Авторизація
У ЯКИЙ ТЕРМІН НЕОБХІДНО СПЛАТИТИ ПОДАТКОВЕ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ, ЯКЩО НЕСВОЄЧАСНО ПОДАНО ЗВІТНІСТЬ?
Платник податків і зборів зобов'язаний подавати податкову звітність у встановлений законодавством строк. Якщо платник подав звітність з порушенням цих строків, але до закінчення граничного терміну сплати (останнього дня сплати) податкового зобов'язання, то суму зазначену у такій декларації, він повинен сплатитине пізніше останнього дня сплати. Нагадаємо, термін сплати настає протягом 10 календарних днів за останнім днем відповідного граничного строку подання декларації. Якщо платник подає звітність з порушенням строків її подання та після граничного терміну сплати, суму податкового зобов'язання він повинен сплатити до того, як подасть цю звітність, оскільки граничний термін сплати вже минув. Також, нагадаємо, податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається своєчасно не сплаченим. Питання строку сплати податку та збору та строку сплати податкового зобов'язання визначено статтями 31 та 57 Податкового кодексу України. За матеріалами Веб-сайту Міндоходів.
ЧИ МОЖНА ВИПРАВИТИ АРИФМЕТИЧНІ ПОМИЛКИ, ДОПУЩЕНІ В ПОДАТКОВІЙ НАКЛАДНІЙ?
Арифметичні помилки, допущені в податковій накладній виправленню не підлягають. Податкова накладна з помилками, включаючи і арифметичні не розцінюється як документ і не може бути підставою для формування податкового кредиту. Внесення змін або коригування показників податкової накладної здійснюється у випадку коригування податкових зобов'язань платника відповідно до ст.192 Податкового кодексу України. А саме, якщо після постачання товарів чи послуг змінюється сума компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів чи послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів чи послуг. Також, звертаємо увагу, що у разі порушення продавцем порядку заповнення податкової накладної або порядку її реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів чи послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на постачальника. Ця заява є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви потрібно додати копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів чи послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів чи послуг. Порядок заповнення податкової накладної визначений ст.201 Податкового кодексу України та наказом Міністерства фінансів Українивід 01.11.11 №1379 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної». За матеріалами Веб-сайту Міндоходів.
ГРОШОВІ ПЕРЕКАЗИ ІЗ-ЗА КОРДОНУ ОПОДАТКОВУЮТЬСЯ
 
Грошові перекази отримані громадянином України на поточні чи карткові рахунки з джерелом походження за межами України розглядаються, як іноземні доходи. Тому, такі доходи підлягають оподаткуванню за результатами подання річної податкової декларації та за ставками 15 або 17 відсотків. Нагадуємо, якщо місячний дохід перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, то ставка 17% встановлюється до суми такого перевищення (мінімальна з/п у січені-листопаді 2013 року становить 1147 гривень). При цьому, під час отримання доходів, одержаних у вигляді валютних цінностей або інших активів, такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом Нацбанку України, що діє на момент отримання таких доходів. Оподаткування доходів отриманих з джерел за межами України регулюється п.170.11 ст.170 ПКУ. За матеріалами Веб-сайту Міндоходів
ЗА НЕСВОЄЧАСНУ ВИПЛАТУ ЗАРПЛАТИ ПРАЦІВНИКИ ПОВИННІ ОТРИМАТИ КОМПЕНСАЦІЮ, ЯКА ОПОДАТКОВУЄТЬСЯ
Підприємства, установи, організації, які затримують виплату працівникам заробітної плати на один і більше календарних місяців, зобов'язані компенсувати громадянам втрату частини доходів. Тобто, у випадку затримки виплати заробітної плати роботодавець повинен нарахувати та виплатити працівникам компенсацію втрати частини заробітної плати. Сума такої компенсації є додатковою виплатою до заробітної плати, тому включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу працівника. Звертаємо увагу, виплату компенсації працівникам за втрату частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати передбачено Законом України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (ст.34). Компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом, для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб прирівнюються до заробітної плати (пп.14.1.48 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України). Такі виплати оподатковуються за ставками, визначеними п. 167.1 ст. 167 ПКУ (15% та/або 17%). Сума компенсації включається до фонду оплати праці того місяця, в якому фактично проводиться її нарахування та виплата у відповідності з пп. 1.6.2 р.1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5. За матеріалами Веб-сайту Міндоходів.
