На сьогодні Європейський Союз об’єднує рівно двадцять сім держав. Ця цифра з’явилася не випадково й не за одну ніч — вона стала результатом майже семи десятиліть поступового, іноді драматичного, але завжди осмисленого зростання. Кожне нове членство змінювало не лише карту, а й внутрішній баланс сил, економічні пріоритети та культурну тканину спільноти.
Процес вступу ніколи не був простою формальністю. Країна-кандидат проходить багаторічну перевірку на відповідність демократичним стандартам, функціонуванню ринкової економіки та здатність імплементувати понад тридцять п’ять тисяч сторінок спільного законодавства. У червні 2026 року, після зміни позиції Угорщини, ЄС активізував переговори з Україною та Молдовою, однак повноцінне членство для нових держав іще попереду — воно вимірюється роками реформ та одностайної згоди всіх чинних членів.
Для звичайної людини членство означає значно більше, ніж абстрактні інституції в Брюсселі. Це можливість жити, працювати й навчатися в будь-якій з двадцяти семи країн без додаткових дозволів, користуватися єдиними стандартами якості продуктів, мати доступ до фондів регіонального розвитку та відчувати себе частиною найбільшої зони вільної торгівлі у світі. Водночас різниця між Німеччиною з її вісімдесятьма чотирма мільйонами жителів та Мальтою з півмільйонним населенням створює постійну потребу в пошуку компромісів і балансу інтересів.
Історія розширення: від шести засновників до двадцяти семи членів
У 1951 році шість країн — Бельгія, Західна Німеччина, Франція, Італія, Люксембург і Нідерланди — створили Європейське об’єднання вугілля та сталі. Це був сміливий експеримент після руйнівної війни: колишні супротивники вирішили пов’язати свої стратегічні галузі так міцно, щоб новий конфлікт став технічно неможливим. Через шість років той самий склад держав підписав Римські договори й започаткував Європейську економічну спільноту.
Перша велика хвиля розширення відбулася 1973 року, коли приєдналися Данія, Ірландія та Велика Британія. Наступні десятиліття принесли Грецію (1981), Іспанію та Португалію (1986). Кожна з цих країн проходила через період диктатури або авторитарного правління, і членство в європейських структурах стало для них символом повернення до демократії та модернізації економіки.
Наймасштабніше розширення сталося 2004 року. Одразу десять держав — Кіпр, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина та Словенія — перетнули поріг союзу. Це був історичний момент: країни, що десятиліттями жили за залізною завісою, отримали повноправне місце за спільним столом. 2007 року приєдналися Болгарія та Румунія, а 2013-го — Хорватія. Після виходу Великої Британії 2020 року кількість стабілізувалася на позначці 27.
Критерії членства та складний шлях до приєднання
Щоб стати членом ЄС, країна повинна відповідати Копенгагенським критеріям, ухваленим 1993 року. Перший — політичний: стабільні інституції, гарантії демократії, верховенства права, поваги до меншин. Другий — економічний: функціонуюча ринкова економіка, здатність витримувати конкурентний тиск єдиного ринку. Третій — адміністративний: уміння ефективно впроваджувати acquis communautaire, тобто весь масив європейського законодавства.
Процес складається з кількох етапів. Спочатку держава подає заявку. Європейська комісія готує висновок. Потім відбувається скринінг — детальне порівняння національного законодавства з європейським. Після відкриття переговорів країна повинна закрити всі кластери (сьогодні їх групують у шість тематичних блоків). Фінальний етап — підписання договору про вступ, його ратифікація парламентами всіх держав-членів та самого кандидата, а іноді й референдуми.
Саме вимога одностайності на ключових етапах пояснює, чому навіть після успішного скринінгу процес може тривати роками. Один член може заблокувати просування іншого, як це відбувалося з Україною до червня 2026 року. Після зміни угорського уряду та зняття вето ЄС зміг офіційно запустити міжурядову конференцію та відкрити перші кластери переговорів з Україною та Молдовою вже в середині червня.
Що членство дає громадянам і економікам на практиці
Найвідчутніша перевага — чотири свободи єдиного ринку: вільний рух товарів, послуг, капіталу та людей. Поляк може без віз працювати в Нідерландах, іспанський студент — навчатися в Португалії за програмою Erasmus+, а румунський лікар — практикувати в Ірландії після нострифікації диплома. Координація соціального страхування дозволяє отримувати пенсію, накопичену в кількох країнах, а Європейська картка медичного страхування гарантує невідкладну допомогу в будь-якій державі союзу.
Економічний ефект вимірюється не лише цифрами ВВП. Країни, що приєдналися після 2004 року, продемонстрували найвищі темпи зростання в Європі протягом перших десяти-п’ятнадцяти років членства. Кошти з фондів згуртування та спільної аграрної політики допомогли модернізувати інфраструктуру, сільське господарство та освіту в регіонах, які раніше відставали. Водночас старі члени отримали нові ринки збуту та робочу силу, що дозволило їхнім компаніям масштабуватися.
