Авторизація
Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією ухвалив рішення надати роз‘яснення щодо порядку подання особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру

Під час засідання зазначалося, що порядок подання таких декларацій визначено в абзаці другому частини першої статті 12 Закону "Про засади запобігання і протидії корупції".


Відповідно до роз‘яснення, особи, зазначені у пункті 1 та підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 закону, щорічно подають декларацію за місцем роботи (служби).


Суб’єкти декларування, які у січні - березні наступного за звітним року не подали декларацію через перебування у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною, через тимчасову непрацездатність, перебування за межами України, під вартою, подають декларацію до 31 грудня цього року.


Суб’єкти декларування, які звільняються з роботи (служби) у:


січні - березні поточного року, подають декларацію за звітний рік (тобто за рік, який передує року звільнення) та декларацію за поточний рік;


квітні - грудні поточного року, подають декларацію за поточний рік, тобто за рік, у якому відбулося звільнення.


Суб’єкти декларування (за винятком осіб, зазначених у підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 закону), які припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, через рік після її припинення подають декларацію за рік, що минув, за місцем попередньої роботи (служби). 

НОВІ ПРАВИЛА ДЕКЛАРУВАННЯ ВИТРАТ

У 2013 році в Україні запроваджено нові правила, яких слід дотримуватись при декларуванні державними службовцями своїх доходів та витрат за минулий рік. Новації насамперед стосуються вимог щодо відображення в декларації більш детальної інформації. Крім того, з 1 січня 2014 року набрали чинності нові правила щодо декларування витрат, що мають застосовуватися до декларацій за звітні періоди, починаючи з цього року.


Мова йде про удосконалення механізму декларування майна, доходів, витрат і зобов'язань фінансового характеру для осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та посадових осіб юридичних осіб публічного права. Це передбачено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації державної антикорупційної політики» від 14 травня 2013 року №224-VII, який, окрім окремих положень, набрав чинності 9 червня 2013 року.


Подаючи Декларацію за 2013 рік, суб'єкт декларування зобов'язаний вказувати дату народження членів сім'ї, а також повне найменування банків, інших фінансових установ, товариств, підприємств, організацій тощо, з якими у суб'єкта декларування чи членів його сім'ї наявні відповідні відносини.


Крім того, Законом розширено коло суб'єктів декларування за рахунок осіб, які звільняються або іншим чином припиняють діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, які подають декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.


Також суб'єкти декларування, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, зобов'язані протягом одного року подавати за своїм останнім місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, визначеними цим Законом.


Водночас сума витрат суб'єкта декларування на придбання у власність/оренду чи на інше право користування нерухомого майна та транспортних засобів, а також сума вкладених у звітному році суб'єктом декларування коштів на рахунки у банках, номінальна вартість придбаних ним у звітному році цінних паперів, розмір внесених ним у звітному році внесків до статутного (складеного) капіталу товариства, підприємства, організації, витрати суб'єкта декларування та членів його сім'ї на утримання нерухомого майна та транспортних засобів, інші витрати суб'єкта декларування зазначається у разі, якщо разова витрата (вклад/внесок) по кожній із зазначених позицій у звітному році дорівнює або перевищує 80 тис. гривень.


При цьому, оскільки відповідно до статті 58 Конституції України, Закони не мають зворотної дії в часі, це правило діятиме для заповнення декларацій за звітні періоди, починаючи з 2014 року, а тому відомості щодо витрат у декларації за 2013 рік заповнюються відповідно до правил, що діяли у звітному році.


За матеріалами Веб-сайта Міністерства юстиції України

Роз’яснення Мінрегіону України щодо питань, які стосуються встановленого порядку проведення повірки лічильників холодної та гарячої води

роз’яснення Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України щодо питань, які стосуються встановленого порядку проведення повірки лічильників холодної та гарячої води:



«Відповідно до статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.


Регулювання відносин між суб’єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі — послуги), здійснюється згідно з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі — Правила) та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.


Пунктом 8 зазначених Правил передбачено, що послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.


Пунктом 15 цих Правил визначено, що засоби обліку води і теплової енергії, встановлені у квартирі (будинку садибного типу) та на вводі у багатоквартирний будинок, підлягають періодичній повірці.


Періодична повірка засобів обліку води і теплової енергії проводиться у строк, що не перевищує одного місяця. За цей час споживач оплачує відповідні послуги у такому порядку:



  • з централізованого постачання холодної та гарячої води — згідно із середньомісячними показаннями засобів обліку за попередні три місяці;

  • з централізованого опалення — згідно із середньомісячними показаннями засобів обліку за попередній опалювальний період.


У разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання.


Щодо питання періодичної повірки засобів обліку води.


Відносини у сфері метрологічної діяльності регулює Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність» (далі — Закон).


Згідно з вимогами частини першої статті 28 цього Закону засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, випускаються з серійного виробництва, ремонту та у продаж, видаються напрокат, на які поширюється державний метрологічний нагляд, підлягають повірці.


При цьому частиною другою цієї статті Закону передбачено, що засоби вимірювальної техніки, які перебувають в експлуатації,підлягають періодичній повірці через міжповірочні інтервали, порядок встановлення яких визначається нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади.


Підприємства, організації та фізичні особи зобов’язані своєчасно (з урахуванням установлених міжповірочних інтервалів) подавати засоби вимірювальної техніки на повірку.


Частиною третьою статті 28 Закону встановлено, що порядок подання фізичними особами, що не є суб’єктами підприємницької діяльності, — власниками засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань якими використовуються для здійснення розрахунків за спожиті для побутових потреб електричну і теплову енергію, газ і воду) на періодичну повірку цих засобів та оплати за роботи, пов’язані з повіркою, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) зазначених засобів вимірювальної техніки здійснюються за рахунок підприємств і організацій, які надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання.


В той же час, відповідно до статті 46 зазначеного Закону підприємства, організації та фізичні особи оплачують метрологічні роботи, пов’язані із здійсненням на госпрозрахункових засадах усіх видів державного метрологічного контролю,визначених статтею 21, а також послуги, передбачені частиною четвертою статті 15 цього Закону, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.


Статтею 21 Закону передбачено, що до державного метрологічного контролю належить, зокрема, повірка засобів вимірювальної техніки.


Як вбачається із вищенаведеного, норми Закону є неоднозначними в частині визначення порядку оплати фізичними особами робіт з періодичної повірки засобів обліку.


З одного боку, Закон говорить про те, що порядок оплати за роботи, пов’язані з повіркою, встановлюється Кабінетом Міністрів України; Фізичні особи оплачують метрологічні роботи, пов’язані із здійсненням на госпрозрахункових засадах усіх видів державного метрологічного контролю, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; а з іншого боку, Закон безапеляційно визначає, що періодична повірка, обслуговування та ремонт засобів вимірювальної техніки здійснюються за рахунок підприємств і організацій, які надають послуги з електро-. тепло-, газо- і водопостачання.



Покладаючи обов’язок здійснення періодичної повірки, обслуговування та ремонту засобів обліку на підприємства, які надають комунальні послуги (тепло-, водопостачання та водовідведення), Закон мав би визначити джерело відшкодування витрат підприємства на виконання цих робіт.


Діяльність підприємств, які виробляють (надають) теплову енергію та комунальні послуги, підлягає державному регулюванню згідно із Законом України «Про природні монополії».


Предметом державного регулювання діяльності цих підприємств є ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) ними.


Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», якою затверджено Порядки формування тарифів на теплову енергію та комунальні послуги, передбачено механізм розрахунку економічно обгрунтованих тарифів та визначено перелік витрат, які можуть включаються до складу повної собівартості послуг з тепло-, водопостачання та водовідведення.


Згідно з вказаними Порядками до складу тарифів на теплову енергію та комунальні послуги включаються витрати з періодичної повірки, опломбування, обслуговування та ремонту (включаючи демонтаж, транспортування і монтаж) засобів обліку води та теплової енергії, які є власністю ліцензіата (підприємства).


Витрати з періодичної повірки, обслуговування і ремонту засобів обліку води та теплової енергії, які є власністю фізичної особи — споживача, не включаються до складу тарифів на теплову енергію та комунальні послуги.


Враховуючи те, що тариф на теплову енергію та комунальні послуги є єдиним джерелом покриття витрат підприємства, що надає відповідні послуги, у нього немає джерела відшкодування витрат на виконання робіт з періодичної повірки, обслуговування і ремонту засобів обліку води та теплової енергії, які є власністю фізичної особи — споживача.