У ЯКОМУ ВИПАДКУ НЕ УТРИМУЄТЬСЯ ПДФО З ДОХОДУ ФІЗИЧНИХ ОСІБ-ПІДПРИЄМЦІВ
Cуб'єкт господарювання чи самозайнята особа, які нараховують (виплачують) фізичній особі – підприємцю дохід від здійснення нею підприємницької діяльності, не завжди утримують податок на доходи у джерела виплати. А саме, податок не утримується під час нарахування фізичній особі–підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, якщо цією особою надано юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, з якими має господарські відносини, копію документа, що підтверджує її державну реєстрацію як СПД. Таким документом може бути витяг або виписка з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб–підприємців. Водночас, це положення не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи чи надання послуги згідно з цивільно-правовим договором. Зокрема, якщо буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України. У випадку, коли фізична особа – підприємець є платником єдиного податку, то крім вказаних документів такій особі рекомендується надати копію Свідоцтва про сплату єдиного податку, в якому зазначаються обрані ним види діяльності. Платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з окремих податків і зборів, зокрема, з податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковані згідно з гл.1 розд. ХІV ПКУ (п.297.1 ст.297 ПКУ). Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою – підприємцем від провадження господарської діяльності, визначено ст. 177 ПКУ. А особливості нарахування, сплати та подання звітності з окремих податків і зборів платниками єдиного податку - ст. 297 ПКУ. За метеріалами веб-сайта Міндоходів
ТИМЧАСОВО ПРИПИНИЛИ ГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ – НЕ ЗАБУВАЙТЕ ЗВІТУВАТИ
Платник податків зобов'язаний за кожний звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Звітність подається до органу Міндоходів, в якому платник податків перебуває на обліку. Важливо пам'ятати, навіть якщо платник податків вирішив на певний період призупинити ведення своєї господарської діяльності, то звітувати потрібно у будь-якому випадку. Нагадаємо, платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів. Звітність подається в один із таких способів: ü Особисто платником або уповноваженою на це особою; ü Надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; ü Засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Відповідна норма передбачена ст.16, 49 Податкового кодексу України від2 грудня 2010 року №2755-VІ із змінами та доповненнями. За матерыалами веб-сайту Міндоходів
ВТРАТИЛИ ДОКУМЕНТИ ПОВ’ЯЗАНІ З ОБЧИСЛЕННЯМ І СПЛАТОЮ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ –ПОВІДОМТЕ ОРГАН МІНДОХОДІВ
У разі втрати, пошкодження або дострокового знищення первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів платник зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган Міндоходів за місцем обліку. Крім того, платнику необхідно відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу Міндоходів. Нагадаємо, для цілей оподаткування платник податків і зборів повинен вести облік доходів, витрат та інших показників на підставі зазначених документів. Формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами – не допускається. Суб'єкт господарювання зобов'яаний забезпечити зберігання документів (вказаних в абзаці першому), не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи. Відповідна норма передбачена ст.16, 49 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VІ із змінами та доповненнями. За матеріалами офіційного веб-сайту Міндоходів
Щодо питань сплати фіксованого сільськогосподарського податку
Статтею 307 Кодексу встановлені особливості обкладення платників фіксованого сільськогосподарського податку (далі - ФСП) окремими податками і зборами. Так, відповідно до пункту 307.1 цієї статті платники ФСП не є платниками таких податків і зборів:
а) податку на прибуток підприємств;
б) земельного податку (крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва);
в) збору за спеціальне використання води;
г) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (у частині провадження торговельної діяльності).
