Український безпілотник: від «Фурії» до мільйонів FPV

Коротко

• Український безпілотник — це не одна модель і не лише FPV. Це сімейство повітряних, морських і наземних апаратів: від ручного розвідника до дальнього ударного комплексу.
• Найвідоміші вітчизняні «пташки» тактичної розвідки — «Фурія» від Athlon Avia і «Лелека-100» від DeViRo. Далі за радіусом ідуть SHARK, PD-2 і Raybird.
• З 2022 року масовим явищем стали FPV, баражуючі боєприпаси на кшталт RAM II і морські дрони MAGURA.
• Сили безпілотних систем ЗСУ створені указом президента 6 лютого 2024 року. Це окремий рід сил, а не «гурт ентузіастів з гаража».
• За оцінками Міністерства оборони України, лише у 2025 році військо отримало близько 3 мільйонів FPV. Більшість апаратів у Силах оборони вже українського виробництва.
• Цивільні дрони теж існують: картографія, агромоніторинг, огляд ліній електропередач. Просто війна їх майже витіснила з новин.

Ці шість пунктів — каркас. Нижче розкладу, чим апарати відрізняються, які цифри варто тримати в голові й де люди найчастіше плутаються. Бо слово «дрон» уже настільки розмилося, що під ним ховають і іграшку з маркету, і комплекс за кілька мільйонів гривень.

Український безпілотник — це будь-який безпілотний літальний, надводний чи наземний апарат, розроблений або серійно зібраний в Україні для розвідки, коригування вогню, удару, логістики чи цивільного моніторингу. У побуті частіше кажуть «дрон» або «БПЛА». Юристи й військові люблять абревіатуру БпАК — безпілотний авіаційний комплекс, бо в комплекті завжди є станція керування, антени, запасні плати й люди, без яких «пташка» просто шматок композиту.

До 2014 року тема існувала на периферії: кілька конструкторських бюро, ентузіасти, окремі дослідні зразки. Після окупації Криму й початку війни на Донбасі з’явилися «Фурія», «Spectator», потім «Лелека». Повномасштабне вторгнення 2022-го зробило з нішевої галузі окрему воєнну економіку. І ось тут починається плутанина. Люди шукають «український безпілотник» і чекають одну відповідь, а отримують каталог на сотні найменувань.

За досвідом розмов із цивільними знайомими, більшість досі малює в голові або турецький Bayraktar, або маленький квадрокоптер з гранатою. Обидва образи живі, але обидва криві. Bayraktar TB2 — турецька машина компанії Baykar, Україна її закуповувала, не винаходила. А FPV — лише один шар величезної екосистеми.

Що ховається за словом «безпілотник»

Технічно це апарат без екіпажа на борту, яким керують по радіо, через супутник, по оптоволокну або який летить за закладеною програмою. На практиці значення ширше. Комплекс включає сам літак чи човен, наземну станцію, канал зв’язку, корисне навантаження — камеру, тепловізор, бойову частину — і розрахунок з двох-трьох, інколи п’яти людей.

Класифікація НАТО ділить повітряні апарати за масою й висотою: від мікрокласу до стратегічних. Україні зручніша інша сітка — за завданням. Бо на полі бою ніхто не питає «це клас I чи II». Питають: чи бачить техніку за посадкою, чи долетить під РЕБ, чи варто його взагалі піднімати сьогодні.

• Розвідувальні — дивляться, знімають, передають картинку, правлять артилерію.
• Ударні багаторазові — скидають боєприпас і повертаються, як Punisher від UA Dynamics.
• Баражуючі боєприпаси — летять і б’ють собою, «камікадзе».
• FPV — дешеві, швидкі, керовані «від першої особи», часто одноразові.
• Морські — надводні MAGURA, Sea Baby та споріднені катери.
• Наземні — роботи для евакуації, підвозу й розмінування.

Ця сітка груба, зате робоча. Один і той самий планер інколи буває і розвідником, і ударником: на «Лелеці» збудували RAM II, а PD-2 вміє і знімати, і нести невеликі бомби. Межі розмиті навмисно. Війна не любить чистих категорій.

