Піт Гегсет уособлює шлях, який рідко трапляється в американській політиці: від офіцера Національної гвардії з реальним бойовим досвідом в Іраку та Афганістані до телеведучого консервативного каналу і, зрештою, до найвищої оборонної посади країни. Його призначення у січні 2025 року на посаду 29-го міністра оборони США стало несподіваним навіть для багатьох союзників Дональда Трампа, а підтвердження в Сенаті з перевагою всього в один голос підкреслило глибокі розбіжності в оцінці його кандидатури. Сьогодні, у 2026 році, Гегсет залишається однією з найбільш помітних і суперечливих фігур адміністрації, активно впливаючи на кадрові рішення Пентагону, підходи до стримування Китаю та операції на Близькому Сході.
Його погляди на «культуру воїна», критику «пробудженої» політики в армії та пріоритет lethality над соціальними експериментами знайшли відображення в низці кроків: від перегляду навчальних програм до кадрових змін на високих посадах. Водночас рішення, пов’язані з операціями проти хуситів у Ємені, ударами по човнах у Карибському басейні та переформатуванням командування в Європі, викликали як підтримку серед консерваторів, так і гостру критику демократів та європейських союзників. Для українського читача особливо цікавими є аспекти, пов’язані зі змінами в підходах до підтримки України та роллю Гегсета в ширшому контексті трансатлантичної безпеки.
Стаття пропонує глибокий розгляд біографії, військової служби, медіа-кар’єри, реформ на чолі Пентагону та ключових контроверсій, щоб дати повну картину людини, яка сьогодні керує одним із найпотужніших військових відомств світу.
Ранні роки та шлях до форми
Пітер Браян Гегсет народився 6 червня 1980 року в Міннеаполісі, штат Міннесота, у сім’ї баскетбольного тренера Браяна та Пенні Гегсет. Норвезьке коріння родини, спортивне середовище та консервативні цінності сформували характер майбутнього міністра. У школі Forest Lake Area High School він був відмінником, капітаном команд з баскетболу та футболу, встановлював рекорди з триочкових кидків і закінчив навчання в 1999 році як кращий учень класу.
У Принстонському університеті Гегсет обрав спеціальність «політика» і швидко став помітною фігурою консервативного студентського середовища. Як видавець і головний редактор газети The Princeton Tory, він публікував матеріали, що критикували тогочасні тренди мультикультуралізму та «політичної коректності». У 2003 році він отримав ступінь бакалавра мистецтв. Пізніше, у 2013-му, завершив магістратуру з державної політики в Школі державного управління імені Джона Ф. Кеннеді Гарвардського університету. Ці два престижні дипломи стали основою для подальшої аналітичної та публічної діяльності.
Після випуску з Принстону короткий час Гегсет працював аналітиком на Уолл-стріт у Bear Stearns, але швидко зрозумів, що його покликання — не фінанси. У 2003 році він отримав офіцерське звання через програму ROTC і приєднався до Національної гвардії Міннесоти як офіцер піхоти. Національна гвардія — це не просто резерв: це формування, де громадяни поєднують цивільне життя з регулярними тренуваннями та можливістю розгортання на бойові місії. Саме через гвардію Гегсет отримав свій перший реальний військовий досвід.
Військова служба: Гуантанамо, Ірак та Афганістан
Служба Гегсета почалася в 2004 році з розгортання на військово-морській базі Гуантанамо на Кубі. Як командир взводу він відповідав за охорону затриманих. Це був перший серйозний тест на витримку та лідерство в умовах високої напруги.
У 2005 році він добровільно поїхав до Іраку. Спочатку служив командиром піхотного взводу в 3-му батальйоні 187-го піхотного полку 101-ї повітрянодесантної дивізії, згодом перейшов на посаду офіцера військово-цивільних операцій у Багдаді та Самаррі. Цивільно-військові операції — це робота на перетині військових і гуманітарних завдань: налагодження контактів з місцевими радами, допомога в відновленні інфраструктури, збір інформації про настрої населення. Під час однієї з поїздок його машина потрапила під обстріл реактивною гранатою — боєприпас не розірвався, але момент залишив глибокий слід.
За службу в Іраку Гегсет отримав Бронзову зірку, Значок бойового піхотинця та Похвальну медаль. У 2010–2011 роках він повернувся до служби вже як капітан і вирушив до Афганістану інструктором з протиповстанської боротьби. У Кабулі він навчав афганських та коаліційних сил методам боротьби з повстанцями в умовах поступового виведення американських військ.