Податки і збори, не зазначені у пункті 307.1 цієї статті, сплачуються платником податку в порядку і розмірах, установлених цим Кодексом, а єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - в порядку, визначеному Законом України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (п. 307.2 ст. 307 ПКУ).
Таким чином, сільськогосподарський товаровиробник виконавши умови ст.ст. 301 та 308 ПКУ і набувши/підтвердивши статус платника ФСП звільняється від сплати вище перелічених податків і зборів.
Відповідно до пункту 301.1 статті 301 Кодексу платниками фіксованого сільськогосподарського податку (далі – ФСП) з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка виробництва сільськогосподарської продукції за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків. Отже, розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва здійснюється за попередній податковий (звітний) рік.
Базовим податковим (звітним) періодом, як встановлено статтею 305 Кодексу, для ФСП є календарний рік, який починається з 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року.
Попередній податковий (звітний) рік для новоутворених сільськогосподарських товаровиробників – це період з дня державної реєстрації до 31 грудня того ж року, а податковий (звітний) рік для сільськогосподарських товаровиробників, що ліквідуються, – період з початку року до їх фактичного припинення.
Однією з умов при набутті і підтвердженні сільськогосподарським товаровиробником статусу платника ФСП (ст. 308 ПКУ) є, зокрема, надання органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок відомості (довідки) про наявність земельних ділянок.
Оскільки фіксований сільськогосподарський податок є особливим спеціальним режимом оподаткування у агропромисловому секторі, то для набуття статусу платника ФСП сільськогосподарським товаровиробником повинні бути виконані умови, які встановлені ст.ст. 301 та 308 ПКУ. Невиконання цих умов не дасть можливість сільськогосподарському товаровиробнику зареєструватися платником ФСП.
За матерілами Веб-сайту Міндоходів
 http://minrd.gov.ua/slujba--yaka-pratsyue-dlya-vas/vidpovidi-na-pitannya-predstavnikiv-ag/60390.html
Лист ДПС України від 14.02.2011 р. N 4019/7/15- 0117 "Про надання роз'яснення"
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
 ЛИСТ
від 14.02.2011 р. N 4019/7/15-0117
Державним податковим адміністраціям в
 Автономній Республіці Крим, областях, містах
Києві і Севастополі 
Про надання роз'яснення
 
У зв'язку з надходженням численних запитів від регіональних органів державної податкової служби та від платників податків Державна податкова адміністрація України надає роз'яснення щодо механізму сплати єдиного податку суб'єктами малого підприємництва в умовах дії Податкового кодексу України.
Підрозділом 8 Розділу XX Податкового кодексу України дія Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (в редакції Указу від 28.06.99 N 746/99) (далі - Указ) продовжена до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва.
Особливістю є те, що єдиний податок буде сплачуватись на рахунок відповідного бюджету в розмірі частини єдиного податку, що підлягає перерахуванню до бюджетів відповідно до норм Указу (крім єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року). При цьому розподіл коштів єдиного податку на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або до Пенсійного фонду України Державним казначейством України не здійснюється.
Нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюються суб'єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок відповідно до Указу у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Таким чином, починаючи з 7 лютого 2011 року, тобто з дати відкриття Державним казначейством України рахунків з обліку надходжень до державного та місцевих бюджетів відповідно до вимог Бюджетного кодексу України, Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", наказу Міністерства фінансів України від 14.01.2011 N 11 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження", нараховані за звітні періоди 2011 року суми єдиного податку будуть сплачуватись платниками до місцевих бюджетів у розмірі 43 відсотка від загальної нарахованої суми на рахунки, відкриті за кодами бюджетної класифікації 18050300 для юридичних осіб та за кодом 18050400 для фізичних осіб - платників єдиного податку, а єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - на окремий рахунок, відкритий Державним казначейством України у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", який набрав чинності з 1 січня 2011 року.