Розвідники, з яких усе почалося

Якщо шукаєте «класичний» український безпілотник з крилами, а не гвинтами, майже напевно натрапите на «Фурію» або «Лелеку». Обидві машини з’явилися ще до 2022-го, обидві літають на електромоторі, обидві запускають з руки або з простої катапульти. І обидві вже стільки разів оновлювали, що «та сама Фурія 2015 року» і нинішня версія — родичі, але вже не близнюки.

«Фурія» і «Лелека-100»

A1-CM «Фурія» — розробка київської Athlon Avia. Перші польоти датують 2014 роком, на озброєння комплекс узяли 2020-го. Це літаюче крило з композитів: склопластик, карбон, кевлар. Злітна маса близько 5,5–6 кг, крейсерська швидкість 65–70 км/год, тактичний радіус до 50–55 км, маршрут до 200 км, у повітрі до трьох годин. Запускають з руки. У 2025-му компанія показала «Фурію-2»: до п’яти годин польоту, дальність близько 70 км, у планах — витягнути радіус до 100.

«Лелека-100» робить дніпровська DeViRo. На озброєння ЗСУ комплекс прийняли 2021 року, хоча літає він з середини 2010-х. Довжина 1,13 м, розмах крил майже 2 м, злітна маса 5,5 кг. Крейсерська швидкість близько 70 км/год, максимальна — до 140. Дальність польоту до 100 км, час у повітрі до 2,5 години, канал відео й керування зазвичай тримають у межах 45 км. Старт — з гумової катапульти, посадка — на живіт або з парашутом.

Поруч стоїть «Spectator-M1» київського «Меридіана» імені Корольова. Після державних випробувань 2019 року він офіційно пішов у війська. Три години польоту, відеоканал близько 35 км, маршрут до 200 км, швидкість до 120 км/год, стеля близько 3 км. Менш «медійний», ніж «Лелека», але для багатьох підрозділів саме він був першим серійним вітчизняним розвідником.

Коли треба дивитися далі: SHARK, PD-2, Raybird

Тактичні «пташки» бачать передній край. Оперативну глибину закривають інші машини. SHARK від Ukrspecsystems — розвідник із каналом зв’язку до 80 км, польотом до 4 годин, стелею 3 км і маршрутом до 300 км. Злітна маса до 13,5 кг, крейсерська швидкість близько 75 км/год, максимальна — 130. Запускають з катапульти. Його часто ставлять на коригування ствольної артилерії й РСЗВ саме там, де «Фурії» вже не вистачає радіуса.

PD-2 тієї ж компанії — важчий багатоцільовий комплекс. За даними виробника ukrspecsystems.com, середня тривалість польоту перевищує 8 годин, канал даних сягає 180 км, корисне навантаження — до 11 кг, максимальна дальність маршруту — близько 1300 км. Є версія з модулями вертикального зльоту. Це вже не «закинув з руки й пішов у посадку». Тут потрібна підготовка, майданчик або VTOL-комплект, інша логістика.

Raybird компанії Skyeton (раніше відомий як ACS-3 / Raybird-3) тримає вітчизняний рекорд витривалості: понад 28 годин у повітрі, маршрут до 2500 км, стеля 5500 м, злітна маса близько 23 кг, корисне навантаження 5–10 кг. Канал керування — понад 200 км, у автономному режимі машина йде за маршрутом сама. Для карти фронту на добу вперед такі апарати незамінні. Дорогі, так. Зате один виліт закриває те, на що дрібним розвідникам треба кілька екіпажів.

Таблиця навмисно спрощена. Реальні цифри пливуть від прошивки, антени, погоди й того, наскільки щільно працює ворожий РЕБ. У практиці оператори майже ніколи не викладають паспортний максимум «на всю котушку». Залишають запас. Бо втратити борт на останніх відсотках батареї — найобразливіший спосіб зіпсувати виліт.