У 2014 році його підвищили до майора. Пізніше, у 2019–2021 роках, він служив у Національній гвардії округу Колумбія. Однак у січні 2021 року його відсторонили від участі в охороні інавгурації Джо Байдена через татуювання — Єрусалимський хрест та напис «Deus Vult». Командування розцінило символи як потенційну загрозу, хоча Гегсет наполягав на їхньому християнському значенні. Останній день у формі припав на 31 березня 2021 року, а у січні 2024-го він остаточно звільнився з резерву.
| Період | Розгортання / Роль | Ключові події та нагороди |
|---|---|---|
| 2004 | Гуантанамо, командир взводу | Охорона затриманих, Похвальна медаль |
| 2005–2006 | Ірак (Багдад, Самарра), взводний та цивільно-військовий офіцер | Бронзова зірка, Значок бойового піхотинця, Похвальна медаль |
| 2010–2011 | Афганістан (Кабул), інструктор з протиповстанської боротьби | Навчання місцевих сил, друга Бронзова зірка |
| 2019–2021 | Національна гвардія округу Колумбія | Відсторонення через татуювання, завершення служби |
Ці роки сформували у Гегсета переконання, яке він пізніше неодноразово висловлював публічно: армія має залишатися інститутом воїнів, а не платформою для соціальних експериментів.
Медіа-кар’єра, книги та політичне становлення
Після повернення з Іраку Гегсет працював у Manhattan Institute, а з 2007 року очолив організацію Vets for Freedom, яка виступала за посилення американської присутності в Іраку та Афганістані. Пізніше він став президентом Concerned Veterans for America — консервативної групи, що фінансувалася братами Кох і критикувала реформи системи у справах ветеранів за часів Обами. У 2016 році він залишив організацію на тлі внутрішніх конфліктів та звинувачень у фінансових порушеннях.
Паралельно розгорталася медіа-кар’єра. З 2014 року Гегсет став коментатором Fox News, а з 2017-го — співведучим програми Fox & Friends Weekend. Його прямі, емоційні коментарі про «війну з воїнами», критика «пробудженої» політики в армії та підтримка Трампа зробили його однією з найвпливовіших консервативних голосів на телебаченні. У 2016 році він активно підтримував кампанію Трампа і пізніше входив до кола неформальних радників.
Гегсет — автор кількох книг. У «American Crusade» (2020) він окреслив консервативний маніфест, протиставляючи «американізм» фемінізму, глобалізму та прогресивізму. У «The War on Warriors» (2024) — бестселері New York Times — він детально розібрав, на його думку, зраду військових з боку політиків та бюрократії, посилаючись зокрема на власний досвід з татуюванням. Книги стали платформою для його публічної позиції і значною мірою визначили тон його майбутньої роботи на чолі Пентагону.
Номінація та підтвердження на посаду міністра оборони
У листопаді 2024 року новообраний президент Дональд Трамп несподівано назвав Гегсета своїм кандидатом на посаду міністра оборони. Вибір шокував багатьох: людина без досвіду управління великими структурами, з минулим телеведучого та ветерана гвардії, мала очолити відомство з бюджетом понад 800 мільярдів доларів та мільйонами військовослужбовців і цивільних.
Слухання в Сенаті в січні 2025 року стали напруженими. Гегсета запитували про старі звинувачення в сексуальному насильстві (2017 рік, справа закрита без висунення обвинувачень, укладено угоду про нерозголошення), проблеми з алкоголем та фінансовим менеджментом у ветеранських організаціях, а також про його минулі висловлювання щодо жінок у бойових підрозділах. Гегсет заперечив серйозні порушення, частково відкликав попередні радикальні заяви про жінок у армії та наголосив на необхідності відновити «культуру воїна».
24 січня 2025 року Сенат підтвердив його кандидатуру голосуванням 51 проти 50. Вирішальний голос віддав віцепрезидент Джей Ді Венс — лише другий такий випадок в історії США для кандидата в кабінет міністрів. 25 січня Гегсет склав присягу і став наймолодшим міністром оборони після Дональда Рамсфелда.
На чолі Пентагону: реформи, пріоритети та 2026 рік
З перших місяців на посаді Гегсет взяв курс на перезавантаження військової культури. Він ініціював перегляд навчальних програм, скасування частини досліджень з питань клімату та соціальних трендів, а також кадрові рішення, спрямовані на посилення «воєнного» фокусу. Серед помітних кроків — відсторонення деяких високопоставлених офіцерів, зокрема тих, хто відповідав за координацію підтримки України в Європі.
