Касетні боєприпаси — це контейнери, які в повітрі розкриваються і розсипають по великій площі десятки або сотні менших суббоєприпасів. Один такий постріл чи скидання може накрити територію розміром з футбольне поле або більше, вражаючи піхоту, бронетехніку, артилерію та інфраструктуру одночасно.
Вони з’явилися ще під час Другої світової війни, набули масового застосування у В’єтнамі та Лаосі, а сьогодні залишаються частиною арсеналів у кількох країнах, попри міжнародну заборону. У війні в Україні росія активно застосовує їх проти цивільних об’єктів з перших днів повномасштабного вторгнення, а Україна використовує отримані від партнерів зразки переважно по скупченнях військ противника.
Невибухові елементи часто перетворюються на довготривалу міну, яка загрожує мирним жителям десятиліттями після завершення бойових дій. Саме ця комбінація військової ефективності та гуманітарної катастрофи робить касетні боєприпаси однією з найсуперечливіших видів зброї сучасності.
Звідки взялася ця зброя: коротка історія
Перші касетні боєприпаси з’явилися під час Другої світової війни. Німецькі авіаційні бомби SD 2, відомі як «метелики» або «бомби-метеори», скидали над Британією та радянськими аеродромами. Кожен «метелик» важив близько 2 кг, розкривався в повітрі і розсипав осколки на десятки метрів. Їх знаходили ще через десятиліття після війни — деякі вибухали, коли діти гралися або фермери орали поле.
Радянський Союз у Зимовій війні проти Фінляндії 1939–1940 років застосовував авіабомби РРАБ-3, які називали «хлібним кошиком Молотова». Вони містили запалювальні та осколкові елементи. Американці створили власні аналоги M28 і M29, які пізніше вдосконалили для Корейської та В’єтнамської воєн.
Наймасштабніше застосування припало на В’єтнамську війну. США скинули на Лаос понад 260 мільйонів суббоєприпасів. Близько 80 мільйонів з них не вибухнули одразу. Лаос досі залишається найбільшою «замінованою» територією на планеті на душу населення. Сапери та міжнародні організації продовжують розміновувати країну вже понад 50 років, а жертви серед цивільних — переважно діти та фермери — трапляються щороку.
Як влаштований касетний боєприпас і чому він працює саме так
Конструкція проста за ідеєю, але складна в деталях. Основний носій — авіабомба, артилерійський снаряд калібру 155 мм або реактивний снаряд РСЗВ — містить від кількох десятків до понад двох тисяч суббоєприпасів. На заданій висоті (зазвичай 300–1000 метрів) спрацьовує механізм розкриття: заряд виштовхує або розриває оболонку, і суббоєприпаси розлітаються.
Кожен суббоєприпас має власну систему стабілізації — стрічки, парашутики або обертання. Це дозволяє рівномірно покрити площу. Більшість мають контактний детонатор, який спрацьовує при ударі об землю. Деякі сучасні зразки оснащені датчиками цілі (тепловими або радарними), як у американській CBU-97 Sensor Fuzed Weapon: кожна «бомбочка» самостійно шукає бронетехніку.
Частина суббоєприпасів не вибухає з першого разу. Причини різні: дефекти виробництва, м’який ґрунт (пісок, болото), неправильний кут падіння, низька швидкість або старіння. Тоді вони лежать на поверхні або частково заглиблюються і можуть спрацювати від найменшого дотику — ногою, колесом трактора чи рукою дитини. Саме тому після кожного застосування касетних боєприпасів територія фактично перетворюється на мінне поле з відкладеною дією.
Основні типи касетних боєприпасів
Сучасні касетні системи поділяють за носієм і призначенням суббоєприпасів. Ось найпоширеніші варіанти:
| Тип | Кількість суббоєприпасів | Призначення | Приклад носія |
|---|---|---|---|
| DPICM (dual-purpose) | 88 | Протитанковий + протиособовий | 155-мм снаряд M864 |
| M77 / M26 | 644 | Протиособовий + проти легкої броні | РСЗВ MLRS/HIMARS |
| BLU-97 | 202 | Багатоцільовий (фугасно-осколковий) | Авіабомба CBU-87 |
| Sensor-fuzed (CBU-97) | 10 | «Розумний» — шукає броню самостійно | Авіабомба CBU-105 |
| Запалювальні / термобаричні | Різна | Викликають пожежі, ураження в закритих приміщеннях | Різні авіаційні та ракетні системи |
Кожен тип має свої переваги на полі бою. DPICM, наприклад, поєднує кумулятивну бойову частину проти броні з осколковою дією проти піхоти. Саме такі снаряди Україна отримала від США у 2023 році.
Касетні боєприпаси у реальних війнах: від Лаосу до України 2026 року
У війні в Україні росія застосовує касетні боєприпаси систематично з лютого 2022 року. Зафіксовано удари по Харкову, Чернігову, Миколаєву, Краматорську, Одесі та багатьох інших містах. Снаряди «Смерч», «Ураган», «Торнадо-С», ракети «Іскандер» і авіабомби РБК-250 несуть сотні суббоєприпасів. Багато з них не вибухають одразу — рівень неспрацьовування російських зразків часто перевищує 10–40 %.