Отже, витрати з періодичної повірки квартирних засобів обліку не відшкодовуються через діючі тарифи на комунальні послуги, а підприємства не можуть здійснювати повірки лічильників за власний рахунок, як це передбачено частиною третьою статті 28 Закону.


При цьому Порядком формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», передбачено механізм, згідно з яким витрати з періодичної повірки, обслуговування і ремонту квартирних засобів обліку води та теплової енергії (тобто засобів обліку, які належать фізичним особам — споживачам) включаються до складу тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Зокрема, такі витрати нараховуються щомісяця споживачеві у складі послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій залежно від кількості таких засобів обліку шляхом додавання плати за проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонту квартирних засобів обліку води та теплової енергії, у тому числі їх демонтажу, транспортування та монтажу після повірки, до загальної вартості послуг.


Разом з тим необхідно звернути увагу на вимоги Цивільного кодексу (далі -Кодекс).


Статтею 317 Кодексу передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Частиною четвертою статті 319 Кодексу встановлено, що власність зобов’язує.


Відповідно до статті 322 Кодексу власник зобов’язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.


Одночасно повідомляємо, що згідно статті 11 Закону засоби вимірювальної техніки можуть застосовуватися, якщо вони відповідають вимогам щодо точності, встановленим для цих засобів, у певних умовах їх експлуатації.


Статтею 14 Закону визначено, що спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері метрології здійснює державне управління забезпеченням єдності вимірювань в Україні, зокрема організація проведення фундаментальних досліджень у сфері встановлення порядку створення, затвердження, реєстрації, зберігання та застосування еталонів, а також звірення їх з еталонами інших держав та міжнародними еталонами, встановлення порядку ведення обліку підприємств, організацій та фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність, пов’язану з виробництвом, ремонтом, продажем і прокатом засобів вимірювальної техніки; організація та проведення державного метрологічного контролю і нагляду; визначення порядку встановлення приналежності технічних засобів до засобів вимірювальної техніки; затвердження норм часу на повірку засобів вимірювальної техніки; розроблення або участь у розробленні державних наукових і науково-технічних програм, що стосуються забезпечення єдності вимірювань; представництво та участь від України у міжнародних, європейських та інших регіональних організаціях з метрології.


Статтею 26 Закону визначено, шо засоби вимірювальної техніки, призначені для серійного виробництва в Україні або для ввезення на територію України партіями, підлягають державним-приймальним та контрольним випробуванням з метою затвердження типів цих засобів або контролю їх відповідності затвердженим типам і обов’язковим вимогам нормативних документів з метрології.


Затверджені типи засобів вимірювальної техніки заносяться ЦОВМ до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки у порядку, встановленому нормативним документом з метрології цього органу.


З метою реалізації положень статей 11, 14 та 26 Закону розроблено Положення про державний реєстр засобів вимірювальної техніки, який регламентує порядок його ведення та внесення типів засобів вимірювальної техніки (далі — ЗВТ).


Державний реєстр, призначений для державної реєстрації типів ЗВТ, допущених до серійного виробництва в Україні та ввезення на територію України партіями.


Водночас відсутність типів ЗВТ у Державному реєстрі не може бути підставою для заборони використання цих ЗВТ на території України (за умови підтвердження нормованих метрологічних характеристик та придатності цих засобів до застосування шляхом здійснення їх державної метрологічної атестації).


Відповідно до статті 14 Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2009 № 332 затверджено Технологічний регламент щодо суттєвих вимог до засобів вимірювальної техніки, у якому у додатку 1 визначено вимоги до лічильника води.


Слід зазначити, що лічильники мають різну точність, їх поділяють на клас: А, В, СІВ починаючи з простого і до самого точного.


Відповідно до пункту 13.1 ДБН В.2.5 — 64:2012 «Внутрішній водопровід та каналізація» для будинків, будівель або споруд, які будуються, реконструюються, технічно переоснащуються та капітально ремонтуються, з гарячим і/або холодним водопроводом треба передбачати вузли обліку витрат води з витратомірами (лічильниками) холодної і гарячої води, параметри яких повинні відповідати діючим стандартам, технічному регламенту щодо суттєвих вимог до вимірювальної техніки та бути обладнаними пристроями для знімання інформації, передачі її на диспетчерський пункт, диспетчеризації.


Лічильники води слід установлювати на вводах трубопроводів холодного і гарячого водопроводу в кожний будинок, будівлю або споруду, у кожну квартиру житлового будинку і на відгалуженнях трубопроводів у будь-які нежитлові приміщення, вбудовані або прибудовані до житлових, виробничих або громадських будівель.


Крім того, в державних нормативних документах не допускається пряме зазначення (обов’язковість) щодо використання обладнання певних виробників та певних модифікацій.


Принагідно доводимо до Вашого відома, що на даний час Президентом України підписано Закон України Про метрологію та метрологічну діяльність, який набирає чинності з 1 січня 2016 року


Зазначений Закон сприятиме врегулюванню питання щодо періодичної повірки засобів обліку, що є власністю фізичних осіб-споживачів.»

Роз’яснення щодо застосування положень Галузевої угоди між Мінрегіоном, ВО «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Профспілкою працівників ЖКГ

У зв’язку із численними запитами підприємств, установ та організацій щодо застосування положень Галузевої угоди між Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об’єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Профспілкою працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2013 – 2015 роки, Мінрегіон роз’яснює.


Відповідно до статті 97 Кодексу законів про працю України та статті 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.


Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації 
не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності – з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.


При цьому, згідно зі статтею 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.


Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, 
що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.


Отже, положення колективного договору (у разі його укладення) завжди обов’язкові для підприємств, а положення галузевої угоди 
є обов’язковими лише для тих підприємств, що перебувають у сфері дії сторін (зі сторони профспілкового органу та зі сторони роботодавця), 
які підписали галузеву угоду.


Виходячи зі змісту законів України «Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності» та «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» перебування у сфері дії сторін галузевої угоди розуміється як відповідне добровільне членство підприємства в організаціях роботодавців, їх об’єднаннях та у профспілках, їх об’єднаннях або представлення інтересів підприємства через надання останнім відповідних повноважень організації роботодавців і профспілці.


Також, пунктом 1.2 Галузевої угоди визначено, що суб’єктами соціального діалогу є роботодавці (організації роботодавців та їх об’єднання), що працюють у сфері надання житлово-комунальних послуг, які в установленому законом порядку надали свої повноваження Всеукраїнським об’єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» на представлення їх інтересів під час ведення колективних переговорів та укладення колективних угод на галузевому рівні, та первинні та територіальні організації Профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України.


Таким чином:


1)  якщо підприємство перебуває у сфері дії сторін галузевої угоди, то воно має виконувати положення відповідної галузевої угоди безпосередньо або обов’язково їх враховувати під час укладення колективного договору (у разі відсутності колективного договору при прийнятті рішення власника або уповноваженого ним органу щодо оплати праці);


2)  якщо підприємство не перебуває у сфері дії сторін галузевої угоди, то дія галузевої угоди на нього не поширюється і при укладенні колективного договору (у разі відсутності колективного договору при прийнятті рішення власника або уповноваженого ним органу щодо оплати праці) обов’язковими є норми, соціальні гарантії, пільги, компенсації, встановлені законодавчими та іншими нормативно-правовими актами.


Проте, законодавством не забороняється при визначенні розмірів тарифних ставок, окладів використовувати норми і гарантії певної галузевої (територіальної) угоди.


Так, відповідно до статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. Вказаним Законом не заборонено застосовувати положення галузевої (територіальної) угоди, спорідненої підприємству за характером виробництва, шляхом посилання на таку угоду в колективному договорі.


Крім того, якщо підприємство перебуває у сфері дії територіальної угоди, то цією угодою може передбачатися застосування положень відповідної галузевої угоди.


Звертаємо увагу, що листи Мінрегіону не мають сили нормативно-правових актів, а носять інформаційний та роз’яснювальний характер.


Управління економіки систем життєзабезпечення Мінрегіону України


03.10.2014


За матеріалами Веб-сайту Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального госоподарства України

Роз’яснення щодо встановлення засобів обліку (лічильників) теплової енергії у житловому помешканні багатоповерхового будинку

До Мінрегіону надходять звернення громадян щодо встановлення засобів обліку (лічильників) теплової енергії у житловому помешканні багатоповерхового будинку.