Ударні машини, FPV і те, що б’є собою

Розвідка без удару — половина справи. Друга половина виросла швидше за будь-який штабний план. Тут три різні логіки, і їх не варто звалювати в одну купу.

Багаторазовий удар і баражуючий боєприпас

Punisher від UA Dynamics — невеликий багаторазовий ударник. Розмах крил майже 3 м, злітна маса 7,5 кг, бойове навантаження 2,5 кг, дальність близько 45 км. Скидає боєприпас з висоти кількасот метрів і йде назад. Підготовка до старту — близько 10 хвилин, перезаряджання — близько 5. Точність скидання виробник заявляє в межах 4 м. Тиха, без яскравого теплового сліду, тому її люблять підрозділи, яким треба сунутись глибше за лінію зіткнення й не світитись.

RAM II — інша філософія. Це баражуючий боєприпас на базі «Лелеки-100». До 55 хвилин у повітрі, до 30 км від точки запуску, бойова частина близько 3 кг, заявлена точність удару — близько метра. Стартує з мобільної катапульти. Після масованої атаки на українські міста волонтери збирали на ці комплекси сотні мільйонів гривень за добу. Машина одноразова за задумом: долетіла, знайшла ціль, вдарила.

Далекобійні ударні апарати — окрема полиця. UJ-22 Airborne від Ukrjet, сімейство апаратів на кшталт «Бобра», пізніші машини з дальністю в сотні й тисячі кілометрів. Точні ТТХ часто закриті, і це нормально. Для читача важливо інше: український безпілотник давно вийшов за межі «подивитися за пагорб». Він б’є по складах, аеродромах, НПЗ і логістиці в глибокому тилу.

FPV: дешево, багато, нервово

FPV — first person view — квадрокоптер або літак, яким пілот керує, дивлячись «очима» машини через окуляри. Більшість таких бортів коштують непорівнянно менше за крилатий розвідник. Втратити один — прикро. Втратити роту за тиждень без них — значно гірше. Саме тому держава й волонтери будують їх мільйонами.

Класичний радіо-FPV вразливий до глушіння. Відповідь ринку — оптоволокно. Керування йде не ефіром, а тонким кабелем, який дрон розмотує за собою. Глушити такий канал звичайною станцією РЕБ майже марно. У 2025 році українські компанії вже кодифікували оптоволоконні моделі, а кластер Brave1 публічно фіксував випробування з дальністю понад 20 км. Є й мінуси: кабель чіпляється за гілки, обмежує маневр, котушка додає ваги. Зате в «глухому» лісі чи біля потужного комплексу РЕБ це часто єдиний спосіб дотягнутись до цілі.

1. Радіо-FPV — швидкий і дешевий, але залежить від частот і погоди в ефірі.
2. Оптоволоконний — стійкіший до РЕБ, важчий і вибагливіший до рельєфу.
3. Бомбер-квадрокоптер — багаторазовий, скидає боєприпас і вертається на батарею.
4. Літаковий FPV / «крило» — далі летить, гірше висне над точкою.

Новачки часто купують «як у відео з тікток» і дивуються, чому борт падає на третьому вильоті. Інша антена, інший відеопередавач, інша прошивка, вологий акумулятор, криво відцентровані пропелери — дрібниць сотні. Помічав одну й ту саму помилку: люди женуться за максимальною дальністю й ігнорують якість картинки. А пілот б’є не «кілометрами в паспорті», а тим, що бачить в останні дві секунди.

Море й земля: не лише небо

Сили безпілотних систем задумані ширше за авіацію. MAGURA V5 — надводний дрон довжиною близько 5,5 м, з дальністю ходу, яку відкриті джерела оцінюють до 800 км, і бойовою частиною в сотні кілограмів. Sea Baby Служби безпеки України працює в тій самій ніші, але з іншим акцентом: важчий заряд, удари по портовій інфраструктурі й кораблях біля причалу. Разом вони змінили розклад у Чорному морі сильніше, ніж будь-який окремий літак.