Окремо слід наголосити, що оскільки раніше відкриті рахунки (за кодами 16050100 та 16050200) є розподільчими, то будь-які суми, що надходили на них, розподілялись відповідно до вимог Указу: 43 відсотка - до місцевих бюджетів, 57 відсотків - до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тому авансові платежі, сплачені платниками єдиного податку на зазначені рахунки у січні - лютому за звітні періоди 2011 року, розподілені органами Державного казначейства України у встановленому раніше порядку.
У разі якщо до 07.02.2011 платниками єдиного податку вказані авансові платежі сплачувались у розмірі 43 відсотків єдиного податку, то з метою упередження виникнення недоплат єдиного податку до місцевих бюджетів зазначеній категорії платників необхідно самостійно доплатити суми раніше сплачених та розмежованих органами Держказначейства авансових внесків до рівня 43 відсотків єдиного податку. Кошти повинні бути спрямовані на рахунки, відкриті за кодом бюджетної класифікації 18050300 для платників - юридичних осіб та за кодом 18050400 для платників - фізичних осіб.
Крім того, платежі, що підлягають сплаті до бюджету після 07.02.2011, вносяться платниками податку в сумі 43 відсотків нарахованого єдиного податку на рахунки, відкриті за кодами бюджетної класифікації 18050300 для платників - юридичних осіб та за кодом 18050400 для платників - фізичних осіб.
В той же час, у разі наявності у платника заборгованості з єдиного податку станом на 07.02.2011, кошти, спрямовані в рахунок погашення такого податкового боргу, повинні сплачуватись нарозподільчі рахунки, відкриті за кодами бюджетної класифікації 18050100 та 18050200, які за економічним змістом є аналогами кодів 16050100 та 16050200, оскільки ці кошти підлягають розподілу за нормативно встановленими пропорціями до місцевого бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які діяли в період виникнення цього боргу.
Державна податкова адміністрація України зобов'язує довести зазначене до відома органів державної податкової служби всіх рівнів та платників єдиного податку.
 Заступник Голови Комісії
з проведення реорганізації
ДПА України,
 заступник ГоловиДПА України                               О. М. Любченко
За матеріалами Веб-сайту Міндоходів
 
Роз’яснення Мінрегіону України щодо оприлюднення проектів рішень місцевих рад та можливості депутатами цих рад вносити поправки до таких проектів
Відповідно до статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати, зокрема, нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності. Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття. Як вбачається із Закону, органи місцевого самоврядування не пізніш як за 20 робочих днів до дати розгляду з метою прийняття мають оприлюднювати проекти своїх рішень, які підлягають обговоренню. Проекти рішень місцевих рад, які підлягають обговоренню, визначаються нормами окремих законів України, зокрема «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а також постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2010 року № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики». При цьому, якщо спеціальними законами передбачено інші терміни та процедура оприлюднення проектів актів, ніж у статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», то, вважаємо, мають дотримуватися вимоги спеціальних законів. Слід зауважити, що відповідно до статті 19 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутат місцевої ради має право, зокрема, вносити пропозиції і зауваження до порядку денного засідань ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті; вносити на розгляд ради та її органів пропозиції з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю; вносити на розгляд ради та її органів проекти рішень з питань, що належать до їх відання, поправки до них. Статтею 30 вказаного Закону встановлено, що ніхто не може обмежити повноваження депутата місцевої ради інакше як у випадках, передбачених Конституцією та законами України.
Роз’яснення стосовно практичного застосування положень Порядку, затвердженого наказом Мінрегіону від 19.03.2013 № 95.