Департамент систем життєзабезпечення та житлової політики надає інформацію про порядок встановлення таких лічильників.


На сьогодні без технічних перешкод можливе встановлення лічильників теплової енергії у будинках з окремим тепловим вводом до квартири.


Для встановлення лічильника теплової енергії необхідно:



  • отримати технічні умови від виконавця послуг з централізованого опалення щодо встановлення зазначеного обладнання;

  • виготовити необхідну технічну документацію для встановлення засобу обліку;

  • звернутися до спеціалізованої організації стосовно виконання зазначених робіт;

  • укласти договір щодо обліку теплової енергії та обслуговування засобу обліку теплової енергії.


Наявність проектної документації та відповідних дозволів при встановленні приладу обліку теплової енергії передбачено пунктом 1.4 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства   від 17.05.2005 №76, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за  № 927/11207, пунктами 8, 9, 17-19 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, державними будівельними нормами, зокрема  ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення»,  іншими нормативно-правовими актами.


Разом з тим, слід зазначити, що встановлення приладів регулювання та обліку тепла окремої квартири в багатоповерховому будинку з вертикальною однотрубною системою опалення не завжди можливо виконати без суттєвого переобладнання будинкової та/або квартирної  системи опалення.


Водночас пунктом 12.3.2 ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт» визначено, що за відсутності технічної можливості облаштування системи централізованого опалення поквартирними лічильниками теплоспоживання при відповідному обґрунтуванні допускається застосовувати вертикальну систему опалення з можливістю обладнання/дообладнання   зазначеної системи відповідно запірно-регулюючою арматурою згідно з вимогами СНіП 2.04.05, ДБН В2.2.15, ДБН В.2.5.39, а також можливістю влаштування приладів-розподілювачів теплової енергії на опалювальних приладах для обліку фактичного теплоспоживання квартирами.


Для вирішення даного питання споживачу необхідно звернутись до спеціалізованої проектної організації, яка на основі технічних умов розробить необхідний індивідуальний проект переобладнання внутрішньобудинкової/квартирної мережі центрального опалення для встановлення квартирного обліку теплової енергії.


Відповідно до пункту 8 Правил, для приєднання споживача до системи теплопостачання, реконструкції або розширення системи теплоспоживання споживач повинен надати заявку теплопостачальній організації про видачу технічних умов.


Згідно зі статтею 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» технічні умови надаються протягом 15 робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви та 30 робочих днів у разі необхідності їх узгодження з власником інженерних мереж.


Водночас слід зазначити, що відповідно до статей 382, 383 Цивільного кодексу України власникам квартири у багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.


Враховуючи викладене, для можливості переобладнання системи опалення, яка знаходиться в спільній сумісній власності, необхідна згода усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, що розташовані у житловому будинку.


Для того, щоб почати оплачувати послуги з централізованого опалення за показами лічильника, необхідно укласти відповідний договір з виконавцем послуг з централізованого опалення (теплопостачальною організацією).


28.11.2014


За матеріалами Веб-сайта Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України

Роз’яснення щодо здійснення оплати житлово-комунальних послуг переселенцями із зони АТО, які тимчасово залишили свої домівки

Враховуючи ситуацію, яка склалася на Сході України та численні звернення громадян Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства роз’яснює.


Відповідно до вимог чинного законодавства України житлово-комунальні послуги мають надаватися споживачам (населенню) виключно на основі договорів, які, у свою чергу, мають відповідати вимогам Типових договорів, затверджених постановами Кабінету Міністрів України, а саме:


- про  надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій - постанова КМУ від 20 травня 2009 р. N 529;


- про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення - постанова КМУ від 21 липня 2005 р. N 630. 


Закон України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що істотними умовами договору на надання житлово-комунальних послуг є, зокрема: 


- найменування сторін; 


- порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги; 


- порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; 


- права та обов'язки сторін.


Таким чином, питання щодо оплати житлово-комунальних послуг, а також права та обов’язки споживача і виконавця регулюються умовами відповідних договорів.


1.Щодо оплати комунальних послуг


Відповідно до статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.


Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.


Таким чином, якщо у квартирі встановлено засоби обліку води чи теплової енергії, переселенці із зони АТО, які тимчасово залишили свої домівки, не повинні мати ніяких проблем із оплатою комунальних послуг, оскільки вони фактично не споживатимуть послуг і показання відповідних приладів обліку у їх квартирах дорівнюватимуть «0».


Якщо ж квартирні засоби обліку не встановлено, то оплата споживачем має здійснюватися:


- або відповідно до показань будинкового засобу обліку води чи тепла (вимоги Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 №630);


- або відповідно до норм, затверджених  органами місцевого самоврядування (у разі відсутності будинкових засобів обліку).


В той же час варто зазначити, що згідно із статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.


Реалізація цієї норми здійснюється згідно з Правилами та типовим договором, затвердженими постановою КМУ від 21 липня 2005 р. № 630, якими визначено, що споживач має право на:


• зменшення розміру плати у разі:


1) надання послуг не в повному обсязі, зниження їх якості, зокрема відхилення їх кількісних та/або якісних показників від затверджених нормативів (норм) споживання; 


2) тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання); 


• несплату вартості послуг за період тимчасової відсутності споживача і членів його сім'ї (у разі відключення виконавцем холодної та гарячої води і опломбування запірних вентилів у квартирі (будинку садибного типу) та відновлення надання послуг шляхом зняття пломб за свій рахунок протягом доби згідно з письмовою заявою;


Таким чином, переселенці із зони АТО, які тимчасово залишили свої домівки, можуть скористатися своїм правом за умови надання виконавцю заяви та довідки з тимчасового місця проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби.


Враховуючи проблеми із поштовим зв’язком, радимо споживачам надсилати відповідні заяви на адресу виконавців за допомогою засобів електронного та телефонного зв’язку (електронна пошта, факс).


  2. Щодо оплати послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій 


Послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій надаються споживачам не залежно від їх присутності у будинку (прибирання прибудинкової території, вивезення побутових відходів та ін.)


Оплата споживачем послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій здійснюється з урахуванням загальної площі його квартири, що відповідає вимогам Цивільного кодексу України, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою КМУ від 01.06.2011 №869.


Чинним законодавством України не передбачено механізму зменшення розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у разі тимчасової  відсутності споживача.


Тому власники квартир мають оплачувати послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, якщо вони фактично надаються обслуговуючою організацією для будинку.


Як оплатити житлово-комунальні послуги споживачам, які  тимчасово залишили свої домівки?


1) Необхідно знати розрахунковий рахунок підприємства-виконавця послуг - банківські реквізити, які зазначаються у договорі про надання послуг;


2) У разі відсутності інформації у споживача щодо розрахункового рахунку, необхідно з’ясувати цю інформацію зв’язавшись з підприємством-виконавцем (отримати інформацію на сайті підприємства або за телефоном);


3) здійснити перерахування коштів :


- через відділення  банків (на тій території, де в даний час проживає споживач);


- через інтернет за допомогою платіжних карт.


У кого є можливість, оплату послуг можна здійснити безпосередньо на підприємстві (у бухгалтерії або у відділах підприємства).  


4) Обов’язково зберегти чек (копію квитанції про оплату)


Радимо споживачам, які мають доступ до мережі інтернет, ознайомитися із процедурою оплати послуг, на сайті підприємств. 


Для прикладу, на сайті КП «Компанія «Вода Донбасу»  та 


ККП «Донецькміськтепломережа» надано детальну інформації щодо оплати споживачами відповідних послуг, зазначено телефони та інші координати відповідальних осіб.


Щодо повірки засобів обліку


Як було зазначено, відносини між споживачем та виконавцем регулюються договором.


Питання щодо повірки засобів обліку, за якими здійснюється нарахування плати, не є виключенням.


Звісно, у зв'язку з бойовими діями на території міста Донецька забезпечити проведення повірки є неможливим по декільком причинам (по-перше, має працювати організація, яка забезпечує повірку та має відповідний дозвіл для цього; по-друге,  потрібно фізично займатися цим питанням, що є неможливим у зв’язку з від’їздом споживачів у інші населенні пункти та регіони).


Ще 05.09.2014 на сайті ККП «Донецькміськтепломережа» було інформаційне повідомлення про те, що у зв'язку з бойовими діями на території міста Донецька, тимчасово призупинено роботу Донецького державного центру стандартизації, метрології та сертифікації («Донецькстандартметрологія») і не проводиться держповірка приладів обліку гарячої води.


