згадував це угруповання, яке взяло на себе відповідальність за вбивство Фаріон. Батько Федір Зінченко в інтерв’ю Суспільному Дніпро категорично заперечував будь-які українофобські погляди сина, називаючи його патріотом, який хотів воювати за Україну.
Ця суперечність — між цифровим слідом та сімейними свідченнями — стала однією з ключових ліній захисту. Слідство вважає, що ідеологічна радикалізація могла стати тлом для особистої неприязні до Ірини Фаріон, чия публічна позиція щодо чистоти української мови та критика російськомовних часто викликала гострі дискусії в суспільстві.
19 липня 2024 року: напад на Ірину Фаріон
Ірина Фаріон — відомий український мовознавець, професорка Національного університету «Львівська політехніка», екс-депутатка від ВО «Свобода» — була застрелена 19 липня 2024 року біля під’їзду власного будинку у Львові. Поранення в голову виявилося смертельним, вона померла 21 липня в лікарні. Вбивство сколихнуло країну: Фаріон була однією з найяскравіших і найсуперечливіших постатей у мовному питанні, а її загибель сприйняли як удар по публічним діячам.
Слідство швидко встановило, що нападник діяв наосліп, використовуючи вогнепальну зброю. Зінченка затримали 25 липня в Дніпрі після масштабної операції. Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко заявив про достатність доказів. У телефоні підозрюваного знайшли нотатки з фразами на кшталт «Я — санітар цього суспільства», «точів ніж, після чого зробив те, чого хотіли мільйони» та «вибрав шлях і буду йти до кінця». Прокуратура кваліфікувала вбивство як умисне з мотивів національної нетерпимості.
Позиція родини та сам Зінченко
Батько Федір Зінченко в ексклюзивному інтерв’ю Суспільному Дніпро висловив переконання: син невинний, а справа сфабрикована. Мати Олена описувала В’ячеслава як самотнього, але порядного хлопця, який не мав реальних друзів, вів здоровий спосіб життя і не міг фізично вчинити такий злочин. Вона припускала, що син міг бути приманкою або співучасником, але не безпосереднім виконавцем.
Сам Зінченко у суді неодноразово заявляв: «Це не я», «Я не робив нічого їй». Під час одного із засідань він відмовився відповідати на політичні питання, сказавши, що його суб’єктивна думка може не збігатися з реальністю. У квітні 2026 року під час судових дебатів він оголосив сухе голодування на знак протесту проти «несправедливого суду», намагався повіситися на футболці в залі та знепритомнів. Захист вимагав відкласти дебати через стан здоров’я підзахисного.
Судовий процес: майже два роки під вартою
Затримання відбулося 25 липня 2024 року. Уже наступного дня Галицький районний суд Львова обрав запобіжний захід — тримання під вартою без права застави на 60 діб. Апеляція залишила рішення в силі. З того часу арешт продовжували десятки разів. У грудні 2024 року справу перекваліфікували та передали до суду за статтями про умисне вбивство з мотивів національної нетерпимості та незаконне поводження зі зброєю.
Протягом 2025–2026 років суд допитав свідків, дослідив речові докази, переглянув відео та записи. Процес супроводжувався численними клопотаннями захисту про відвід суддів, зміною адвокатів (одну з захисниць у 2026 році відсторонили від адвокатської діяльності на рік). У квітні 2026 року, коли нарешті дійшли до судових дебатів, обвинувачення вимагало довічного позбавлення волі. Зінченко та його мати влаштували скандал у залі, вимагаючи зупинити процес через голодування та стан здоров’я.
Поточний стан справи (червень 2026)
Станом на середину червня 2026 року судові дебати тривають або нещодавно завершилися черговою стадією. Вироку досі немає. Зінченко залишається в СІЗО, арешт регулярно продовжують. Процес затягується через процесуальні питання, стан обвинуваченого та обсяг доказів. Обидві сторони — і обвинувачення, і захист — готуються до можливої апеляції, незалежно від рішення суду першої інстанції.
Цікаві факти про В’ячеслава Зінченка
- Народився 3 квітня 2006 року в Дніпрі — рівно за рік до того, як Україна почала активно обговорювати мовне законодавство, яке пізніше стало частиною його гучної справи.
- Грав у футболі за дніпровську юнацьку команду МДЮСШ U-19 та провів три матчі в сезоні 2023/2024, а також брав участь у турнірі «Пульс» буквально за місяць до арешту.
- Успішно закінчив курси оператора БпЛА у Львові на початку 2024 року та мріяв піти в піхоту ЗСУ, попри побоювання батька-військового.
- Вів надзвичайно здоровий спосіб життя: не курив, не вживав алкоголь, займався спортом і навіть клопотав у суді про окрему камеру, бо співкамерники курять.
- У телефоні слідчі знайшли не лише нотатки з радикальними формулюваннями, а й книги з психології допиту, революційного терору та генетики поведінки — матеріали, які стали одним із ключових елементів доказової бази.
В’ячеслав Зінченко залишається молодою людиною, чиє життя розділилося на «до» та «після» 25 липня 2024 року. Слідство та суд продовжують роботу, родина бореться за його свободу, а суспільство досі шукає відповіді на питання про причини радикалізації молоді в умовах війни. Справа триває — і остаточна крапка в ній ще не поставлена.