Відповідно до пункту 9 прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» інспекції державного архітектурно-будівельного контролю до 31 грудня 2013 року безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти будівництва, збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж приймають в експлуатацію: індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, збудовані у період з 05 серпня 1992 року до 12 березня 2011 року.Порядок прийняття в експлуатацію таких об'єктів затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 19.03.2013 № 95 (далі – Порядок).Відповідно до пункту 2.2. Порядку технічне обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єктів включає в себе такі етапи:- попереднє (візуальне) обстеження об'єкта, в тому числі огляд і фотографування об'єкта та його конструктивних елементів, визначення категорії складності об'єкта, вирішення питання щодо необхідності застосування спеціального устаткування, приладів та апаратури під час технічного обстеження;- детальне (інструментальне) обстеження об'єкта, в тому числі визначенняпараметрів і характеристик матеріалів, виробів та конструкцій, а також при необхідності порушення перед виконавцем питання щодо залучення до технічного обстеження атестованих лабораторій для проведення необхідних досліджень чи інших відповідальних фахівців для прийняття обґрунтованого рішення.Якщо етапи технічного обстеження об'єкта, що проводилось, не збігаються з указаними етапами, зазначаються фактично пройдені етапи технічного обстеження.Відповідно до пункту 2.7 Порядку, технічне обстеження об'єктів індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, прибудов до них загальною площею до 300 квадратних метрів включно, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них загальною площею до 100 квадратних метрів включно проводиться під час їх технічної інвентаризації з подальшою видачею технічного паспорта.Пунктом 1.4 «Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001 р. № 127 (із змінами внесеними наказом Мінрегіону України від 28.12.2012 р. № 658), встановлено, що технічна інвентаризація об'єктів нерухомого майна проводиться суб'єктами господарювання, у складі яких працює один або більше відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури, які пройшли професійну атестацію у Мінрегіоні України та отримали кваліфікаційний сертифікат на проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна. При цьому, в разі якщо такий виконавець також має кваліфікаційний сертифікат за напрямом – експертиза та обстеження у будівництві, безпосередньо він має право проводити вищевказане технічне обстеження під час здійснення технічної інвентаризації.Згідно з пунктом 3.2 Порядку замовник або його уповноважена особа подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення до інспекції за місцезнаходженням об'єкта заяву про прийняття в експлуатацію об'єкта за формою, наведеною у додатку 3 до цього Порядку, до якої додаються:- два примірника заповненої декларації;- звіт про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єкта з висновком про їх відповідність вимогам надійності і безпечності експлуатації (крім індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, прибудов до них загальною площею до 300 квадратних метрів включно, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них загальною площею до 100 квадратних метрів включно);Засвідчені в установленому порядку копії:- документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розміщено об'єкт;- технічного паспорта.Заява про прийняття в експлуатацію об'єкта підписується також співвласниками земельної ділянки та зазначеного об'єкта (у разі їх наявності).
Роз’яснення Міністерства юстиції України щодо управління майном спільної власності територіальних громад
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основним законом України, що визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування є Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі — Закон). Згідно з абзацами другим, п'ятнадцятим статті 1 Закону територіальна громада — жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Право комунальної власності — право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. До виключної компетенції сільських, селищних, міських рад пунктами 30, 31 частини першої статті 26 Закону віднесено, зокрема, прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади. Також виключно на пленарних засіданнях сільських, селищних, міських рад приймаються рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення. Відповідно до підпункту 1 пункту «а» частини першої статті 29 Закону виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад. Районні у містах ради (у разі їх створення) та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об'єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах, формують, затверджують, виконують відповідні бюджети та контролюють їх виконання, а також здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом, в обсягах і межах, що визначаються міськими радами (частина друга статті 41 Закону). Пункт 19 частини першої статті 43 Закону уповноважує районні і обласні ради виключно на їх пленарних засіданнях вирішувати за дорученням відповідних рад питання про продаж, передачу в оренду, концесію або під заставу об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, п'ятої, шостої та восьмої статті 60 Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Роз’яснення Держземагентства щодо порядку державної реєстрації земельної ділянки та оформлення прав власності на таку земельну ділянку і повідомляє
Питання державної реєстрації земельної ділянки врегульовується статтею 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (далі — Закон) та Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі -Порядок). На сьогодні державну реєстрацію земельних ділянок здійснюють територіальні органи Держземагентства за місцем розташування земельних ділянок відповідно до вимог пунктів 107-115 Порядку. Згідно з пунктом 107 Порядку державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку. Відповідно до пункту 109 Порядку державна реєстрація земельної ділянки здійснюється за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи. До заяви про державну реєстрацію земельної ділянки додаються: оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації);електронний документ;документ, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації земельної ділянки.Формування земельних ділянок та їх надання у власність та користування встановлено статтями 79-1, 118, 122-124 Земельного кодексу України (далі -Кодекс). Так, статтею 79-1 цього Кодексу визначено види документації із землеустрою, відповідно до якої здійснюється формування земельних ділянок. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (стаття 126 Кодексу). Разом з тим зазначаємо, що питання щодо проведення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки з набранням чинності 1 січня 2013 року Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» належить до компетенції Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України. Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень здійснюють органи державної реєстрації прав Міністерства юстиції України. Територіальні органи Держземагентства здійснюють державну реєстрацію земельних ділянок.