За інформацією ККП «Донецькміськтепломережа», підприємство не пред'являтиме штрафні санкції до споживачів - як фізичним, так і юридичним особам, за несвоєчасне проведення чергової Держповірки приладів обліку гарячої води починаючи з липня 2014р. до відновлення роботи «Донецькстандартметрологія». Нарахування по гарячій воді в цей період буде проводиться за показниками приладів обліку. У разі, якщо квартирний водомір прийшов в непридатність, необхідно повідомити в районну абонентну групу для зняття його з обліку. Детальну інформацію можна отримати в районних абонентних групах і в міській абонентної групі (вул.Горького, 16 тел. (062) 304-04-52).


Тому такого роду питання необхідно вирішувати, в першу чергу, з підприємством – виконавцем послуг.


Довідково:



  • Згідно із статтею 8 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» запроваджено мораторій на нарахування пені за несвоєчасне внесення платежів за житлово-комунальні послуги


Згідно з вимогами цієї статті скасовано пеню за несвоєчасне внесення платежів за житлово-комунальні послуги (водопостачання, газ, електро- і теплоенергія, водовідведення, утримання і експлуатація житла та прибудинкових територій, сміттєзбирання, ліфтове господарство), нараховану громадянам України, які проживають у населених пунктах, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції. Кошти, стягнуті з громадян України у вигляді пені за несвоєчасне внесення платежів за житлово-комунальні послуги у період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, зараховуються у майбутні платежі за житлово-комунальні послуги.



  • Постановою КМУ від 1 жовтня 2014 р. N 505 затверджено Порядок надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг


Управління економіки систем життєзабезпечення Мінрегіону України


09.12.2014


За матеріалами Веб-сайта Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального госоподарства України

Практичний коментар ДАБІ для підприємців, які мають намір отримати ліцензію на будівельну діяльність

Для зручності підприємців, які мають намір отримати ліцензію на будівельну діяльність, Управлінням ліцензування, обстеження та паспортизації Державної архітектурно-будівельної інспекції України розроблено спеціальний практичний коментар по заповненню необхідних документів для отримання ліцензії.


Нагадаємо, що 14 листопада 2014 року набрав чинності наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27 серпня 2014 року № 232 «Про внесення змін до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури». Зазначеним наказом затверджено форми документів, що надаються для отримання ліцензії.


Але важливо правильно та в повному обсязі заповнити усі пункти, які присутні у формах відомостей. Адже не заповнення або неповне заповнення відповідних позицій затверджених форм Держархбудінспекція вимушена розглядати як невідповідність Порядку ліцензування з подальшим поверненням заявнику документів без розгляду.


Щоб допомогти заявникам ДАБІ України презентує спеціальний практичний коментар, де подана детальна інформація по заповненню форм відомостей.


Матеріал викладений наглядно і деталізовано, що мінімізує ризик помилок. Тепер підприємства, які мають намір отримати ліцензію на будівельну діяльність, збережуть свій час та зусилля, якщо скористаються практичним коментарем ДАБІ.


Ознайомитись з практичним коментарем можна на офіційному сайті Державної архітектурно-будівельної інспекції України  


Держархбудінспекція України


09.12.2014


За матеріалами Веб-сайта Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального госоподарства України

Лист ДФС України 20.01.2015 № 1519/7/99-99-19-03-03-17 "Про забезпечення сплати акцизного податку з роздрібного продажу"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ


ЛИСТ


20.01.2015 № 1519/7/99-99-19-03-03-17


Головні управління ДФС в областях,


м. Києві, Міжрегіональне головне управління ДФС –


Центральний офіс з обслуговування  великих платників


Про  забезпечення сплати акцизного податку з роздрібного продажу


З 1 січня 2015 року відповідно до Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі – Закон №71)   запроваджено акцизний податок з роздрібного продажу підакцизних товарів (пиво, алкогольні напої, тютюнові вироби, нафтопродукти та інше паливо) та одночасно скасовано збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства.


Щодо платників податку та їх реєстрації контролюючими органами


Платниками цього податку є суб’єкти роздрібної торгівлі, які реалізують безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб’єктах господарювання громадського харчування такі підакцизні товари: пиво, алкогольні напої, тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну, товари, зазначені у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), зокрема нафтопродукти, насамперед бензин та дизельне пальне, паливо моторне альтернативне, біодизель, скраплений газ, тощо (п.п. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14, п.п. 212.1.11 п. 212.1 ст. 212 Кодексу.


Відповідно до п.п. 212.3.11  п. 213.1 ст. 213 Кодексу платниками податку є особи – суб'єкти господарювання роздрібної торгівлі, які здійснюють реалізацію підакцизних товарів. Такі суб’єкти підлягають обов'язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами за місцезнаходженням пункту продажу підакцизних зазначених товарів. Реєстрація здійснюється не пізніше граничного терміну подання декларації акцизного податку за місяць, в якому здійснюється реалізація таких товарів.


Отже, реєстрація контролюючими органами таких платників, як платників акцизного податку здійснюється автоматично при поданні ними декларації з акцизного податку до контролюючих органів, які обслуговують адміністративно-територіальні одиниці, на яких розташовано пункти продажу підакцизних товарів.


 Щодо бази обєкта оподаткування та ставки акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів


 База оподаткування – це вартість (з податком на додану вартість) реалізованих через роздрібну торговельну мережу підакцизних товарів (п.п. 214.1.4 п. 214.1 ст. 214 Кодексу).


Датою виникнення податкових зобов'язань щодо реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є дата здійснення розрахункової операції відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а у разі реалізації товарів фізичними особами-підприємцями, які сплачують єдиний податок, – є дата надходження оплати за проданий товар (п. 216.9 ст.216 Кодексу).


Згідно з Законом України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахункова операція  це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки –  оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.


До повноважень сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, встановлення в межах, визначених Кодексом, ставок акцизного податку з реалізованих суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (п.п. 12.4.4 п.12.4 ст.12 Кодексу).


Водночас п.п. 215.3.10 п. 215.3 ст. 215 Кодексу встановлено, що для підакцизних товарів, реалізованих відповідно до п. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213 Кодексу, ставки податку встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках від вартості підакцизних товарів (з податком на додану вартість), у розмірі 5 відсотків.


Відповідно до п.4 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону №71 органам місцевого самоврядування рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році ставок акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.


Згідно із п.п. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Кодексу в разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняли рішення про встановлення акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими відповідно до норм Кодексу, такий податок до прийняття рішення справляється з огляду на норми Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.


Таким чином, акцизний податок за ставкою 5 відс. сплачується починаючи з 1 січня 2015 року, незалежно від наявності прийнятих місцевими радами рішень, оскільки Кодексом передбачена єдина ставка 5 відсотків.


Щодо подання декларації та сплати акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів.


Відповідно до п. 223.1. ст. 223 Кодексу базовий податковий період для сплати податку відповідає календарному місяцю.


Cуб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію підакцизних товарів, подає щомісяця не пізніше 20 числа наступного періоду контролюючому органу за місцем реєстрації (тобто за місцем розташування пункту продажу підакцизних товарів) декларацію акцизного податку за формою, затвердженою у порядку, встановленому статтею 46 Кодексу (п.223.2 ст.223 Кодексу).


Отже, декларації з акцизного податку подаються до контролюючих органів, які обслуговують адміністративно-територіальні одиниці, на яких розташовано пункти продажу підакцизних товарів. Тобто кількість таких декларацій за звітний період має відповідати кількості адміністративно-територіальних одиниць, на яких розташовано пункти продажу підакцизних товарів.


Перша подача декларації за січень 2015 року здійснюється платниками акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів не пізніше 20 лютого 2015 року.


 Суми податку перераховуються до бюджету суб'єктом господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію підакцизних товарів, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Кодексом (п.п. 222.3.1 п. 222.3 ст. 222 Кодексу), для подання податкової декларації за місячний податковий період.


Особа – суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію підакцизних товарів, сплачує податок за місцем здійснення реалізації таких товарів (п.п. 222.3.2 п.222.3 ст. 222 Кодексу).


 Отже, сплата податку відбувається до місцевих бюджетів адміністративно-територіальних одиниць, на яких розташовані пункти продажу підакцизних товарів.