На землі — роботи-евакуатори, платформи підвозу боєкомплекту, машини розмінування. Вони менше потрапляють у заголовки, бо не вибухають ефектно. Зате рятують спини й життя піхоти. Якщо вже говорити чесно про «український безпілотник» як явище, без цієї гілки картина кульгає.

Порівняння грубе, але воно б’є по головному міфу: нібито «дрони замінили артилерію». Не замінили. Вони змінили пропорції. Артилерія б’є далі й важче, якщо має очі. FPV добиває те, що очі знайшли. Морський катер забирає в противника відчуття безпечної гавані. Разом це система, а не конкурс красивих корпусів.

Як з майстерень виросла галузь

До лютого 2022-го українське безпілотне виробництво було впізнаваним, але компактним. Кілька десятків фірм, державні контракти з довгим циклом кодифікації, волонтерські збори на «Валькірію» чи чергову «Фурію». Після вторгнення цикл стиснувся до тижнів. Гаражі, цехи побутової техніки, меблеві фабрики — усе, що вміло тримати паяльник і фрезер, пішло в дрони.

Цифри, які варто запам’ятати, такі. У 2024 році в Україні зібрали орієнтовно 2,2 мільйона безпілотних апаратів різних типів. У 2025-му вийшли щонайменше на 4 мільйони. На 2026-й офіційно закладають ще вище — у публічних виступах заступника міністра оборони лунала ціль близько 7 мільйонів. Частка вітчизняних постачань у Силах оборони перевищує 95%. Це не означає повну незалежність від імпортних чипів, моторів і тепловізорів. Означає інше: корпус, збірка, прошивка, ремонт і швидкі ітерації вже українські.

6 лютого 2024 року президент підписав указ № 51/2024 про нарощування спроможностей Сил оборони. Так з’явилися Сили безпілотних систем. Восени того ж року Верховна Рада закріпила їх законом як окремий рід сил. За оцінками, які наводили в НАТО, цей рід становить близько 2% особового складу, але дає від 30 до 50% втрат противника. РНБО України окремо фіксувала: значна частина втрат армії РФ припадає саме на FPV, а виробнича спроможність країни вже вимірюється мільйонами таких бортів на рік. Понад 160 компаній збирають FPV на різних майданчиках — від великих заводів до маленьких партій «під бригаду».

Кодифікація — окрема бюрократична драма, без якої контракт з Міноборони не підпишуть. Виробник подає зразок, проходить випробування, отримує код номенклатури, і лише тоді машина може офіційно їхати у війська за державні гроші. Процес прискорили, але не скасували. Від початку 2026 року до Сил оборони вже допустили кількасот нових комплексів — більше, ніж за попередні повні роки. Назви інколи звучать як нікнейми з чату: «Галка», «Бешкет», «Чумак», «Білий Вовк». За кожною — конкретний борт, який хтось уже ганяв на полігоні.

За спостереженнями з відкритих брифінгів і розмов із людьми з виробництва, найцінніший ресурс зараз не карбонова трубка. Найцінніший — пілот і технік. Борт можна надрукувати. Школу скидання на рухому ціль під РЕБ — ні. Тому «Лінія дронів» і окремі бригади безпілотних систем ростуть не лише цехами, а й навчальними центрами.

Цивільне життя: поля, карти, дроти

Поки новини крутять вибухи, цивільний ринок не зник. Він просто став тихішим. Culver Aviation зі своїм SKIF знімає поля, оцінює схожість, будує ортофотоплани з точністю до сантиметрів на піксель. Ті самі машини після 2022-го пішли фіксувати руйнування: щоб страховик, громада чи міжнародний фонд бачили не емоцію, а гектари й кубометри.

Енергетики ганяють квадрокоптери вздовж ЛЕП — шукають обірвані гірлянди й нагріті стики. Рятувальники дивляться покрівлі після обстрілів, щоб не ганяти людей на хиткий шифер. Аграрії рахують сходи й зони вилягання. Це все теж український безпілотник, просто без бойової частини й без пафосу.