У 2025–2026 роках Пентагон під його керівництвом активізував дії на Близькому Сході. Гегсет відіграв помітну роль у плануванні та публічній підтримці операцій проти хуситів у Ємені та в контексті ширшої кампанії щодо Ірану. Він також публічно критикував європейських союзників за недостатній внесок у спільну оборону та сигналізував про можливий перегляд чисельності американських військ у Європі.
Його стиль керівництва — прямий, публічний, часто емоційний — контрастує з традиційною стриманістю високих військових чиновників. Гегсет регулярно з’являється в ЗМІ, коментує операції та захищає курс адміністрації. Для частини консерваторів він став символом повернення «справжньої» армії; для опонентів — джерелом нестабільності та ризику ескалації.
Контроверсії та критика: Signal-чати, удари по човнах та кадрові рішення
Однією з найгучніших історій стала історія з Signal-чатами у березні 2025 року. Гегсет поділився деталями планів ударів по хуситах у Ємені (типи літаків, час запуску, послідовність атак) у зашифрованому чаті, куди випадково потрапив редактор The Atlantic. Пізніше з’явилася інформація про другий чат, де аналогічна інформація обговорювалася з участю дружини Гегсета, його брата та особистого адвоката. Розслідування інспектора Пентагону дійшло висновку, що міністр порушив правила поводження з чутливою інформацією, що могло наражати на небезпеку американських військових. Сам Гегсет заперечував передачу класифікованих даних.
Інша гучна історія — удари по човнах, які США вважали наркокур’єрськими, біля берегів Венесуели у вересні 2025 року. Критики стверджували, що другий удар по вцілілим після першої атаки може кваліфікуватися як воєнний злочин. Гегсет дистанціювався від деталей виконання, наголошуючи на загальній меті боротьби з наркотрафіком.
Кадрові рішення 2026 року, зокрема ініціатива щодо відставки генерала, який координував підтримку України, викликали хвилю обговорень у Європі та Києві. Опоненти бачать у цьому послаблення трансатлантичної солідарності; прихильники — приведення командування у відповідність до пріоритетів «Америка перш за все».
Гегсет залишається фігурою, яка поляризує. Його прихильники хвалять рішучість і готовність ламати застарілі схеми. Критики вказують на брак управлінського досвіду великого масштабу та ризики, пов’язані з публічним стилем керівництва.
Цікаві факти про Піта Гегсета
- Гегсет — один із небагатьох міністрів оборони США, який має реальний бойовий досвід командира взводу в Іраку та досвід інструктора в Афганістані. Дві Бронзові зірки та Значок бойового піхотинця — не просто нагороди, а свідчення реальних ризиків на полі бою.
- У січні 2021 року його відсторонили від участі в охороні інавгурації Джо Байдена через татуювання «Deus Vult» та Єрусалимський хрест. Гегсет наполягав, що це християнські символи, а не екстремістські.
- У 2020 році під час прямого ефіру на Fox News він випадково вдарив сокирою барабанщика військового оркестру Вест-Пойнт. Інцидент завершився легкими травмами та мировою угодою.
- Гегсет написав книгу «The War on Warriors» (2024), де детально описав власний досвід з татуюванням та сформулював тезу про «війну проти воїнів» з боку політиків і бюрократії.
- У 2016 році він активно лобіював помилування солдатів, звинувачених у військових злочинах, зокрема у справі Едді Галлагера. Трамп помилував кількох таких військових у 2019 році.
- Гегсет закінчив Гарвардську школу державного управління, але у 2022 році публічно повернув диплом на знак протесту проти курсів з критичної расової теорії.
- Станом на 2026 рік він залишається наймолодшим міністром оборони США після Дональда Рамсфелда, який вперше обійняв цю посаду у 1970-х.
Шлях Піта Гегсета від гвардійського взводного до очільника Пентагону демонструє, наскільки швидко в сучасній Америці людина з чіткою ідеологічною позицією та медіа-присутністю може опинитися на вершині оборонної ієрархії. Його рішення продовжують формувати не лише американську армію, а й ширший ландшафт глобальної безпеки — від Близького Сходу до європейського флангу НАТО. Незалежно від оцінок, ця фігура вже вписала своє ім’я в історію американської оборонної політики початку XXI століття.