Перша сплата задекларованих сум податку з роздрібного продажу підакцизних товарів за січень 2015 року здійснюється  платниками акцизного податку не пізніше 2 березня 2015 року.


Щодо дотримання умов продажу тютюнових виробів, на які встановлено максимальні роздрібні ціни.


Відповідно до п.п. 14.1.106 п. 14.1 ст. 14 Кодексу максимальні роздрібні ціни – ціни, встановлені на підакцизні товари (продукцію з урахуванням усіх видів податків (зборів). Акцизний податок з реалізованих суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів не включається до максимальної роздрібної ціни.


Максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію) встановлюються виробниками або імпортерами товарів (продукції) шляхом декларування таких цін у порядку, встановленому Кодексом. Продаж суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, на які встановлюються максимальні роздрібні ціни, не може здійснюватися за цінами, вищими за максимальні роздрібні ціни, збільшені на суму акцизного податку з роздрібної торгівлі підакцизних товарів.


За порушення цієї норми ст. 17 Закону України від 19.12.1995 №481 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» передбачена відповідальність у вигляді штрафів, а саме у разі роздрібної торгівлі тютюновими виробами за цінами, вищими від максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких тютюнових виробів, збільшеними на суми акцизного податку з реалізації через роздрібну торговельну мережу тютюнових виробів, - 100 відсотків вартості наявних у суб'єкта господарювання тютюнових виробів, але не менше 10000 гривень.


Оскільки відповідно до п.п. 14.1.4 п. 14.1 ст. 14 Кодексу акцизний податок – це непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції), то 5 відс. акцизного податку має бути включено до вартості  тютюнових виробів з урахуванням податку на додану вартість, які реалізовуються в роздрібній торгівлі.


Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Кодексу для податку на додану вартість визначається база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг, виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками  суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).


Разом з цим п.п. 214.1.4 п. 214.1 ст. 214 встановлено, що базою оподаткування акцизного податку є вартість (з податком на додану вартість) підакцизних товарів, що реалізовані суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі.


Таким чином, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг з ПДВ  включає загальнодержавні податки та збори (в т.ч. акцизний податок) (п.188.1 ст.188 Кодексу), а базою оподаткування акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів є вартість (з податком на додану вартість) підакцизних товарів (п.п.214.1.4 п.214.1 ст.214 Кодексу).


З метою забезпечення єдиного підходу до застосування  зазначених норм Кодексу та з урахуванням положень п.п. 4.1.4 п.4.1 ст. 4 Кодексу повідомляємо, що


роздрібна ціна тютюнових виробів, що реалізуються в роздрібній торгівельній мережі та вище якої не може здійснюватися їх продаж, формується таким чином:


         Обчислення граничної роздрібної ціни тютюнових виробів(ГРЦТВ):


          ГРЦТВ = МРЦ : 100 х 105   


Фактична роздрібна ціна, за якою продають тютюнові вироби (ФРЦТВ) має дорівнювати або бути меншою, ніж ГРЦТВ.


Якщо суб’єкти господарювання, що здійснюють роздрібний продаж тютюнових виробів, зареєстровані платниками ПДВ, то ФРЦТВ обчислюється таким чином:


ФРЦТВ = (РЦТВ : 100 х 120) : 100 х 105, де


РЦТВ – роздрібна ціна тютюнових виробів без ПДВ.


Сума податкового зобовязання з акцизного податку з роздрібних продажів за реалізовані тютюнові вироби (ПЗа) становитиме:


ПЗа = ФРЦТВ : 105 х 5.


Сума податкового зобов’язання з ПДВ (ПЗпдв) складатиме:


ПЗпдв = (ФРЦТВ – Пза) : 120 х 20;


-         не зареєстровані платниками ПДВ:


ФРЦТВ = РЦТВ : 100 х 105;


сума податкового зобов’язання з акцизного податку з роздрібних продажів складатиме: ПЗа = ФРЦТВ : 105 х 5.


Зобов’язуємо терміново довести зміст цього листа до платників акцизного податку та голів обласних та Київської міської держадміністрації, сільських, селищних, міських рад.










 


Голова                                                      І.О. Білоус


 

За матеріалами  Офіційного порталу Державної фіскальної служби України

Про особливості встановлення ставок з місцевих податків та зборів

Інформує Державна фіскальна служба України.


ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ


Про особливості встановлення ставок з місцевих податків та зборі


Державна фіскальна служба України у зв’язку з набранням чинності Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” (далі – Закон №71) та на виконання п. 3 протоколу селекторної наради, яку проводив Прем’єр-міністр України Яценюк А.П. 13.01.2015 з питань підготовки і прийняття місцевих бюджетів та додаткових джерел їх доходів у зв’язку із проведенням податкової реформи, повідомляє.


І. Загальні положення


Закон №71 опублікований 31.12.2014 у виданні “Голос України” №254 (спецвипуск) та згідно з пунктом 1 Розділу ІІ “Прикінцеві положення” цього Закону набрав чинності з 1 січня 2015 року, крім деяких норм.


Враховуючи напрями реформування економічної політики України, визначені Програмою діяльності Кабінету Міністрів України (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2014 року №695), Законом №71, зокрема, передбачено:


зменшення кількості податків та зборів з 22 до 11;


гармонізацію бухгалтерського та податкового обліку і визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, а саме за правилами бухгалтерського обліку;


спеціальну процедуру електронного адміністрування ПДВ;


зміни в оподаткуванні доходів фізичних осіб;


запровадження місцевого податку на майно;


оптимізацію кількості груп платників єдиного податку до чотирьох із підвищенням максимального розміру доходу, який дає змогу перебувати на спрощеній системі оподаткування (для першої та другої груп), зниження ставок єдиного податку для малого бізнесу;


зміну ставок рентної плати для нафти і конденсату;


запровадження використання реєстраторів розрахункових операцій  (далі – РРО) з електронною звітністю до ДФС при продажу товарів/послуг у роздрібній мережі;


поширення мораторію на 2 роки на перевірки малого бізнесу (з обсягом доходу до 20 млн. грн. у рік), за виключенням окремих випадків та операцій;


зміни у справлянні акцизного податку тощо.


З метою підвищення фінансової спроможності місцевих рад Законом №71, зокрема, передбачено такий перелік місцевих податків та зборів:


Місцеві податки:


податок на майно;


єдиний податок.


Місцеві збори:


збір за місця для паркування транспортних засобів;


туристичний збір.


Відповідно до п. 12.4 ст.12 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) до повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів, зокрема, належить встановлення ставок місцевих податків та зборів у межах ставок, визначених цим Кодексом.


Законом № 71 передбачено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю) та вирішують питання щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.


Крім того, відповідно до абз. десятого п.4 Розділу І Закону № 71 до повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів належить встановлення у межах, визначених Кодексом, ставок акцизного податку з реалізованих суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.


Якщо сільською, селищною або міською радою не прийнято рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковим згідно з Кодексом, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (абз. шостий п.4 Розділу І Закону № 71).


Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених Кодексом, забороняється.


ІІ. Місцеві податки та збори


Змінами, внесеними до Кодексу Законом №71, передбачено певні особливості справляння податків і зборів, що сплачуються до місцевих бюджетів, на які слід звернути увагу місцевим радам при прийнятті відповідних рішень.


1. Особливості оподаткування та встановлення ставок акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів


З 1 січня 2015 року Законом №71 запроваджено акцизний податок з роздрібного продажу підакцизних товарів (пиво, алкогольні напої, тютюнові вироби, нафтопродукти та інше паливо) та одночасно скасовано збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства.


1.1 Платники податку та їх реєстрація контролюючими органами.


Платниками цього податку є суб’єкти роздрібної торгівлі, які реалізують безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб’єктах господарювання громадського харчування, такі підакцизні товари: пиво, алкогольні напої, тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну, товари, зазначені у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 Кодексу, зокрема нафтопродукти, насамперед бензин та дизельне пальне, паливо моторне альтернативне, біодизель, скраплений газ тощо (п.п. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14, п.п. 212.1.11 п. 212.1 ст. 212 Кодексу).


Відповідно до п.п. 212.3.11  п. 213.1 ст. 213 Кодексу платниками податку є особи – суб'єкти господарювання роздрібної торгівлі, які здійснюють реалізацію підакцизних товарів. Такі суб’єкти підлягають обов'язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами за місцезнаходженням пункту продажу зазначених вище підакцизних товарів. Реєстрація здійснюється не пізніше граничного терміну подання декларації з акцизного податку за місяць, в якому здійснюється реалізація таких товарів.