Роз’яснення стосовно застосування положень Закону України «Про захист персональних даних», надане Державною службою України з питань захисту персональних даних.
Суб'єкти відносин, пов'язані із персональними даними, здійснюють свої повноваження в межах, установлених Конституцією та законами України (стаття 25 Закону). |
Відповідно до пунктів 1, 2, 3, частини першої статті 11 Закону підставами для обробки персональних даних є:
згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних;дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень;укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.Відповідно до частини п'ятої статті 6 Закону обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
У разі, якщо володілець персональних даних здійснює обробку відомостей про фізичних осіб відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень, згода від суб'єкта персональних даних не вимагається.
Так, наприклад, у статті 5 Закону України «Про звернення громадян» зазначається, що у зверненні громадянина адресованому органам державної влади і місцевого самоврядування має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, тощо.
Ураховуючи зазначені норми, отримання від суб'єктів персональних даних письмової згоди на обробку їх персональних даних в процесі звернення не є обов'язковим, оскільки дозвіл на обробку їх персональних даних володільцю персональних даних, наданий законом (зокрема Законом України «Про звернення громадян») виключно для здійснення його повноважень.
Однак, будь-які дії (зокрема збирання, використання, зберігання, поширення, знищення) володільця персональних даних, що виходять за межі дозволу, наданого йому законом виключно для здійснення його повноважень, — повинні здійснюватись за згодою фізичних осіб.
Частиною першою статті 7 Закону забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, звинувачення у скоєнні злочину або засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров'я чи статевого життя.
Разом з тим, положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних здійснюється за умови надання суб'єктом персональних даних однозначної згоди на обробку таких даних (частина друга статті 7 Закону).
Володільцю персональних даних, який здійснює обробку персональних даних, доцільно провести аналіз законодавства, відповідно до якого здійснюються його повноваження щодо обробки персональних даних у певній сфері, та визначитися з підставами виникнення права на використання персональних даних фізичних осіб.
Ураховуючи терміни, наведені у статті 2 Закону, іменована сукупність упорядкованих персональних даних в електронній формі та/або у формі картотек персональних даних щодо якої здійснюються будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем може становити одну базу персональних даних чи бути частиною бази персональних даних в залежності від мети такої обробки, категорій персональних даних та суб'єктів чиї персональні дані обробляються.
Відповідно до статті 24 Кодексу законів про працю України громадянин при укладенні трудового договору зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що пофідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, -такрж документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
У свою чергу, розділ 1 Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 731, встановлює перелік документів, які повинні міститися у особовій справі державного службовця. Так, в особовій справі державного службовця повинні міститися: особова картка (форма П-2ДС) з відповідними додатками та фотокарткою розміром 4×6 сантиметрів; копії документів про освіту, у тому числі про повну вищу освіту, науковий ступінь, вчене звання, підвищення кваліфікації; медична довідка про стан здоров'я за формою, встановленою МОЗ; декларація про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру; підписані претендентом попередження про встановлені законодавством України обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу та її проходженням, та інші.