• Картографія й кадастр — ортофото, хмари точок, моделі рельєфу.
• Агромоніторинг — індекси рослинності, карти для диференційованого внесення.
• Інспекція інфраструктури — вишки, мости, сонячні станції, трубопроводи.
• Пошук людей — тепловізор над лісом чи водою, якщо дозволяє дозвільна система.

Дозвільна система, до речі, не відпочиває. Цивільний політ над містом без узгодження — все ще шлях до протоколу. Війна не скасувала Повітряний кодекс, лише додала зон, куди взагалі літати не можна. Якщо берете дрон «пофоткати захід», перевірте карту обмежень. Звучить нудно. Дешевше за конфіскацію.

Де люди плутаються найчастіше

Перша плутанина — походження. Bayraktar, Switchblade, Warmate, польський FlyEye стоять на озброєнні України, але українськими не є. Вітчизняне — те, що спроєктоване або щонайменше серійно зібране й модернізоване тут. Друга — масштаб. «Ми зробили дрон» у 2016-му означало десяток комплексів. У 2026-му — іншу лігу: місячні партії, сервісні центри, власні польотні контролери.

Третя помилка болючіша. Люди порівнюють паспортні ТТХ як у автосалоні. «Цей летить 100 км, той лише 50, беремо перший». А потім з’ясовується, що на 70-му кілометрі картинка сиплеться, бо антена дешевша, а ворожа станція РЕБ стоїть саме на цій ділянці. Дальність у брошурі — лабораторна стеля. Бойова дальність — те, що залишається після вітру, холоду, розрядженої батареї й чужого глушіння.

1. Плутати турецькі, американські й польські машини з українськими розробками.
2. Вважати, що FPV замінив розвідника з тепловізором.
3. Оцінювати комплекс лише за ціною одного борту, забуваючи про станцію, навчання й ремонт.
4. Вірити рекламним «100% захист від РЕБ». Такого напису в природі не існує, є лише вищий поріг стійкості.
5. Ігнорувати логістику акумуляторів. На морозі ємність падає, і гарний план вильоту розсипається за двадцять хвилин.

Ще один міф: нібито все вирішує штучний інтелект. Автопілот, утримання висоти, повернення «додому», розпізнавання силуету техніки — так, це вже стоїть на багатьох бортах. Але фінальне «б’ємо / не б’ємо» досі за людиною. І добре, що так. Алгоритм не бачить, що в сараї цивільні. Пілот — бачить, якщо його навчили дивитись.

Що з цим робити, якщо тема вас зачепила

Якщо ви просто хочете орієнтуватися в новинах — запам’ятайте три полиці. Тактичний розвідник («Фурія», «Лелека», Spectator). Оперативний і далекий (SHARK, PD-2, Raybird). Масовий удар (FPV, RAM II, морські катери). Усе інше — модифікації цих трьох думок.

Якщо збираєтеся допомагати — питайте підрозділ, що їм потрібно саме цього місяця. Іноді це не «ще один крутий дрон», а котушки оптоволокна, зарядні станції, нічні камери або звичайні акумулятори 6s. Гроші на «красивий борт з відео» без розхідників згорають швидше за сам борт.

Якщо дивитесь у бік цивільної професії — вчіть не лише пульт. Аерофотозйомка, фотограмметрія, радіоелектроніка, основи РЕБ як явища, англійська для документації комплектуючих. Галузь уже не романтика гаража. Це виробництво з ОТК, гарантією і нервовим відділом постачання.

Український безпілотник перестав бути дивиною. Він став інфраструктурою — такою самою, як міст чи радіостанція, тільки значно злішою для тих, хто прийшов на нашу землю. Далі буде ще більше машин, ще коротші цикли оновлень і ще нудніша, корисніша робота техніків о третій ночі. Якщо хочете розуміти наступну новину про «новий комплекс», почніть не з гучної назви. Почніть із питання: це очі, кулак чи човен — і на яку відстань.