Отже, реєстрація контролюючими органами таких платників, як платників акцизного податку здійснюється автоматично при поданні ними декларації з акцизного податку до контролюючих органів, які територіально обслуговують адміністративно-територіальні одиниці, на яких розташовані пункти продажу підакцизних товарів.


1.2. Щодо бази, об’єкта оподаткування та ставки акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів.


База оподаткування – це вартість (з податком на додану вартість) реалізованих через роздрібну торговельну мережу підакцизних товарів (п.п. 214.1.4 п. 214.1 ст. 214 Кодексу).


Датою виникнення податкових зобов'язань щодо реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є дата здійснення розрахункової операції відповідно до Закону України від 6 липня 1995 року №265/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (далі – Закон №265), а у разі реалізації товарів фізичними особами - підприємцями, які сплачують єдиний податок, – дата надходження оплати за проданий товар (п. 216.9 ст.216 Кодексу).


Згідно із Законом №265 розрахункова операція – це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.


До повноважень сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, встановлення в межах, визначених Кодексом, ставок акцизного податку з реалізованих суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (п.п. 12.4.4 п.12.4 ст.12 Кодексу).


При цьому п.п.215.3.10 п.215.3 ст.215 Кодексу передбачено, що для підакцизних товарів, реалізованих відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 Кодексу, ставки податку встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках від вартості підакцизних товарів (з податком на додану вартість) – у розмірі 5 відсотків.


Відповідно до п.4 Розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону №71 органам місцевого самоврядування рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році ставок акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.


Згідно з п.п.12.3.5 п. 12.3 статті 12 Кодексу, якщо сільською, селищною або міською радою не прийнято рішення про встановлення акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковим відповідно до Кодексу, такий податок до прийняття рішення справляється виходячи з норм Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.


Таким чином, акцизний податок за ставкою 5 відс. сплачується  починаючи з 1 січня 2015 року незалежно від наявності прийнятих місцевими радами рішень, оскільки Кодексом передбачено єдину ставку – 5 відсотків.


1.3. Щодо подання декларації та сплати акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів.


Відповідно до п. 223.1 ст. 223 Кодексу базовий податковий період для сплати податку відповідає календарному місяцю.


Суб’єкт господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію підакцизних товарів, подає щомісяця (не пізніше 20 числа наступного періоду) контролюючому органу за місцем реєстрації (тобто, за місцем розташування пункту продажу підакцизних товарів) декларацію з акцизного податку за формою, затвердженою у порядку, встановленому статтею 46 Кодексу (п.223.2 ст.223 Кодексу).


Отже, декларації з акцизного податку подаються до контролюючих органів, які територіально обслуговують адміністративно-територіальні одиниці, на яких розташовані пункти продажу підакцизних товарів.  Тобто, кількість таких декларацій за звітний період має відповідати кількості адміністративно - територіальних  одиниць,  на яких розташовані пункти продажу підакцизних товарів.


Перше подання декларації за січень 2015 року здійснюється платниками акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів не пізніше 20 лютого 2015 року.


Суми податку перераховуються до бюджету суб'єктом господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію підакцизних товарів, протягом    10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Кодексом для подання податкової декларації за місячний податковий період (п.п. 222.3.1 п. 222.3 ст.222 Кодексу).


Особа – суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію підакцизних товарів, сплачує податок за місцем реалізації таких товарів (п.п. 222.3.2 п.222.3 ст. 222 Кодексу).


Отже, сплата податку відбувається до місцевих бюджетів адміністративно-територіальних одиниць, на яких розташовані пункти продажу підакцизних товарів.


Перша сплата задекларованих сум податку з роздрібного продажу підакцизних товарів за січень 2015 року здійснюється  платниками акцизного податку не пізніше 2 березня 2015 року.


2. Особливості оподаткування та встановлення ставок з податку на майно


Місцевий податок на майно складається з:


податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;


транспортного податку;


плати за землю.


2.1 Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.


Законом № 71 внесено зміни щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, які набрали чинності з 1 січня 2015 року.


Передбачається розширення бази оподаткування для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, шляхом оподаткування як житлової, так і нежитлової нерухомості.


Підпунктом 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14  Кодексу визначено, що об'єкти нежитлової нерухомості – це будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.


У нежитловій нерухомості виділяють:


будівлі готельні – готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;


будівлі офісні – будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;


будівлі торговельні – торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;


гаражі – гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;


будівлі промислові та склади;


будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);


господарські (присадибні) будівлі – допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;


інші будівлі.


З 1 квітня 2014 року для нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, базою оподаткування визначено загальну площу об’єкта оподаткування.


2.1.1. Щодо ставок податку та пільг.


Законом № 71 доповнено перелік об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, які не є об’єктом оподаткування, зокрема:


житловою нерухомістю, непридатною для проживання, в тому числі у зв'язку з аварійним станом, що визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської рад;


об'єктами нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять діяльність у малих архітектурних формах та на ринках;


будівлями промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств;


будівлями, спорудами сільськогосподарських товаровиробників, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності;


об'єктами житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств.


Законом № 71 переглянуто розміри житлової нерухомості, на яку застосовуються пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так, база оподаткування об’єкта/об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи – платника податку, зменшується:


для квартири/квартир незалежно від кількості – на 60 кв. метрів;


для житлового будинку/будинків незалежно від кількості – на 120 кв. метрів;


для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), – на 180 кв. метрів.


При цьому сільські, селищні, міські ради можуть збільшувати граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування.


Крім того, сільські, селищні, міські ради встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової нерухомості для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.


Слід звернути увагу, що пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб не надаються на:


об'єкт/об'єкти оподаткування, якщо площа такого/таких об'єкта/об'єктів перевищує п'ятикратний розмір неоподатковуваної площі, затвердженої рішенням органів місцевого самоврядування;


об'єкти оподаткування, що використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності).


Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів нежитлової нерухомості, встановлюються  залежно від майна, яке є об'єктом оподаткування.


Органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням об’єкта житлової/нежитлової нерухомості відомості щодо встановлених ними ставок податку та наданих ними пільг.


Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.


Разом з тим, пунктом 33 підрозділу 10 розділу XX Кодексу встановлено, що на 2015 рік ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, визначені пунктом 266.5.1 Кодексу, не можуть перевищувати 1 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр для об'єктів нежитлової нерухомості.


2.1.2 Порядок обчислення та сплати податку.


Юридичні особи платники податку самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта оподаткування декларацію за встановленою формою у порядку, передбаченому статтею  46 Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально. Щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової нерухомості декларація подається протягом місяця з дня виникнення права власності на такий об'єкт (підпункт 265.7.5 пункту 265.7 статті 265 Кодексу).


Відповідно до підпункту 265.6.1 пункту 265.6 статті 265 Кодексу базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.


Таким чином, у 2015 році юридичні особи – платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, обчислюють суму податку за поточний рік за ставками, встановленими рішенням сільської, селищної або міської ради  залежно від місця розташування (зональності) та типів об'єктів:


для об’єктів житлової нерухомості – у розмірі, що не перевищує 2 відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2015 року, за 1 кв. метр бази оподаткування;


для об’єктів нежитлової нерухомості – у розмірі, що не перевищує 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2015 року, за 1 кв. метр бази оподаткування.


Щодо фізичних осіб, то обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості з урахуванням таких особливостей:


за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Кодексу, та пільги органів місцевого самоврядування з неоподатковуваної площі таких об'єктів (у разі встановлення) і відповідної ставки податку;


за наявності у власності платника податку більше одного об'єкта житлової нерухомості одного або різних типів, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Кодексу, та пільги органів місцевого самоврядування з неоподатковуваної площі таких об'єктів (у разі встановлення) і відповідної ставки податку;


Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.


Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Кодексу податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку – фізичній особі контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).


Отже, у 2015 році фізичним особам платникам податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, податок буде нараховуватися контролюючими органами за місцем їх податкової адреси (місцем реєстрації) за 2014 рік у такому порядку: з 01 січня  по 31 березня 2014 року – з житлової площі, а з 01 квітня по 31 грудня 2014 року – із загальної площі об’єктів житлової нерухомості.


