Острів Епштейна, офіційно відомий як Літтл-Сент-Джеймс, — це невеликий приватний клаптик землі площею 28–32 гектари в Американських Віргінських Островах, що лежить на південний схід від Сент-Томаса. Бірюзові води Карибського моря омивають його береги, пальми гойдаються під пасатами, а скелясті пагорби колись приховували розкішні вілли, басейни та загадкові споруди. З 1998 до 2019 року ним володів фінансист Джеффрі Епштейн, який називав острів «Little St. Jeff».
За ці два десятиліття Літтл-Сент-Джеймс перетворився з тропічного притулку на місце, де перетиналися інтереси найвпливовіших людей планети — політиків, науковців, бізнесменів. Водночас тут, за твердженнями численних потерпілих, відбувалася системна сексуальна експлуатація неповнолітніх дівчат, яких привозили на острів літаком, а потім вертольотом чи човном. Ізоляція місця робила його ідеальним для приховування правди.
Сьогодні острів уже не належить Епштейну. У 2023 році його разом із сусіднім Грейт-Сент-Джеймс придбали за 60 мільйонів доларів. Нові власники обіцяли створити розкішний курорт, але станом на 2026 рік масштабних робіт не видно. Натомість острів приваблює інфлюенсерів, які незаконно проникають на територію заради контенту, а тінь минулого досі викликає гострі питання про владу, безкарність та те, що насправді відбувалося за високими стінами.
Історія придбання та розвитку острова
У 1997 році острів належав венчурному капіталісту Арчу Камміну, який виставив його на продаж за 10,5 мільйона доларів. У квітні 1998 року компанія L.S.J. LLC, єдиним членом якої був Джеффрі Епштейн, придбала Літтл-Сент-Джеймс за 7,95 мільйона доларів. Для Епштейна це стала одна з ключових точок у мережі його нерухомості — поряд із особняком у Нью-Йорку, маєтком у Палм-Біч та ранчо в Нью-Мексико.
Епштейн активно інвестував у розвиток. Головний будинок реконструював дизайнер Едвард Таттл, відомий роботою з мережею Aman Resorts. З’явилися колонадні вілли, додаткові резиденції, великий овальний басейн, кабани, гелікоптерний майданчик, причал і система опріснення води. У 2005 році проклали підводний кабель електрики та оптоволокна зі Сент-Томаса, відмовившись від генераторів. На піку, у 2008 році, на острові працювало близько 70 осіб — садівники, охоронці, покоївки, кухарі. Епштейн вимагав від персоналу абсолютної конфіденційності.
Сусідній Грейт-Сент-Джеймс він придбав у 2016 році більш ніж за 20 мільйонів доларів, створивши буферну зону приватності. Острів став не просто резиденцією, а закритим світом зі своєю логістикою, правилами та атмосферою ексклюзивності.
| Рік | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 1998 | Придбання Літтл-Сент-Джеймс | За 7,95 млн доларів через підконтрольну компанію |
| 2005 | Прокладання кабелю зв’язку | Острів отримав стабільне електропостачання та інтернет |
| 2016 | Купівля Грейт-Сент-Джеймс | Створення буферної зони приватності |
| 2019 | Смерть Епштейна | Острів переходить до трасту 1953 Trust |
| 2023 | Продаж новому власнику | За 60 млн доларів Стівену Деккофу |
Згідно з даними wikipedia.org, оцінна вартість острова на момент смерті Епштейна сягала майже 64 мільйонів доларів. Це була не просто нерухомість — це був інструмент впливу та контролю.
Архітектура та загадкова споруда на пагорбі
На перший погляд острів виглядав як розкішний карибський курорт: білі вілли з блакитними дахами, пальми, доріжки, басейн. Але одна споруда особливо привертала увагу. На південно-західному краю, на скелястому пагорбі, височіла кубічна будівля з горизонтальними синіми та білими смугами, оточена квадратним павільйоном з геометричними червоно-білими візерунками.
У 2010 році архітектори подали дозвільні документи на «Музичний павільйон» — восьмикутну споруду для рояля. Реальність виявилася іншою: будівля стала вищою, кубічною, з смугами та фальшивими дверима, які домалювали пізніше. Спочатку на ній був золотий купол, який знесло ураганом Марія у 2017 році. Зверху стояли великі золоті пташині статуї.
Інтер’єр вражав: двоярусний зал, дерев’яна підлога, килим, довгий темний стіл, книжкові шафи, маленький чорний рояль і портрет Епштейна поряд із зображенням Папи Римського. У 2026 році стало відомо, що Епштейн називав цю будівлю «mosque» (мечеть) у листуванні та надихався дизайном сирійської лазні XV століття в Алеппо — Yalbugah Hammam із золотим куполом і смугастою кладкою. Він навіть намагався отримати тканини, пов’язані зі священною Каабою.
Ця споруда стала головним джерелом чуток і теорій змови. Її вигляд не відповідав жодному практичному поясненню — ні музичному залу, ні каплиці, ні лазні. Вона ніби кидала виклик уяві й підкреслювала, наскільки закритим і дивним був цей світ.