Вимоги до обробки персональних даних у формі картотек визначені розділом III Типового порядку обробки персональних даних у базах персональних даних, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 30.12.2011 № 3659/5, зареєстрованого в Мін'юсті 03.01.2012 за № 1/20314
Варто зазначити, що володілець персональних даних самостійно приймає рішення про те, чи являється та чи інша сукупність персональних даних фізичних осіб, яка знаходиться в його володінні, базою персональних даних.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону база персональних даних підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису уповноваженим державним органом з питань захисту персональних даних до Державного реєстру баз персональних даних.
Володілець персональних даних звільняється від обов'язку реєстрації баз персональних даних ведення яких пов'язано із забезпеченням та реалізацією трудових відносин, а також членів громадських, релігійних організацій, професійних спілок, політичних партій (абзаци третій, четвертий частини другої статті 9 Закону). При цьому, володілець персональних даних не звільняється від дотримання інших вимог Закону України «Про захист персональних даних» при забезпеченні та реалізації цих відносин.
Вважаємо за доцільне повідомити, що ДСЗПД України тісно співпрацює з громадськими організаціями, зокрема з Всеукраїнською громадською організацією «Українська асоціація захисту персональних даних» (далі — ВГО «УАЗПД»).
ВГО «УАЗПД» — всеукраїнська громадська організація, яка ставить за мету об'єднати зусилля фахівців у сфері захисту персональних даних — відповідальних осіб, які організовують роботу, пов'язану із захистом персональних даних при їх обробці в органах державної влади та місцевого самоврядування, в організаціях, установах і на підприємствах всіх форм власності, юристів, кадровиків, фахівців в сфері інформаційних технологій та в сфері інформаційної безпеки, фахівців в сфері управління якістю, електронної комерції та маркетингу спрямовані на забезпечення захисту персональних даних при їх обробці в усіх сферах діяльності відповідно до законодавства України та європейських стандартів.
У жовтйі 2012 року з метою сприяння всебічному розвитку української системи захисну персональних даних та докладання спільних зусиль в напрямку підвищення рівня захисту персональних даних у суспільстві, Державна служба України з питань захисту персональних даних та Всеукраїнська громадська організація «Українська асоціація захисту персональних даних» підписали Меморандум про партнерство та співробітництво.
Відповідно до Меморандуму сторони погодились розглядати їх співробітництво як інструмент реалізації послідовної державвої політики у сфері захисту персональних даних, спрямованої на всебічний розвиток ідей та засад захисту персоУальнщ: даних серед суб'єктів відносин, пов'язаних із захистом персональних даних, Сприяння удосконаленню систем саморегулювання, зростанню обізнаності у відповідній сфері державного регулювання.
З метою практичного виконання Меморандуму, окрім іншого, сторонами Меморандуму відбувається координація зусиль з розробки та реалізації навчальних програм для відповідальних осіб та фахівців, які організовують роботу пов'язану з обробкою та захистом персональних даних.
Серед питань співпраці слід виокремити ініціативу ВГО «УАЗПД» щодо посилення інформаційної компанії в регіонах України, зокрема серед органів місцевого самоврядування, територіальних громад щодо проблемних питань застосування законодавства у сфері захисту персональних даних шляхом проведення конференцій, семінарів, круглих столів тощо.
Просимо підтримати громадську ініціативу ВГО «УАЗПД» щодо посилення інформаційної компанії в регіонах України з проблемних питань застосування законодавства у сфері захисту персональних даних.
У разі зацікавленості просимо звертатись на адресу ДСЗПД України та ВГО «УАЗПД» (03115, Україна, м. Київ, пр. Перемоги, 121-6, оф. 224).
« Початок Попереднє 1 2 3 4 Наступне Кінець »

 banner 2017 konkurs rozvytok

Навчальні тренінги для представників районних та обласних рад

Префект

banner 2017 findec rozvytok

Навіщо змінювати Конституцію у частині децентралізації

Децентралізація