Умовний приклад алгоритму розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки:


у фізичної особи у власності перебуває квартира, житлова площа якої       123 м кв., загальна – 220 м кв., пільга зі сплати податку – 120 м кв. Ставка податку встановлена в розмірі 1 відс. мінімальної заробітної плати станом на  01 січня 2014 року (12,18 грн.), за 2014 рік сума податку розраховується:


І квартал – (123 м кв. – 120 м кв.)*12,18 грн. /12 міс.* 3 міс. = 9,14 грн.;


ІІ-ІV квартали – (220 м кв. – 120 м кв.)*12,18 грн./12 міс.* 9 міс = 913,5 грн.


За 2014 рік сума податку складає 922,64 грн.  (9,14 грн.+ 913,5 грн.).


Тобто, до 1 липня 2015 року фізичній особі буде надіслано податкове повідомлення-рішення про сплату податку у сумі 922,64 грн., яку необхідно сплатити протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.


Враховуючи норми чинного законодавства,  фізичні особи сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки,  з бази оподаткування, яка запроваджена Законом № 71, будуть у 2016 році.


Для забезпечення виконання норм Кодексу та надходження коштів до місцевих бюджетів просимо скоординувати роботу органів місцевого самоврядування з перегляду рішень щодо встановлення на 2015 рік податку на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняття та оприлюднення рішень щодо встановлення у 2015 році податку на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості.


2.2. Транспортний податок.


Платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Кодексу є об'єктами оподаткування.


Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до  5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.


Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування, а базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.


Платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцем реєстрації об'єкта оподаткування декларацію  з розбивкою річної суми рівними частками поквартально. Сплачується податок юридичними особами авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації


Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, декларація юридичною особою - платником подається протягом місяця з дня виникнення права власності на такий об'єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт.


У разі переходу права власності на об'єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом звітного року, податок обчислюється попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об'єкт оподаткування, а новим власником – починаючи з місяця, в якому він набув право власності на цей об'єкт.


За об'єкти оподаткування, придбані протягом року, податок сплачується пропорційно кількості місяців, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу (п.п. 267.6.6 п. 267.6 ст. 267 Кодексу).


Щодо фізичних осіб, то обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування, які їм належать і зареєстровані в Україні, здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку на підставі  відомостей, необхідних для розрахунку податку, отриманих від органів внутрішніх справ.


Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року) (п.п. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Кодексу).


Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.


Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.


Фізичними особами транспортний податок сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.


2.3. Плата за землю


Згідно з п.п. 284.1 ст. 284 Кодексу органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.


Відповідно до п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Кодексу рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування визначених місцевих податків та зборів.


До 25 грудня року, що передує звітному, органи місцевого самоврядування повинні подавати  контролюючим органам рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг з сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам (абз. другий п.284.1 ст.284 Кодексу).


Зміни до зазначеної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися такі зміни.


Якщо органи місцевого самоврядування не оприлюднили та не надали у встановлені чинним законодавством терміни відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішень щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам, плата за землю в 2015 році справляється відповідно до вимог п.п. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Кодексу із застосуванням ставок земельного податку 2014 року з урахуванням коефіцієнта індексації – 1,249.


Для окремих категорій землекористувачів нормами Кодексу визначено умови, за яких вони можуть бути платниками плати за землю.


Зокрема, при переході права власності на будівлі земельний податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку (до 1 січня 2015 року — з дати реєстрації права власності на нерухоме майно).


Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.


З огляду на викладене, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування необхідно провести інвентаризацію земельних ділянок і землекористувачів та організувати роботу щодо оформлення права землекористування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 Земельного кодексу України.


Особлива увага приділяється наданню права місцевим радам у межах повноважень, визначених Кодексу, приймати рішення щодо встановлення ставок земельного податку.


Так, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь – не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки (п. 274.1 ст. 274 Кодексу).


Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності).


Крім того, у статті 277 Кодексу визначено ставки земельного податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, – не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.


Також відповідно до п. 271.2 ст.  271 Кодексу рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.


Обов'язковість проведення нормативної грошової оцінки земель передбачено ст. 13 Закону України “Про оцінку земель”, а періодичність проведення – статтею 18 цього Закону: не рідше ніж один раз на 5-7 років.


Своєчасне проведення (повторної) нормативної грошової оцінки земельних ділянок у населених пунктах України у терміни, визначені чинним законодавством, – джерело додаткових надходжень до місцевого бюджету з плати за землю.


Додатково повідомляємо, що за інформацією Державної служби статистики України, індекс споживчих цін за 2014 рік становив 124,9 відсотка.


Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення, розрахований відповідно до  пункту 289.2 статті 289 Кодексу, станом на 1 січня 2015 року складає 1,249.


Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель становлять: 1996 рік – 1,703, 1997 – 1,059, 1998 – 1,006, 1999 – 1,127, 2000 – 1,182, 2001 – 1,02, 2005 – 1,035, 2007 – 1,028, 2008 – 1,152, 2009 – 1,059, 2010 – 1,0, 2011 – 1,0, 2012 – 1,0, 2013 – 1,0 та 2014 – 1,249. Нормативна грошова оцінка земель за 2002, 2003, 2004 та 2006 роки не індексувалась. Кумулятивне значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель з 1995 року станом на 1 січня 2015 року становить 3,997.


3. Особливості оподаткування та встановлення ставок з єдиного податку


Відповідно до Закону №71, починаючи з 1 січня 2015 року, запроваджено оптимізацію кількості груп платників єдиного податку до чотирьох зі збільшенням існуючого максимального розміру доходу, який дає змогу перебувати на спрощеній системі оподаткування (для першої та другої груп), зниження ставок єдиного податку для платників третьої групи.


Таким чином, на сьогодні суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку:


1) перша група – фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 300000 гривень;


2) друга група – фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:


не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;


обсяг доходу не перевищує 1500000 гривень;


3) третя група – фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, є необмеженою та юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 20000000 гривень;


4) четверта група – сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.


Фіксовані ставки єдиного податку для платників першої - другої груп встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб – підприємців, які провадять господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності з розрахунку на календарний місяць:


для першої групи платників єдиного податку – у межах до 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати;


для другої групи платників єдиного податку – у межах до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.


Відповідно органи місцевого самоврядування протягом січня 2015 року можуть переглянути ставки єдиного податку для таких груп платників та офіційно оприлюднити прийняті рішення до 15 липня 2015 року.


Для справляння єдиного податку з юридичних осіб (платники III та IV груп) рішення місцевих рад не потрібні, оскільки ставки податку визначено Кодексом.


4. Особливості встановлення зборів


Рішення про встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів і туристичного збору, прийняті органами місцевого самоврядування до 2015 року, є чинними і обов’язкового перегляду не потребують, оскільки норми Кодексу, що регламентують порядок справляння цих зборів, не змінювались.


Місцевим радам необхідно невідкладно прийняти рішення про скасування збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, оскільки відповідно до Закону №71 з 1 січня 2015 року такий місцевий збір не справляється.


Додатково повідомляємо, що Законом №71 запроваджено обов’язкове використання РРО для платників єдиного податку – фізичних  осіб-підприємців: платників третьої групи – з  1 липня 2015 року, платників другої групи – з 1 січня 2016 року.


Водночас платники єдиного податку – фізичні особи-підприємці другої та третьої груп при провадженні діяльності на ринках, при продажу товарів дрібнороздрібної торгівельної мережі через засоби пересувної мережі, а також платники єдиного податку першої групи не застосовують РРО (п. 296.10 ст. 296 Кодексу).


Просимо опублікувати цей лист на офіційних сайтах обласних рад та обласних державних адміністрацій і довести його до відома місцевих рад і місцевих державних адміністрацій.


ГоловаІ.О. Білоус



 

Роз’яснення щодо відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води в багатоповерхових житлових будинках

Питання відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води в багатоповерхових житлових будинках регулюєтьсяПравилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (далі - Правила) та Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, який затверджено наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 № 4, зареєстрованим у Мін’юсті України 09.12.2005 за № 1478/11758 (із змінами, внесеними наказом Мінжитлокомунгоспу від 06.11.2007 № 169, зареєстрованим у Мін’юсті України 28.11.2007 за № 1320/14587). 


Згідно з пунктом 26 Правил, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість цього передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування, відповідно до Закону України «Про теплопостачання», схемою теплопостачання населеного пункту. При цьому має бути забезпечена безперебійна робота інженерного обладнання будинку та вжиті заходи щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.       