Відомі відвідувачі та атмосфера закритості
Острів приваблював еліту. Серед задокументованих відвідувачів — Сергій Брін із Анною Войціцькі (2007), Говард Лутнік із родиною (2012), Рейд Гоффман і Джої Іто (2014), Ехуд Барак (кілька разів у 2014–2015), Джес Стейлі (2015). Гілейн Максвелл у 2025 році під час допиту згадала, що Наомі Кемпбелл, ймовірно, теж там побувала.
Епштейн поєднував тут бізнес, наукові розмови та розваги. Він фінансував наукові проєкти, запрошував нобелівських лауреатів та відомих учених. При цьому острів залишався максимально закритим: доступ тільки човном або вертольотом, суворий контроль персоналу, відсутність сторонніх очей. Така ізоляція створювала унікальне середовище, де звичайні правила ніби не діяли.
Темна сторона: обвинувачення та доля жертв
Паралельно з розкішшю на острові, за свідченнями багатьох жінок, відбувалася системна торгівля людьми з метою сексуальної експлуатації. Дівчат, часто неповнолітніх, рекрутували в Нью-Йорку, Флориді та інших місцях через модельні агентства, спа-салони та обіцянки легких грошей. Їх привозили на острів, де вони ставали об’єктами зловживань з боку Епштейна та його гостей.
Гілейн Максвелл відігравала ключову роль у цій схемі — саме її у 2021 році визнали винною за п’ятьма пунктами обвинувачення у вербуванні та торгівлі неповнолітніми. Вона отримала 20 років ув’язнення. Вірджинія Джуффре подала позов проти принца Ендрю; справа завершилася мировою угодою. Багато інших потерпілих отримали компенсації з трасту Епштейна.
Важливо розуміти: не всі відвідувачі брали участь у злочинах. Багато прилітали на вечірки, наукові дискусії чи просто відпочинок. Проте сам факт, що острів став центром такої діяльності, показує, як багатство та ізоляція можуть створювати зони, де жертви залишаються беззахисними, а злочинці — недосяжними для правосуддя протягом багатьох років.
Смерть Епштейна та юридичні наслідки
У липні 2019 року Епштейна заарештували за федеральними звинуваченнями в торгівлі людьми. 10 серпня того ж року він помер у в’язниці в Нью-Йорку. Офіційна версія — самогубство. Його смерть викликала хвилю теорій змови, які не вщухають досі.
Після цього почалася масштабна робота з розслідування. Траст Епштейна врегулював численні позови, у тому числі з урядом Американських Віргінських Островів. Було виплачено сотні мільйонів доларів потерпілим. Справа Максвелл стала одним із найгучніших процесів десятиліття.
Доля острова після 2019 року
У 2022 році острови виставили на продаж за 125 мільйонів доларів. У травні 2023 року їх придбав мільярдер Стівен Деккоф, засновник Black Diamond Capital Management, за 60 мільйонів — менш ніж половину початкової ціни. Він планував створити розкішний курорт на 25 номерів і відкрити його приблизно у 2025 році.
Станом на середину 2026 року масштабних будівельних робіт не зафіксовано — процес permitting затягується. Натомість острів став об’єктом інтересу соціальних мереж. За даними NBC News, до березня 2026 року з’явилося щонайменше 15 відео на YouTube, де люди незаконно проникали на територію. Один із порушників отримав судовий позов у квітні 2026 року.
Острів більше не належить Епштейну, але його історія продовжує жити. Вона нагадує про те, як далеко може зайти людина з необмеженими ресурсами, і про те, наскільки важко правосуддю наздогнати злочини, вчинені в умовах повної ізоляції.
Цікаві факти про острів Епштейна
- Дешева покупка для такого місця. У 1998 році острів коштував лише 7,95 мільйона доларів — відносно невеликі гроші для людини, яка вже володіла нерухомістю на десятки мільйонів. Пізніше його оцінювали майже у 64 мільйони.
- Персонал і культура мовчання. У 2008 році на острові працювало близько 70 осіб. Епштейн особисто наполягав на абсолютній конфіденційності — працівники знали, що розмови про те, що відбувається, можуть коштувати їм роботи.
- Смугаста будівля — не те, чим здавалася. Плани 2010 року передбачали восьмикутний музичний павільйон. Реальність стала кубічною спорудою з блакитними смугами, натхненною сирійською лазнею XV століття. Купол знесло ураганом у 2017 році.
- Золота тканина з Кааби. У 2026 році стало відомо, що Епштейн намагався отримати елементи декору, пов’язані зі священною Каабою, для оздоблення своєї «мечеті» на острові.
- Тренд 2026 року — незаконні проникнення. Після продажу острова інфлюенсери почали масово знімати відео, пробираючись на територію. Декілька випадків закінчилися судовими позовами від нового власника.
- Наука і тінь. Епштейн активно фінансував наукові дослідження і запрошував учених. Деякі відвідувачі прилітали саме для інтелектуальних розмов, а не для розваг, що ускладнює загальну картину того, що відбувалося.
Історія Літтл-Сент-Джеймс — це не лише про одного чоловіка та його злочини. Це історія про те, як суспільство дозволяє створювати закриті світи для обраних, де правила не працюють однаково для всіх. Про те, як жертви роками не могли домогтися справедливості, а громадськість лише поступово дізнавалася правду. І про те, що навіть після продажу та зміни власників тінь минулого залишається — у стінах вілл, у спогадах потерпілих і в питаннях, на які досі немає повних відповідей.