Україна почала отримувати касетні боєприпаси від США у липні 2023 року — переважно 155-мм снаряди M864 з DPICM. Рівень неспрацьовування в них заявлений на рівні близько 2,35 %. Українські військові використовують їх переважно по скупченнях російських військ і техніки на окупованих територіях, уникаючи застосування в населених пунктах. Це дозволяє економити звичайні снаряди та ефективніше вражати розосереджені цілі.
У 2026 році під час конфлікту між Іраном та Ізраїлем іранські балістичні ракети з касетними бойовими частинами завдали ударів по цивільних районах. Зафіксовано загибель мирних жителів саме від суббоєприпасів. Це ще раз показало, що навіть у сучасних умовах касетні боєприпаси продовжують застосовувати не лише в Україні.
Невибухові суббоєприпаси: загроза, яка не закінчується з війною
Найбільша проблема касетних боєприпасів — не те, що вони роблять під час атаки, а те, що залишають після неї. Невибухові елементи лежать на поверхні або ховаються в траві, ґрунті, руїнах. Вони реагують на найменший рух: крок дитини, колесо автомобіля, лопату фермера.
У Лаосі досі гинуть і отримують поранення понад 100 людей на рік — переважно діти, які сприймають яскраво пофарбовані «бомбочки» за іграшки. У Лівані після війни 2006 року сапери щодня знешкоджували десятки суббоєприпасів. В Україні після кожного російського удару касетними боєприпасами по житлових кварталах залишаються десятки або сотні небезпечних елементів, які розміновують підрозділи ДСНС та піротехніки.
Сучасні «розумні» системи намагаються вирішити проблему: додають самоліквідатори, які спрацьовують через кілька хвилин або годин, якщо ціль не знайдена. Проте навіть вони не дають 100 % гарантії, а старі зразки, яких досі багато на складах, такої функції взагалі не мають.
Міжнародне право та реальність 2026 року
У 2008 році в Дубліні ухвалили Конвенцію про касетні боєприпаси. Станом на 2026 рік її ратифікували 112 держав, ще 12 підписали. Конвенція забороняє розробку, виробництво, накопичення, передачу та застосування касетних боєприпасів. Держави-учасниці зобов’язані знищити наявні запаси та проводити розмінування.
Україна, США, Росія, Китай, Іран та низка інших країн до конвенції не приєдналися. Вони вважають касетні боєприпаси законним засобом ураження, особливо коли йдеться про оборону або боротьбу з масованими атаками. У 2026 році США навіть уклали контракт на закупівлю нових касетних боєприпасів ізраїльського виробництва на суму понад 210 мільйонів доларів і планують розгортання власного виробництва.
Таким чином, попри існування міжнародної заборони, касетні боєприпаси залишаються в арсеналах ключових військових держав і продовжують застосовуватися в активних конфліктах.
Цікаві факти
- Німецькі «метелики» SD 2 час від часу досі знаходять у Великій Британії — деякі з них пролежали в землі понад 80 років і вибухнули під час будівельних робіт.
- У Лаосі американська авіація скинула більше бомб, ніж на всю Німеччину та Японію разом узяті за роки Другої світової війни. Більшість з них — саме касетні.
- Яскраві кольори суббоєприпасів (жовтий, помаранчевий, червоний) роблять їх привабливими для дітей — саме тому в багатьох країнах після війн фіксують найбільше жертв серед малюків.
- Один сучасний 155-мм касетний снаряд DPICM за ефективністю ураження площі може замінити 10–15 звичайних фугасних снарядів.
- Деякі суббоєприпаси мають резервний детонатор, який спрацьовує навіть після кількох років лежання — тому сапери працюють з ними з особливою обережністю.
- У 2026 році під час ірано-ізраїльського протистояння саме суббоєприпаси з балістичних ракет стали причиною частини цивільних втрат у районах Тель-Авіва.
Чому військові їх люблять, а гуманітарники — ні
З військової точки зору касетний боєприпас — дуже ефективний інструмент. Один постріл з РСЗВ або один авіаційний скид може зупинити наступ піхоти на широкому фронті, знищити колону техніки або придушити артилерію противника на великій площі. У умовах «снарядного голоду» або коли ворог розосереджений — це реальна перевага.
З гуманітарної точки зору це зброя, яка майже завжди порушує принцип розрізнення між військовими та цивільними. Широка зона ураження, високий відсоток невибухових елементів і довготривала загроза роблять її особливо небезпечною в районах, де живуть люди. Саме тому більшість країн світу вирішили відмовитися від неї назавжди, а ті, хто продовжує використовувати, змушені пояснювати світовій спільноті свої дії.
Сучасні технології — дрони-камікадзе, високоточні ракети, системи залпового вогню з унітарними боєголовками — поступово зменшують потребу в касетних боєприпасах. Проте поки вони залишаються на складах і в планах переозброєння, тема не зникне з порядку денного ні військових, ні правозахисників.