При проектуванні будинку закладається централізоване теплопостачання, згідно з вимогами державних будівельних норм з питань влаштування систем опалення – всі стояки та внутрішні розподільчі мережі при проектуванні гідравлічно ув’язані для забезпечення стабільної роботи системи опалення будинку і будь-яке втручання в неї шляхом зміни гідравлічного опору (від’єднання від системи централізованого опалення) порушує права інших мешканців. Саме тому самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води заборонено.


Крім того, згідно з Цивільним кодексом України система опалення відноситься до сантехнічного обладнання і належить мешканцям на праві спільної сумісної власності, якщо вона обслуговує більше однієї квартири. Змінення системи опалення порушує права інших співласників.


Отже, запровадження права споживача на відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води можливе лише за умови комплексного урахування технічних, економічних та правових аспектів вирішення цього питання.


Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання відключення від мереж централізованого опалення відноситься до компетенції органів місцевого самоврядування, які мають сприяти оптимальному розвитку систем теплопостачання на відповідній території.


Департамент систем життєзабезпечення та житлової політики Мінрегіону


11.02.2015


За матерілами Веб-сайта Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального госоподарства України

Важливо знати: Як діяти споживачеві, коли житлово-комунальні послуги не відповідають встановленим вимогам?

Споживач житлово-комунальних послуг має право на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості.


В Управлінні економіки систем життєзабезпечення Мінрегіону роз’яснюють - законодавство України визначає, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.


У разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо.


Порядок оформлення претензій споживачів до виконавців встановлено статтею 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». 


Так, цією статтею Закону передбачено, що у разі виклику споживачем виконавця його представник повинен з'явитися на виклик не пізніше строку, визначеного договором. 


Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі. 


Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій. 


Форму акта-претензії про неналежне надання або ненадання комунальних послуг наведено у додатку 2 до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630.


Форму акта-претензії про перерву в наданні послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх ненадання або надання не в повному обсязі наведено у додатку 1 до Порядку проведення перерахунку розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у разі перерви в їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2013 р. № 970.


Законом України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач має право на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством.


При цьому статтею 16 вказаного Закону визначено обов’язок виконавця/виробника проводити перерахунок розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі перерви в їх наданні, ненаданні або наданні не в повному обсязі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.


Відповідні Порядки затверджено постановами Кабінету Міністрів України:


від 17 лютого 2010 р. № 151 «Про затвердження Порядку проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості»;


від 11 грудня 2013 р. № 970 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у разі перерви в їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі»


14.02.2015


За матеріалами Веб-сайта Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального госоподарства України

Роз’яснення Мінсоцполітики про застосування деяких норм Закону України від 28.12.2014 № 76-VIII

Міністерство соціальної політики розглянуло лист Української асоціації районних та обласних рад стосовно виконання пункту 10 Розділу III. Прикінцеві положення Закону України від 28.12.2014 № 76-УІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» і в межах компетенції повідомляє.


Відповідно до пункту 10 розділу III «Прикінцеві положення» Закону у 2015 році максимальний місячний розмір заробітної плати (грошового забезпечення) народних депутатів України, членів Кабінету Міністрів України, прокурорів, працівників державних органів (крім Національного антикорупційного бюро та Національного агентства з питань запобігання корупції) та інших бюджетних установ, працівників Національного банку України, суддівської винагороди обмежується 7 розмірами мінімальної заробітної плати (з 01 січня — 8526 грн), а при скороченні чисельності працівників — 10 розмірами мінімальної заробітної плати (12180 грн) (виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата часу щорічної відпустки не враховується у зазначеному максимальному розмірі).


Відповідно до пункту 12 статті 2 Бюджетного кодексу України, бюджетні установи — органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету.


Обмеження максимального місячного розміру заробітної плати (грошового забезпечення) працівників державних органів та інших бюджетних установ здійснюється шляхом коригування розмірів додаткової заробітної плати (доплат, надбавок, премій).


Розміри допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата часу щорічної відпустки визначаються згідно з чинним законодавством без урахування зазначеного обмеження, а оплата часу відпусток, що не належать до щорічних, часу службових відряджень, сума індексації заробітної плати враховується у максимальному розмірі місячної заробітної плати.


Заступник Міністра — Керівник апарату                                                В.Іванкевич





Секретаріат Асоціації


За матеріалами Веб-сайта Української асоціації районних та обласних рад

Періодичну повірку засобів вимірювальної техніки мають здійснювати виконавці послуг з тепло- та водопостачання за рахунок тарифу, - Сергій Кушнір

Усі органи державної влади мають керуватися у своїй роботі виключно чинним законодавством. Правовідносини, що виникають між виробниками (виконавцями) і споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги». На цьому наголосив в інтерв’ю «Надзвичайним новинам» телеканалу ICTV  директор Департаменту систем життєзабезпечення та житлової політики Мінрегіону України Сергій Кушнір. 


Посилаючись на державні нормативні акти,  директор Департаменту  прокоментував ситуацію щодо врегулювання питання проведення періодичної повірки засобів обліку водопостачання між споживачами та комунальними підприємствами: «Правовідносини, що виникають між виробниками/виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Статтею 19 зазначеного Закону визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах».


Відносини у сфері метрологічної діяльності регулює Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність» (далі - Закон). Відповідно до статті 11 Закону, засоби вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд, дозволяється застосовувати лише за умови, якщо вони пройшли повірку або державну метрологічну атестацію.


Статтею 28 Закону встановлено, що періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) зазначених засобів вимірювальної техніки здійснюється за рахунок підприємств і організацій, які надають послуги з тепло- та водопостачання.


Водночас статтею 46 Закону встановлено, що фізичні особи оплачують метрологічні роботи, пов’язані зі здійсненням на госпрозрахункових засадах усіх видів метрологічного контролю (у тому числі й повірку засобів вимірювальної техніки) в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.


Отже, зазначеним Законом визначено, що фізичні особи оплачують метрологічні роботи, пов’язані із здійсненням на госпрозрахункових засадах усіх видів метрологічного контролю (у тому числі й повірку засобів вимірювальної техніки), в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та водночас передбачено, що періодична повірка, обслуговування та ремонт  засобів вимірювальної техніки здійснюється за рахунок підприємств і організацій, які надають послуги з тепло- та водопостачання.


Разом з тим статтею 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво без відповідного відшкодування не допускається. Тобто, для виконання певних робіт суб’єкт господарювання у сфері тепло- та водопостачання повинен мати джерело відшкодування витрат понесених під час виконання цих робіт.


З урахуванням вищевикладеного постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» затверджено Порядки формування тарифів на теплову енергію та комунальні послуги, якими передбачено механізм розрахунку економічно обґрунтованих тарифів та визначено перелік витрат, які можуть включаються до складу повної собівартості послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання та водовідведення, та, відповідно, тарифів на ці послуги.


До недавнього часу витрати, пов’язані з періодичною повіркою приладів обліку, які є власністю фізичної особи – споживача (квартирні засоби обліку), не включалися до складу тарифів на послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання та водовідведення (згідно з вказаними Порядками). Ці витрати мали включатися до складу тарифу на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території.


З метою  нормативно-правового врегулювання питання щодо повірки приладів обліку, які є власністю фізичної особи – споживача (квартирні засоби обліку), постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 532 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011р.  № 869» передбачено включення витрат з їх періодичної повірки, обслуговування і  ремонту (включаючи демонтаж, транспортування і монтаж після повірки, розпломбування та опломбування, а також формування обмінного фонду квартирних засобів обліку холодної та гарячої води) до складу тарифів на послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого постачання холодної води. 


Також зазначеною постановою внесено відповідні зміни до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, зокрема, виключено пункт 24 Порядку, який передбачав можливість включення до складу тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій витрат з періодичної повірки, обслуговування і ремонту квартирних приладів обліку води та теплової енергії.


Відповідно до статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів. На сьогодні повноваження щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги (у тому числі з централізованого опалення, централізованого постачання холодної та гарячої води) мають Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) та органи місцевого самоврядування.  НКРЕКП встановлює тарифи на комунальні послуги тим суб’єктам природних монополій  та суб’єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких вона здійснює.


20.03.2015


За матеріалами Веб-сайта Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального госоподарства України

Префект

Децентралізація

Навіщо змінювати Конституцію у частині децентралізації