Для бізнесу членство означає єдині технічні стандарти, спрощену митницю всередині союзу та доступ до публічних закупівель усіх двадцяти семи країн. Для споживача — жорсткіші правила безпеки продуктів, захист прав пасажирів авіакомпаній та можливість легко порівнювати ціни в різних державах завдяки прозорості.
Не всі однакові: єврозона, Шенген та гнучка геометрія співпраці
Європейський Союз ніколи не був монотонним блоком. Деякі країни рухаються швидше в окремих сферах, інші зберігають певні винятки. Найяскравіший приклад — єврозона. Станом на 2026 рік її членами стали двадцять одна держава. Болгарія приєдналася до зони євро першого січня, ставши двадцять першим учасником. Данія має юридичний опт-аут, Швеція та ще кілька країн поки не виконали всіх конвергенційних критеріїв або не провели необхідних референдумів.
Шенгенська зона вільного пересування охоплює більшість, але не всі двадцять сім членів. Ірландія зберігає опт-аут через особливі відносини з Великою Британією. Кіпр залишається поза Шенгеном через нерозв’язане питання поділу острова. Румунія та Болгарія поступово інтегрувалися — спочатку повітряне та морське сполучення, згодом і сухопутні кордони.
Така «змінна геометрія» дозволяє союзу зберігати динаміку навіть тоді, коли не всі готові рухатися з однаковою швидкістю. Вона ж створює додаткову складність для громадян: іноді потрібно перевіряти, чи потрібен паспорт для поїздки між двома країнами ЄС, чи достатньо внутрішнього посвідчення особи.
Перспективи: чи зміниться число 27 найближчими роками
Станом на червень 2026 року офіційна кількість членів залишається двадцять сім. Водночас ЄС ніколи не закривав двері для нових учасників. Дев’ять країн мають статус кандидата: Албанія, Боснія і Герцеговина, Грузія, Молдова, Північна Македонія, Сербія, Туреччина, Україна та Чорногорія. Потенційним кандидатом вважається Косово.
Україна та Молдова демонструють особливо швидкий прогрес. Незважаючи на повномасштабну війну, Україна завершила скринінг acquis у рекордні строки. У червні 2026 року, після зняття багаторічного вето, ЄС офіційно розпочав формальні переговори. Це не означає швидкого вступу — попереду ще закриття кластерів, реформи в сфері верховенства права, антикорупції та захисту меншин. Проте символічний і практичний рух уперед очевидний: з 2026 року Україна приєднується до зони «роумінг як удома», а українські товари вже багато років користуються режимом поглибленої та всеохопної зони вільної торгівлі.
Чорногорія іноді називається потенційним «двадцять восьмим членом до 2028 року», однак навіть оптимістичні прогнози залежать від внутрішніх реформ та регіональної стабільності. Туреччина формально залишається кандидатом, але переговори фактично заморожені вже багато років.
Цікаві факти про Євросоюз
- Найменша за населенням країна-член — Мальта (близько 542 тисяч осіб), найбільша — Німеччина (понад 84 мільйони).
- Загальна кількість населення ЄС перевищує 450 мільйонів — це третій за чисельністю «населений пункт» планети після Китаю та Індії.
- В ЄС використовують 24 офіційні мови; найбільше носіїв — німецької, французької, італійської та іспанської, однак англійська залишається головною робочою мовою в багатьох інституціях.
- 2012 року ЄС отримав Нобелівську премію миру за внесок у перетворення Європи з континенту воєн на простір стабільності та співпраці.
- Болгарія 1 січня 2026 року стала двадцять першим членом єврозони, замінивши лев на євро без перехідного періоду.
- Програма Erasmus+ щороку дає можливість понад 300 тисячам студентів, викладачів та молодих фахівців навчатися або стажуватися в іншій країні союзу.
- Єдиний ринок ЄС — найбільша зона вільної торгівлі у світі за обсягом внутрішнього товарообігу; його правила впливають навіть на компанії з третіх країн, які хочуть продавати продукцію європейцям.
- Попри всі відмінності, середній рівень життя в країнах, що приєдналися після 2004 року, зріс значно швидше, ніж у старих членах, — це один з найуспішніших прикладів конвергенції в сучасній економічній історії.
Саме двадцять сім країн формують сьогодні Європейський Союз — живий, еволюціонуючий організм, який продовжує змінюватися під впливом внутрішніх реформ і зовнішніх викликів.
Різноманітність економік, культур та політичних традицій іноді ускладнює ухвалення рішень, особливо коли потрібна одностайність. Проте саме ця різноманітність і є головною силою союзу: кожна нова країна приносить власний досвід, нові ідеї та додаткову енергію. Україна, яка зараз проходить найскладніший і найшвидший шлях інтеграції в історії ЄС, вже зараз впливає на порядок денний — від енергетичної безпеки до оборонної промисловості.
Тому питання «скільки країн в Євросоюзі» ніколи не має остаточної відповіді раз і назавжди. Сьогодні їх двадцять сім. Завтра їх може стати більше — якщо суспільства та уряди кандидатів доведуть готовність, а чинні члени знайдуть у собі політичну волю відкрити двері ширше. Цей процес триває вже майже сімдесят п’ять років і, судячи з усього, не збирається зупинятися.
